У ці тяжкі для всіх дні у двір до тітки Килини зайшла молода жінка. Вона якось кумедно несла попереду себе дитину. Звернулася по допомогу: вона хотіла стати на квартиру. Люди, що мали вільну житлову площу, завжди не хотіли брати квартирантів з малими дітьми, бо це великий клопіт: дитячі пустощі, шкідливість, всі інші витівки. Та Килині так стало шкода мами Ніни і її сина Даника, коли вона розговорилася з нею, що незважаючи ні на що, дала їй притулок.
Ніна була родом із Горьківської області Росії, із багатодітної родини. Щоб вижити, вони порозбігалися, мов мишенята, в різні краї безмежної держави. З чоловіком Іваном МАРЧЕНКОМ не склалося, він після демобілізації з армії одружився з іншою. Дуже скоро Килина й Ніна поріднились. Килина любила дітей, хотіла їх мати. Охрестила дитину комуністки Ніни Олександрівни і стала хрещеною матір’ю. Удвох виховували Даника. Він ріс гарний, здоровий і вродливий. Коли хворів, то Ніна все одно йшла працювати, бо знала, що малого до лікаря нести не буде потреби: Килина успішно справлялась з недугою дитини. Лікаря викликали дуже рідко.
Килина навчила Ніну всім складнощам і простоті різних українських звичаїв, готувати страви. Тепер вона вміла готувати не лише борщ український з пампушками, галушки та інші наїдки, а й соління та консервування. Жінки так сподобали одна одну, що вже й не хотіли розлучатися. Ніна залишалася жити в Килини на довгі роки і після смерті її матері Лукії. Даник виріс і її теж став звати мамою.
Ніна вийшла заміж за порядного хлопця Павла НІКОЛЕНКА, народила двох дівчат – Надю і Женю. Килина знову стала хрещеною матір’ю уже Наді і доглядала обох дівчат і Даника в будинку, подарованому сину батьком Павла, коли той привів дружину в батьківську оселю. Хрещена мати доглядала дітей до повноліття й опікувалася ними, коли стали дорослими. Та не розлучилися вони, коли діти й повиходили заміж та поженилися.
Ніна працювала на різних відповідальних посадах і роботах. Жити стало краще. Та доля склалася так, що загинув брат Павла. І щоб відійти від втрати, яка щоденно нагадувала про себе, вирішили вони переїхати на батьківщину дружини. Живуть пенсіонери, Ніна Олександрівна і Павло, у її рідному селі Вад Нижньогородської губернії, згадують добру українську землю, яка в тяжкі години прихистила й зігріла всю їхню родину. Ніна Олександрівна та її діти опанували не лише мову, а й культуру народу, серед якого жили. І ніхто з них ніколи не говорив, що вони цього знати не хочуть, що вони хочуть, щоб їх виділяли чи виокремлювали. Вони всім цікавилися і хотіли знати все, що збагачує особистість, хотіли знати мелодійну, різнобарвну мову українців. Адже це так по-людськи, бо саме так прокладається дорога до людських душ і сердець...
Микола КОТОВ, інженер-механік, м. Кам”янське (Дніпродзержинськ)
(Закінчення. Початок у минулому числі нашого часопису)
|
![[Vox.com.ua] Портал українця](http://www.vox.com.ua/button.gif){kind=small}
