У минулому числі в короткій замітці я вже розповідала, що 21 червня цього року відбулася поїздка у село Шолохове, що в Нікопольському районі, з нагоди 40-річчя знайдення під час розкопок видатним українським археологом і опальним поетом золотої пекторалі, неповторної пам’ятник Скіфської доби нашої історії.

За словами Василя Микитовича, у своїх перших дослідженнях М. ДРАГОМАНОВ іноді заходив надто далеко у пошуках «мандрівних сюжетів», вбачаючи вихідні джерела слов'янської пісні на Сході. Помилковим також у працях М.ДРАГОМАНОВА, на думку В.СКРИПКИ, було шукання одного вихідного тексту для певного циклу пісень. Та незаперечним є той факт, що ознайомившись із засадами і концепціями різних шкіл фольклористики, Михайло Михайлович переконався, що всі вони з різних боків висвітлюють народні твори, а тому він починав визнавати засади еклектизму, і вже згодом, за словами В.СКРИПКИ, розглядаючи українські пісні про викуп хлопцем коханої з турецької неволі, констатуючи, що цей мотив має багато спільного з моравською піснею про викуп дівчиною свого коханого, при дослідженні «Думи про Марусю Богуславку», М. ДРАГОМАНОВ все ж не заперечував її оригінальності, але в той же час «знаходить аналогічні їй пісні у західнослов'янській народній поезії» ...

ВАСИЛЬ СКРИПКА звертає свою увагу на дослідження російського вченого, представника міграційної школи О.Міллера, який вбачає у сучасних народних піснях залишки творчості давньої слов'янської спільності...

В 2011 році, на тлі інших визначних подій в історії залізорудного Кривбасу, непомітно спливає сто років з дня смерті доктора медицини, рудопромисловця і мецената Сергія Миколайовича КОЛАЧЕВСЬКОГО. Він був в історії нашого міста визначним меценатом, першокласним лікарем, передовим рудопромисловцем. Але ця людина також доклала багато зусиль для відкриття у нашому місті вищого навчального закладу з підготовки фахівців гірничо-металургійної галузі. Зараз про це, на жаль, згадуєть дуже рідко.

П'ять років навчання швидко сплинули, і у 1955 році В.СКРИПКА закінчив філологічний факультет Дніпропетровського університету з відзнакою. Одразу по закінченні університету Василю Микитовичу «усміхалася аспірантура», але не судилося цьому здійснитися, оскільки на вступних іспитах колишньому студенту-відміннику поставили «трійки». Причина виявилася надзвичайно банальною, але характерною для тих часів: «<...> Не піддався на умовляння вступити до КПРС. Ще й ткнув пальцем на одного дурбеса, що я з ним не можу бути в одній партії». Тому колишній студент-філолог змушений був йти працювати штатним кореспондентом обласного радіо у Дніпропетровську. З вересня 1956 р. Василь Микитович вчителює у Дніпропетровській школі і передає свої знання дітям. Але мрія про наукову роботу не покидала колишнього студента-філолога.

1 травня 2011 року, у неділю, на горі Маківка , що у Сколівському районі Львівської області відбулися заходи з відзначення 96-ої річниці перемоги Українських Січових Стрільців над російськими військами.

Творчість Василя Микитовича СКРИПКИ (1930-1997) – фольклориста, літературознавця, педагога, громадсько-культурного діяча ХХ століття заслуговує на особливу увагу, оскільки, незважаючи на досить складні умови життя у тоталітарному суспільстві, він спромігся завдяки таланту, волелюбному характеру і наполегливій праці створити цілісний, неповторний світ власної творчості, що є джерелом духовного сприйняття та розуміння життя.

В березні 2011 року в українському парламенті відбулися слухання «Земля в майбутньому України: ситуація земельній сфері,законодавче забезпечення земельних відносин і практика його реалізації». Головною темою обговорення став запропонований на розгляд парламенту закон про ринок землі , а також про відміну мараторію на продаж земель сільськогосподарського призначення. яка викликала багато численні спори.
Слід нагадати, що мораторій на продаж землі сільськогосподарського призначення діє в Україні з 2002 року. Востаннє він був подовжений Верховною Радою 19 січня 2010 року – до 1 січня 2012.

А в той же час, попри наполягання організаторів, які представляли активістів різних громадських організацій, чомусь-таки вип’ячувались і майоріли над людьми не державні, а саме партійні прапори: тієї ж таки «Нашої України» і (особливо дуже багато) «свободівців». Хоча кожній людині, яка звикла думати, а не демонструвати себе частинкою покірного стада, зрозуміло, що таке становище, коли здається, що «партійних прапорів більше, ніж людей» ні в якому разі до об’єднання не приведе.

У ці тяжкі для всіх дні у двір до тітки Килини зайшла молода жінка. Вона якось кумедно несла попереду себе дитину. Звернулася по допомогу: вона хотіла стати на квартиру. Люди, що мали вільну житлову площу, завжди не хотіли брати квартирантів з малими дітьми, бо це великий клопіт: дитячі пустощі, шкідливість, всі інші витівки. Та Килині так стало шкода мами Ніни і її сина Даника, коли вона розговорилася з нею, що незважаючи ні на що, дала їй притулок.