За словами Василя Микитовича, у своїх перших дослідженнях М. ДРАГОМАНОВ іноді заходив надто далеко у пошуках «мандрівних сюжетів», вбачаючи вихідні джерела слов'янської пісні на Сході. Помилковим також у працях М.ДРАГОМАНОВА, на думку В.СКРИПКИ, було шукання одного вихідного тексту для певного циклу пісень. Та незаперечним є той факт, що ознайомившись із засадами і концепціями різних шкіл фольклористики, Михайло Михайлович переконався, що всі вони з різних боків висвітлюють народні твори, а тому він починав визнавати засади еклектизму, і вже згодом, за словами В.СКРИПКИ, розглядаючи українські пісні про викуп хлопцем коханої з турецької неволі, констатуючи, що цей мотив має багато спільного з моравською піснею про викуп дівчиною свого коханого, при дослідженні «Думи про Марусю Богуславку», М. ДРАГОМАНОВ все ж не заперечував її оригінальності, але в той же час «знаходить аналогічні їй пісні у західнослов'янській народній поезії» .
Незаперечну вартість для науки, на думку В. М. СКРИПКИ, становлять й праці Івана ФРАНКА, який переоцінював теорію міграції сюжетів і визначав, що для того, щоб вивчити народну пісню, потрібно докласти великих зусиль, що народна творчість потребує всебічного вивчення як з боку історичної, так і з боку літературної критики, що дало б змогу пов'язати певні народні пісні з певними локальними особливостями, історичними фактами, традиціями, культурою та політичним розвитком. Василь Микитович стверджує, що дослідивши пісні з мотивом, коли батько продає свою доньку турчинові, Іван Франко датував їх XVI століттям та стверджував, що місцем їх поширення були Сербія та Болгарія, які найбільше потерпали від турків. А отже, Іван Якович робить висновки, що мотив цих пісень у чехів запозичений. Крім того, аналізуючи зміст багатьох чеських і моравських пісень з подібним мотивом, І. ФРАНКО знаходить розбіжності між цими текстами. Як визначає Василь Микитович: І.ФРАНКО «висловив думку, що ця різниця викликана двома впливовими течіями - чеські більше залежали від сербських, а моравські - від українських пісень... В Моравію мотиви української пісні, на думку ФРАНКА, зайшли завдяки полякам». Отже, у поданому прикладі, за словами В.СКРИПКИ, неважко помітити, що І.ФРАНКО, переоцінив міграцію сюжетів і дійшов до помилкових висновків: чесько-моравські пісні з мотивом батько продає дочку туркові - похідні, а не автентичні.
І. ФРАНКО використав зразки чеської пісні також у своїй розвідці «Пісні про комара». В.СКРИПКА зазначає, що дослідник допустив певну неточність, зазначивши, що дана пісня поширена в Україні та Галичині, в той час, коли слід було б зауважити, що ця пісня широковідома також в Росії та Чехії. Інша помилка І.ФРАНКА, на думку Василя Микитовича, полягала у тому, що він ішов «від пісні до пісні», не беручи до уваги інші гумористичні пісні цього ж таки циклу, як то «Женилося мотовило», «Як служив я в пана». Іван Якович висував гіпотезу, що пісня про одруження комара та його смерть з Моравії перейшла до польських мазурів. В.СКРИПКА не заперечував цієї гіпотези, але зазначав, що до неї слід ставитися обережно. Крім того, не знайшовши смислу у пісні про комара, на думку В.СКРИПКИ, зразка скоромовки, жарту або навіть й гротеску, І. ФРАНКО робив висновки, що це пояснюється фактом запозичення, і що українська пісня є досконалішою за чесько-моравський зразок, оскільки вона виникла раніше.
Основним завданням вченого, зокрема фольклориста, В.СКРИПКА вважає об'єктивність у дослідженні фактів, а також - відсутність надмірної емоційності, яка б могла завадити неупередженому вивченню окремих фактів та явищ. До того ж, для якісного дослідження народнопоетичного твору слід виходити «не лише з порівняння окремих рядків», а варто заглибитися «у поетичні особливості», тобто мати комплексний підхід до вивчення народної пісні. Він наголошує, що вивчення фольклору (зокрема, - слов'янського) не може бути повноцінним без урахування досвіду і досягнень попередників. Саме тому значущість статті «Чеська пісня в дослідженнях російських і українських славістів XIX - початку XX століття» В.СКРИПКИ полягає також у тому, що вчений відкриває і подає аналіз маловідомих у радянській фольклористиці наукових праць вчених, тим самим, піднімає величезний пласт фольклористичних вчень, які дозволяли вивчати народні твори у безпосередньому зв'язку з класичною фольклористичною наукою, виходячи з її засад та методологій. Таким чином, В.СКРИПКА звертає велику увагу на вивчення праць з фольклористики своїх попередників та сучасників, а також зазначає необхідність вивчення народної творчості інших слов'янських народів, оскільки лише пізнавши особливості національного фольклору багатьох етносів, можна глибше і досконаліше вивчити українські народні твори, розкрити їх національні особливості та самобутність. Крім того, наукові праці вченого зі слов'янської фольклористики вирізнялися високим теоретичним рівнем, використанням значної кількості раритетного фольклорного матеріалу (наприклад з таких збірників, як «Песни разных народов. Пер. Н. Берга» (1854), Н. В. Гербель «Поэзия славян» (СПб., 1871), В. Антонович и М. Драгоманов «Исторические песни малорусского народа» (Т. І. - К., 1874)).
Олена ГОНЧАРЕНКО, кандидат філологічних наук, доцент Криворізького державного педагогічного університету.
(Продовження – в наступних числах часопису)
|
![[Vox.com.ua] Портал українця](http://www.vox.com.ua/button.gif){kind=small}
