Цьогоріч Україна, а разом з нею і весь світ вшановуватимуть три ювілейні дати, пов’язані з ім’ям видатного українського режисера, актора, теоретика театру, драматурга, перекладача Леся Курбаса. 25 лютого виповнилося 125 років, як у родині Степана та Ванди Курбасів-Яновичів народився первісток – Олександр-Зенон. Наприкінці цього ж 2012 року, 3 листопада, виповниться 75 років, як у карельських лісах біля урочища Сандормох Леся Курбаса і ще тисячі інших ув’язнених розстріляли енкаведисти, відзначаючи 20-річчя Жовтневої революції. Цього року ювілей відзначає і Харківський академічний театр ім. Т. Шевченка, колись – дітище Леся Курбаса, славнозвісний «Березіль» (у 2000-х цю назву повернули його малій сцені).

ТОГО РОКУ з табору вислизнув лист українських політвיязнів Олекси ТИХОГО та священика Василя РОМАНЮКА (у майбутньому – патріярх УПЦ КП Володимир) під назвою "Історична доля України. Спроба узагальнення”.Це блискучий зразок публіцистики...

"...А хто відповів по закону за здирання українських вивісок у Вінниці, за вигнання української мови з установ, з офіційних свят, з системи шкіл, зокрема, - зі славетних наших університетів? А хто відповів за знесений у Києві будинок ЗАНЬКОВЕЦЬКОЇ, ДОВЖЕНКІВ – у Житомирі, за браконьєрські акції у Володимир-Волинському, Кривому Розі, за те, що бездушними ділягами розорювались стародавні городища, степові кургани… "

Одна з найближчих наших сусідок, близька до нас своєю мовою, ба, навіть багатьма спільними сторінками історії, Білорусь переживає свої не найкращі часи: постало питання можливості самого існування нації. Успадкована від часів СССР державна мовна політика підвела білоруський народ до межі виживання його як етносу, приниження державного статусу білоруської мови наблизило її до категорії зникаючих мов. Спостерігаючи за процесами втрати етнічних цінностей білоруської нації, кожному народу варто оцінити всі ризики авантюрних проектів державної двомовності, безликої культурної політики і нехтування історичної пам’яті.
Аналізу мовної політики в Білорусі присвячений наступний огляд.

"… висловлював антирадянські погляди, заявляючи, що радянська школа, начебто, зайшла в тупик і що комунізм в СРСР не будується”; "що в колгоспах і радгоспах трудящі перебувають у злиденному стані. Вибори до Рад депутатів трудящих назвав комедією…”; "Виправдовував дії угорських контрреволюціонерів-заколотників і висловлював заклики до повалення державного ладу, що існує в СРСР”.

УКРАЇНА пам'ятає перепоховання 19 листопада 1989 року трьох загиблих у неволі в середині 80-х років політв'язнів-правозахисників Всиля СТУСА, Юрія ЛИТВИНА та Олекси ТИХОГО. Той небачений від часів перепоховання Тараса ШЕВЧЕНКА велелюдний похорон став одним із найзначніших щаблів на шляху нашого поступу до незалежності. Здивовані перехожі питали: кого ховають? Ховали "особливо небезпечних державних злочинців", "рецидивістів". ...

Хто жив за брежнєвських часів розквіту передового соціалізму, матиме змогу пригадати не такі вже далекі радянсько-партійні п’ятирічні плани, в тому числі й щодо патріотичного виховання населення. На цей нафталін планується витратити 40 мільйонів. Розповідаю про деякі враження від проекту "Концепції Загальнодержавної цільової соціальної програми патріотичного виховання населення на 2013–2017 рр."

Минає 358 років з часу Переяславської ради, а ми і досі іще не визначилися, що ж для нас Переяславська рада.

Хоч угоду про утворення СНД підписали 8 грудня 1991-го, а Верховні Ради України, Білорусі й Росії ратифікували її 10-12 грудня 1991-го (остання прийняла ще й постанову "Про денонсацію договору про утворення СРСР"), у Віскулях цю співдружність, по суті, лише започаткували. Бо декларацію про її утворення керівники вже десяти держав - України, Азербайджану, Білорусі, Вірменії, Казахстану, Киргизії, Молдови, Росії, Таджикистану, Туркменістану, Узбекистану - підписали в Алмати щойно 21 грудня того року (в 1993-му до СНД приєдналася Грузія, вийшовши з неї в 2009-му, а Туркменістан залишив її в 2005-му). Підтвердили там і денонсацію договору про утворення СРСР.

У грудні минулого року українському меценатові Євгену ЧИКАЛЕНКУ мало б виповнити 150 років. І у тому ж грудні 2011 року криворізькому письменнику Григорію ГУСЕЙНОВУ було присуджено премію імені Євгена ЧИКАЛЕНКА. А ця премія, фундатором якої є Ліга українських меценатів, згідно з положенням присуджується за самовіддану благодійну діяльність, яка сприяє національному відродженню в Україні. Тож редакція нашої газети й скористалася цим моментом, аби почути із вуст лауреата неакадемічну розповідь про життя Євгена ЧИКАЛЕНКА.