Сьогодні ім’я Михайла ЯНГЕЛЯ, видатного конструктора у галузі ракетно-будівної промисловості і дослідження безкраїх просторів космосу, відоме на увесь світ. Але чи не найбільше – у Дніпропетровську. Бо з 1954-го року і до останніх днів свого життя в 1971-му він жив і працював саме тут, де почав роботу на посаді начальника і головного конструктора Особливого конструкторського бюро засекреченого заводу №586, який із 1966-го був перейменований у Південний машинобудівний завод, а Особливе конструкторське – в Конструкторське бюро «Південне». Про Михайла ЯНГЕЛЯ та його непересічну діяльність – ось цей матеріал, який підготував голова Дніпропетровського обласного об’єднанння Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса ШЕВЧЕНКА Микола КОВАЛЕНКО, у недавньому минулому -

Минає 358 років з часу Переяславської ради, а ми і досі іще не визначилися, що ж для нас Переяславська рада.

У грудні минулого року українському меценатові Євгену ЧИКАЛЕНКУ мало б виповнити 150 років. І у тому ж грудні 2011 року криворізькому письменнику Григорію ГУСЕЙНОВУ було присуджено премію імені Євгена ЧИКАЛЕНКА. А ця премія, фундатором якої є Ліга українських меценатів, згідно з положенням присуджується за самовіддану благодійну діяльність, яка сприяє національному відродженню в Україні. Тож редакція нашої газети й скористалася цим моментом, аби почути із вуст лауреата неакадемічну розповідь про життя Євгена ЧИКАЛЕНКА.

На запитання нашого кореспондента Олени МАКОВІЙ відповідає настоятель храму Андрія Первозванного Української Православної Церкви Київського Патріархату отець Андрій.

15 грудня у прямому ефірі Криворізького державного міського радіомовлення виступив Григорій ГУСЕЙНОВ, відомий український письменник, редактор журналу «Кур’єр Кривбасу», лауреат Шевченківської премії. Далеко не всім бажаючим вдалося його послухати. Тож сьогодні ми подаємо виклад його відповідей на запитання редактора радіомовлення Олени МАКОВІЙ, котра той ефір проводила.

Ми познайомимо вас із двома віршами молодої поетеси із Дніпропетровська Наталії ФЕДЬКО, в тому числі із тим («Українська нірвана»), який дозволив їй стати лауреатом конкурсу «Золотий тризуб».

Дуже незатишно почували себе за часів Радянського Союзу на Криворіжжі (та й не тільки тут) майстри поетичного слова. Найталановитіші й найвідвертіші з них, які по-справжньому боліли душею за вільну Україну, були фактично вигнанцями в рідному краї, про що свідчить і доля Володимира МИХАЙЛИЧЕНКА. 13 вересня йому (коли б він був живий) виповнилося б 75 років. Та, на превеликий жаль, не сталося так…

Криворізький етап життя і творчості В.СКРИПКИ вирізнявся тим, що він один з перших у 80 роках ХХ століття не лише збирав і досліджував народні твори про голодомор, головним чином 1932 - 1933 рр., а й сприяв організації та проведенню фольклористичної практики студентів Криворізького державного педагогічного університету у Придніпровському регіоні. Його метою була публікація п'ятнадцяти аркушів спогадів про голодомор.

З огляду на опозицію В.СКРИПКИ до офіційної системи, його доля, як і доля сотень-тисяч українців, які боролися за свободу в тоталітарному суспільстві, зазнала переслідувань, репресій. Його активна, цілеспрямована відверта незгода з офіційною русифікаторською й диктаторською політикою «викинула» вченого за межі наукових кіл, майже на 20 років викреслила з українського наукового життя. 6 вересня 1972 року Василь Микитович був звільнений з Інституту ім. М. РИЛЬСЬКОГО офіційно за скороченням штатів)...

...Не оминув Василь Микитович і влучно охарактеризувати зразки фальсифікованих і справжніх творів про колгоспних працівників: «Пролягає величезна прірва між дутою, парадною, так званою «самодіяльною» творчістю і реальною, приземленою, ніби й нетворчістю. Яка немічна, безпорадна, кажу про поетичний бік, бо ідейний куди твоє діло, перша, і яка соковита, дотепна друга. ..