ФОЛЬКЛОРИСТИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ ВАСИЛЯ СКРИПКИ (ч.6)
попередня частина
З іншого боку оспівувалися керівники на місцях. Наприклад, у істинній народній творчості бригадир - це людина, яка постійно шукає вигоди, пияка, ледар. Офіційна наука, як зазначає Василь Микитович, не могла заперечити існування таких пісень, але вказувала на те, що у даному випадку висміювалися вади пережитків буржуазного минулого. На їхню ж думку, справжній образ радянського бригадира поставав таким:
Стелиться доріженька
Між ланами в бір,
А по тій доріженьці
Іде бригадир.
В нього біля серденька
Партквиток лежить,
Золотая Зіронька
На грудях горить.
їде він доріжкою,
Мріє про жнива.
На устах в господаря
Радісні слова.
Не оминув Василь Микитович і влучно охарактеризувати зразки фальсифікованих і справжніх творів про колгоспних працівників: «Пролягає величезна прірва між дутою, парадною, так званою «самодіяльною» творчістю і реальною, приземленою, ніби й нетворчістю. Яка немічна, безпорадна, кажу про поетичний бік, бо ідейний куди твоє діло, перша, і яка соковита, дотепна друга. Чого варті в ній і другорядні деталі - який згусток щоденного досвіду, знання побуту, практичної психології! Народ не буде довго описувати події. Він невимушено і лагідно, без хвалькуватості зверне вашу увагу на епізод, на дрібницю, за якими турботи життя. Хоча б оці рядки:
Ішли дітки із колгоспу
Та й колесо вкрали,
І не мали де подіти –
За горілку дали.
Як бачимо, народна творчість фальсифікувалася на догоду керівництву та ідеології. Поставало питання: «Яким чином підроблювалися фольклорні твори у радянську епоху?» Відповідаючи на це питання, Василь Микитович зазначає, що шляхи фальсифікації народної пісні були найрізноманітніші. Часто на сторінках газет і журналів читачі запрошувалися до творчості, яка б відповідала темі дня. Отже, аматори-письменники, науковці мусили створювати такий твір, який відповідав би потребам діючої влади. Інший варіант заключався ось у чому: кожен «народний» поет повинен був мати наставника, який би вказував, в якому ключі слід розвивати своє мистецтво. Існувала навіть ціла команда, яка б займалася створенням і шліфуванням народнопісенних зразків. Про це В.СКРИПКА пише так: «Допустимо, твір є, час плине. А потреби народу ростуть. Свідомість росте. Народ не шліфує. Мертве - для нього вмерло. Але вчений-ювелір вибирає із сміття цінні крупинки. Він же - ідеолог, озброєний методологією, принципами партійності, народності і класовості, тямить, що треба, а що віджило». У радянській фольклористиці ці явища називалися одним словом – «шліфування». Та не слід плутати варіювання, імпровізацію народних творів, з «шліфовкою» «подвижників» радянського фольклору: академіків, професорів, редакторів. Адже народна пісня - речник певної історичної доби, певної свідомості, а тому вчений говорить: «Якщо виконавець вживе замість одного образу, я не кажу про слово, інший - це для мене не показник шліфування. А це для мене цінний речник нового бачення світу, може локалізм, може звук нової доби, психічний порух людини іншої якоїсь верстви, або людини з іншим досвідом, а чи з більшим (меншим) талантом». Василь Микитович також звертає увагу на те, що для створення нової пісні радянського фольклору характерною була переробка старих зразків народної пісні. Радянські фольклористи цей факт розцінювали цілком позитивно: «Характерним явищем у становленні української радянської народної пісні були переробки старих народних пісень на новий лад. Починаючи з 1918 року на сторінках української радянської преси знаходимо чималу кількість таких творів. Стара пісня, перероблена на новий лад, робила велику ідейно-виховну справу». Так з’явилася ціла низка перероблених пісень.
Оскільки процес народного піснетворення корегувався, то відповідно корегувалася і наука про нього. Псевдонауковці все частіше цікавилися вивченням фольклору за часів колективізації, індустріалізації та вченням про людину радянської доби. З цього приводу В.СКРИПКА констатував: «Наука впадає таким чином у блуд професіоналізму». Вчений звинувачує науковців, які у своїй діяльності користувалися марксистсько-ленінськими критеріями, бо «у догмах тепліше (і безпечніше), ніж на вітрах життя». Звідси і головний гріх для вченого - фальш. Та, з іншого боку, В. СКРИПКА дає пояснення, чому на сьогодні ми спостерігаємо такий стан науки: «Руїни громадянської війни і не меншої - сімдесятилітньої війни за соціалізм - позначилися не лише, так би мовити, на шлунках, - найбільшої розрухи зазнала людська душа. Кажуть, не по чому й б'ють, як не по голові. Пошуки ворогів, репресалії - звідси і стан науки, її виродження та неміч і покручі науковців, що споганили себе нещирістю, злобою, ненавистю, зрадою інших, доносництвом».
Високу оцінку розвідці В.СКРИПКИ «Пісні гідропонним способом» дав Василь СТУС. Та разом з тим письменник порадив: у праці має бути мінімум присутності науковця, мінімум емоцій, а більше уваги має звертатися на фактичний матеріал, не зайвою була б також статистика (кількість записів, статей, дисертацій – «і все - на брехні». Для В. СТУСА прийнятним у розвідці може бути лише єдиний стилістичний план - план болю. І наостанок письменник дає таку пораду: «Може, десь - для порівняння - дати розділ (хоч і малий) про справжній фольклор (один приклад - з правого рукавонька вилетів сокол - дуже грає). От, скажімо, праця - тоді й тепер, гірка й радісна, людяна й нелюдяна».
Саме у праці «Пісні гідропонним способом» Василь Микитович СКРИПКА виклав актуальні і глибокі думки щодо спроб компартії фальсифікувати народну творчість, часто видаючи низькопробні, нерідко заангажовані авторські шедеври за зразок народної лірики.
Олена ГОНЧАРЕНКО,
кандидат філологічних наук, доцент Криворізького державного педагогічного університету.
(Продовження – в наступних числах часопису)
|
| Категорія: Кривий Ріг | Додав: pprosvita (09.08.2011)
|
| Переглядів: 842
| Рейтинг: 0.0/0 |
|
![[Vox.com.ua] Портал українця](http://www.vox.com.ua/button.gif){kind=small}
