ФОЛЬКЛОРИСТИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ ВАСИЛЯ СКРИПКИ (ч2)
початок
П'ять років навчання швидко сплинули, і у 1955 році В.СКРИПКА закінчив філологічний факультет Дніпропетровського університету з відзнакою. Одразу по закінченні університету Василю Микитовичу «усміхалася аспірантура», але не судилося цьому здійснитися, оскільки на вступних іспитах колишньому студенту-відміннику поставили «трійки». Причина виявилася надзвичайно банальною, але характерною для тих часів: «<...> Не піддався на умовляння вступити до КПРС. Ще й ткнув пальцем на одного дурбеса, що я з ним не можу бути в одній партії». Тому колишній студент-філолог змушений був йти працювати штатним кореспондентом обласного радіо у Дніпропетровську. З вересня 1956 р. Василь Микитович вчителює у Дніпропетровській школі і передає свої знання дітям. Але мрія про наукову роботу не покидала колишнього студента-філолога.
У 1958 р. В.Скрипка випадково у місті зустрів завідуючого кафедрою української літератури Дніпропетровського університету І. К. ЧАПЛЮ, який запропонував йому знову вступати до нього в аспірантуру, але Василь Микитович відмовився. Тоді Іван Кирилович запропонував йому вступати до Києва. Палке бажання пізнати історію та культуру рідного народу привели В.СКРИПКУ до Академії наук України, де 1958 року він успішно склав вступні іспити до аспірантури Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії Академії наук України під головуванням М.Т.РИЛЬСЬКОГО, який призначив себе науковим керівником талановитого пошуковця.
Через рік (1959 р.) була організована група славістики, і Василю Микитовичу запропоновано спеціалізуватися на чеському фольклорі. Його керівником призначено завкафедрою фольклористики Московського університету Миколу Івановича КРАВЦОВА, у постаті якого Василь Микитович знайшов свого однодумця. Як зазначає В.СКРИПКА в автобіографії: «Потяг до аспірантури можна пояснити інтересом до многотрудної і почесної справи – вивчення фольклору». Київський період наукової діяльності в житті вченого увиразнювався творчим підйомом, коли наполеглива фольклористична праця пробуджувала інтерес до пісні, закохувала в себе, бо «вона дуже цнотлива, щира і разом з тим, безкомпромісна, правдива». За період навчання в аспірантурі В.СКРИПКА наполегливо досліджував українські, чеські і словацькі народні пісні, їздив у фольклорні експедиції по Україні, керував фольклорною практикою студентів Київського університету імені Тараса ШЕАЧЕНКА, писав статті, рецензії, публікуючи їх у різних фахових часописах («Ластівка з Пряншівшини» (НТЕ. – 1960. - №3), «Трагедія чеських Лідіц» (Вітчизна. – 1960. - № 5) «Фольклор у ранній творчості Т.Шевченка» (НТЕ. – 1960. - № 3), «Чехословацькі вчені про українську пісню» (Радянське літературознавство. – 1961. - № 1), «Чеський фольклорист К.Н.Ербен і його зв’язки з російськими вченими» (НТЕ. – 1961. - № 4), «Невідомий лист Шафарика до Максимовича М.О.» (Радянське народознавство. – 1961. - №3).
Виявивши неабиякий хист науковця, навесні 1962 року В.СКРИПКУ зараховано на посаду молодшого наукового співробітника у відділ слов’янської фольклористики цього ж Інституту. Продуктивна робота В.СКРИПКИ у складі дружньої сім'ї фольклористів, до якої належали М.ГАЙДАЙ, М.ГУЦЬ, Н.ШУМАДА, В.ЮЗВЕНКО, сприяла тому, як згадує доктор філологічних наук, професор Н.С. ШУМАДА: «разом їздили у фольклорні експедиції, у співавторстві писали наукові статті («Роль І.Срезневського у розвитку міжслов’янських фольклористичних зв’язків». - НТЕ. – 1962. - № 4), колективні праці (напр., «Визвольний рух слов’ян у народній пісенній творчості ХVІІ-ХІХ ст.». – К., 1971), виступали із спільними доповідями на міжнародних славістичних конгресах («Історико-типологічні і генетичні зв’язки в естетичній пісенності слов’ян». – Прага, 1968)».
Будучи прихильником історичної школи фольклористики, Василь Микитович звертає свою увагу на історико-порівняльне дослідження української, чеської та словацької пісень, оскільки, на його думку, це давало можливість глибше зрозуміти особливості фольклору певної нації. Тому з-під пера вченого з’явилися праці: «Чеські, словацькі та українські пісні про солдатчину» (Славістичний збірник. – К., 1963), «Про композицію української, чеської та словацької народної ліричної пісні» (НТЕ. – 1963. - №1), «Спільні мотиви громадсько-побутових пісень українців, чехів та словаків» (НТЕ. – 1963. - №4), «Нові записи чеських пісень на Житомирщині» (НТЕ. – 1964. – № 3), що стали вагомим внеском вченого у вітчизняну фольклористику.
Великого значення вчений надавав вивченню праць з фольклористики своїх попередників, оскільки вони, на думку Василя Микитовича, мали становити фундамент фольклористичної науки, особливо в Україні за часів радянської влади. Велике значення для науки має розвідка В.КРИПКИ, присвячена міжслов'янському ореолу фольклористичних зв'язків, «Чеська пісня в дослідженнях російських та українських славістів ХІХ – початку ХХ ст. (Міжслов’янські фольклористичні взаємини: Збірник статей. – К., 1963), у якій вчений поставив перед собою мету проаналізувати праці науковців XIX - поч. XX ст. про чеські народні пісні для вирішення наступних питань: а) причина зацікавлення вивченням фольклору у XIX -поч. XIX ст.; б) здобутки і прорахунки міфологічної (О.Бодянський, І.Срезневський, О. Потебня) та міграційної школи (М.Драгоманов та І.Франко) фольклористики; в) значення фольклористичних праць вчених XIX - поч. XX ст.
Серед причин зацікавленості вивченням народної творчості взагалі, і зокрема на теренах Чехії, Василь Микитович визначає, по-перше, встановлення романтизму як мистецького напрямку з його інтересом до народнопоетичних образів та містики. Саме у руслі романтизму починала формуватися фольклористика як наука (виникла міфологічна школа). Другим і, певно, найголовнішим фактором зацікавленості фольклором на слов'янському терені, на думку В.СКРИПКИ, стала боротьба буржуазної національно свідомої інтелігенції з іноземними колоністами (у випадку з Чехією - з німецьким асиміляторським впливом). Прогресивні діячі визвольного руху боролися за самобутність національної культури та зв'язок літератури з усною народної творчістю. Вчений, зокрема, звертає увагу на те, що інтерес до фольклору пояснювався також прагненням інтелігенції «пізнати образ народу». Засобом пізнання і пробудження народу є його творчість. Вчений стверджував, що поети-романтики настільки добре знали народнопоетичну творчість, її поетику, що їх твори були споріднені з фольклорними зразками: « В.ГАНКА був тонким знавцем народної пісні, вмів наслідувати дух і поетику її, через що його вірші, як і деякі поезії ЧЕЛАКОВСЬКОГО і КАМАРИТА, злилися з народнопісенною стихією». Йому вдалося визначити причини (національне відродження слов'янських народів, зацікавлення усною народною творчістю, самобутністю слов'янської культури), які спонукали українських і російських славістів XIX - поч. XX ст. вивчати народну творчість у міжслов'янських зв'язках культури. В.СКРИПКА надавав великого значення працям цих вчених, оскільки саме вони становлять фундамент, першооснову української фольклористики, і через те він робить аналіз досліджень чеської народної пісні російськими та українськими фольклористами: О. МІЛЛЕР, О. ПИРІН, О. БОДЯНСЬКИЙ, І. СРЕЗНЕВСЬКИЙ, О. ПОТЕБНЯ, М. ДРАГОМАНОВ, І. ФРАНКО та іншими.
Характеризуючи праці у хронологічному порядку, що відповідало, по-перше, логіці дослідження, а по-друге, хронологічним рамкам становлення фольклористики, науковець розпочинав свій аналіз з таких представників міфологічної школи як О. БОДЯНСЬКИЙ, І. СРЕЗНЕВСЬКИЙ, О. ПОТЕБНЯ. Досліджуючи наукову творчість О. БОДЯНСЬКОГО, В. СКРИПКА зазначає: вчений-славіст слушно вказав на те, що окрім спільних рис слов'янського фольклору, важливим є своєрідно-національні особливості, а через те кожен народ, як і його культура, має свій неповторний розвиток, що, безумовно має бути представлений у фольклорі. Такі загальнотеоретичні положення О. БОДЯНСЬКОГО «несли в собі злободенну політичну ідею, спрямовану проти великодержавної експансії». Разом з тим, відображенням саме самобутності і неповторності буття культури того чи іншого народу є, в першу чергу, пісня. Та незважаючи на колосальні досягнення у дослідженні чеського фольклору О.БОДЯНСЬКИМ, Василь Микитович вказує і на прорахунки: «О.БОДЯНСЬКИЙ пісню підводив під дуже загальні естетичні категорії, а деякі його висновки, оскільки вони не засновані на конкретному матеріалі, не досить вмотивовані».
Визначний славіст І.СРЕЗНЕВСЬКИЙ, поділяючи точку зору О. БОДЯНСЬКОГО, також вбачив у піснях один з доказів самобутності народної слов'янської культури. Але разом з тим, на думку Василя Микитовича, І. СРЕЗНЕВСЬКИЙ вважав: якщо певна група людей зберігає свої пісні попри всі історичні події і негаразди, вона зберігає свою народність, яка заключається у архаїчності, історичній пам'яті. З іншого боку, В.СКРИПКА зазначає, що через занадто великий інтерес до архаїчності, старовини, історичного минуло І. СРЕЗНЕВСЬКИЙ допустився великих помилок. По-перше, досліджуючи народні пісні, він класифікував їх на три групи: І група - про діяння давно минулих днів; II група — старовинні обрядові пісні; III група — пісні недавнього часу (елегійного, тобто ліричного та любовного, та гумористичного змісту). По-друге, вчений-славіст пісні останньої групи «вважає малоцінними, не поетичними і особливо осуджує сатиричні та гумористичні пісні». З такою точкою зору не міг погодитися В. СКРИПКА, оскільки вважав останню групу пісень виразником сучасних подій, які тісно пов'язані з життям народу, а тому мають неабияку цінність.
Як відзначає Василь Микитович, важливим у праці І. СРЕЗНЕВСЬКОГО була також увага до стародавнього обрядового циклу. Вивчаючи чеську обрядовість, славіст завважив велику подібність попередньої до словацької, а тому говорив, що порівняльне вивчення їх культури має велике значення для формулювання важливих висновків. Таким чином, В. СКРИПКА акцентує на тому, що саме І. СРЕЗНЕВСЬКИЙ наголошував на самобутності слов'янської культури, «підкреслював здатність народної творчості протистояти чужим впливам» і, разом з тим, звертав увагу на необхідність порівняльного вивчення народнопоетичної творчості.
Василь Микитович у своїй праці зазначає, що у II пол. XIX ст. в Україні та Росії зростав інтерес до чеської пісні. Багато композиторів та талановитих музикантів намагалися популяризувати чеську пісню та музикальну культури, зокрема - М. ЛИСЕНКО, В. СОКАЛЬСЬКИЙ, а також чеський педагог та композитор Я. КРЖИЧКА. У цей час з'являється ціла низка славістів, які розвивають вчення своїх попередників.
Великої уваги заслуговує висвітлення В.СКРИПКОЮ фольклористичного доробку О. ПОТЕБНІ, який вперше обґрунтував зв'язок символіки з міфічними віруваннями, вказав про відрив її від своєї основи і причини живучості в нових піснях. Аналізуючи українську усну народну творчість, ураховуючи її національний колорит і особливість, О. ПОТЕБНЯ виводить український фольклор на загальнослов'янське, навіть на загальноєвропейське тло. Ранні праці вченого позначені впливом міфологічної школи, а тому містять характерні для них помилки. Наприклад Василь Микитович відзначив, що О.ПОТЕБНЯ продукував надумані асоціації, «коли він зіставляв орла з оранням, мислі і орання у пісні «Виорала дівчинонька мислоньками поле». Змій у плузі, змієві вали понад Дніпром - в цих образах ПОТЕБНЯ не вбачає фантастичного змалювання «поганих татар», а заходить в індійську міфологію». Навіть в багатьох дитячих поезіях календарно-обрядового циклу чехів науковець знаходив відбиток язичницьких вірувань. Згодом, на думку Василя Микитовича, О.ПОТЕБНЯ сам помічає та вказує на негативні риси тогочасної міфологічної школи фольклористики: «Блискучий знавець побутового фольклору і психології творчості, О.ПОТЕБНЯ рано помітив помилки міфологічної школи: фантазування було далеким від науки, більше нагадувало, як говорив ПОТЕБНЯ, «вчені казки». Якщо для його попередників головним предметом дослідження був міф, то ПОТЕБНЯ, як лінгвіст, бере тепер за основу слово». Ось чому Олександр Афанасійович вдавався до компаративного лінгвістичного аналізу слов'янських мов, з пошуками їх коренів у неслов'янських системах індоєвропейської групи. Василь Микитович звертає увагу на те, що О.ПОТЕБНЯ став усвідомлювати і наголошувати, що лише за допомогою мовно-філологічного аналізу можна «привести символ в порядок, відповідно до поглядів народу, а не вигаданий вченим», а художні образи слід розкривати на основі загальнослов'янського побуту та звичаїв. І, на основі глибокого лінгвістичного аналізу, не допускаючи жодних паралелей без достатнього використання слов'янського фольклору, Олександр Афанасійович вивів наукову класифікацію символів за принципом єдності основного уявлення, яке лежить у їхніх назвах: подав символи природних явищ, флори та фауни, кольорів та ін.
Праці О.ПОТЕБНІ здебільшого мали лінгвістичний характер, оскільки у них вчений намагався з'ясувати етимологію слова, а, отже, таким чином витлумачити значення символів, обрядів та повір'їв у народній творчості. У О.ПОТЕБНІ, як зазначає В.СКРИПКА, немає окремого взятого дослідження, присвяченого чеській пісні, та все ж він широко використовував її у своїх працях, а також знаходив паралелі в українському і чеському фольклорі.
Олена ГОНЧАРЕНКО,
кандидат філологічних наук, доцент Криворізького державного педагогічного університету.
(Продовження – в наступних числах часопису)
|
| Категорія: Кривий Ріг | Додав: pprosvita (30.05.2011)
|
| Переглядів: 1274 | Коментарі: 1
| Рейтинг: 0.0/0 |
|
![[Vox.com.ua] Портал українця](http://www.vox.com.ua/button.gif){kind=small}
