PP

     Субота, 21.09.2019, 01:17


вихід | Гість | "Гості" Гість | RSS 

 


Головна » Статті » СТАТТІ З ІНШИХ ДЖЕРЕЛ » Cтатті з іншіх джерел

Олекса ТИХИЙ. Справжній донецький українець (ПРОДОВЖЕННЯ 3)
Попередня публікація
ТОГО РОКУ з табору вислизнув лист українських політвיязнів Олекси ТИХОГО та священика Василя РОМАНЮКА (у майбутньому – патріярх УПЦ КП Володимир) під назвою “Історична доля України. Спроба узагальнення”.Це блискучий зразок публіцистики. Автори проголошують вищим принципом загальнонародного і загальнонаціонального співіснування Загальну декларацію прав людини ООН, відмежовуються від політики і практики КПРС у національному питанні, від її трактування поняття демократії. Досліджують наслідки приєднання України до Росії і висловлюють побажання в майбутньому незалежності України. У розділі "Можливі форми опору" автори задля порятунку від духовного і культурного знищення пропонують такі норми поведінки для українців:
“– Уживати тільки рідну мову на рідній землі і цим зміцнювати себе і свій народ.
– Не віддавати дітей на науку до дитячих садків і шкіл з російською мовою навчання, добиватися шкіл і дошкільних установ з рідною мовою або вчити дітей самим.
– Відмовлятися від навчання в школах та інших навчальних закладах з російською мовою навчання, добиватися шкіл, технікумів, вузів з рідною мовою і вчитися самостійно, складаючи екзамени екстерном.
– Спілкуватися рідною мовою не тільки в колі сім'ї, але й на роботі, у громадській діяльності, на вулиці.
– Не відвідувати театру, кіно, концертів російською мовою, оскільки вони негативно впливають на культуру усної мови, особливо дітей і молоді. Те саме стосується теле- і радіопередач.
– Стримуватися від горілки, лихослів’я, куріння тютюну.
– Не користуватися предметами розкоші, особливо такими, які не мають художнього значення і не приносять користі (легковими автомобілями, дорогими килимами, кришталевими виробами, модними меблями, багатотомними виданнями творів, яких ніхто не читає, фортепіанами, на яких ніхто не грає).
– Не накопичувати грошей і коштовностей заради них самих, а допомагати людям, що потрапили в біду, талановитим дітям і молоді, батьки котрих не мають можливості забезпечити нормальних умов для освіти та розвитку творчих задатків і т. д.
– Відмовлятися від роботи в установах, навчальних закладах, громадських організаціях, де гребують українською мовою, традиціями народу, правами людини.
– Відмовлятися від служби в армії поза межами України і від командирів, котрі не говорять українською мовою.
– Відмовлятися працювати понад установлену законом норму часу – 41 годину на тиждень, і у вихідні дні, у тому числі й у сільському господарстві.
– Не виїжджати на роботу поза межі України.
– Захищати своє право, право інших людей, свободу, честь, гідність, відстоювати суверенітет України.
– Виявляти і розголошувати які б то не були порушення закону, від кого вони не виходили б”.
На жаль, ніщо з цих слів не проминуло і не застаріло в Україні. Рекомендації, як вижити українцем в Україні, залишаються актуальними, бо українство й надалі залишається на значних територіях у становищі національної меншини.
“Але де ж, коли була без жертв здобута воля? Хіба пристойно жити тремтячою твариною, турботами шлунку, вирощувати дітей – безрідних дітей ХХ сторіччя?”, – питали автори. Це ж бо найважливіше в цьому світі: виховати дітей, які б продовжили тебе і твій народ у вічність. Не кожен здатний на відкритий протест і піти в тюрму, але кожен здатний на цю конструктивну роботу: виховувати дітей українцями. Але продуктивне покоління 1960-1980-х років у масі своїй під тиском окупаційної російської влади відторгнуло своїх дітей від української мови і культури, обрізало їм коріння і пустило їх безрідним перекотиполем по світу. Це його тяжкий гріх.
Олекса ТИХИЙ та Василь РОМАНЮК також розробили норми поведінки для політвיязнів, яких суворо дотримувалися. Закінчуючи, автори пишуть: "Не потрібно порушувати законів. Достатньо користуватися законами, які проголосила Конституція СРСР".
18 квітня 1979 року, на 17-й добі чергової голодівки, в Тихого стався внутрішньошлунковий крововилив. (Л.ЛУК’ЯНЕНКО у нарисі відносить ці події до жовтня 1978 року). Останні 18 годин він тяжко мучився. До лікарні його принесли з тиском 70/40. Начальник табору майор НЕКРАСОВ сказав, що це симуляція. Та оскільки тоді в світі було багато шуму довкола імен перших увיязнених членів Української Гельсінкської Групи Миколи Руденка та Олекси Тихого, то йому недвозначно натякнули, що його можуть актувати і звільнити, якщо напише покаянну заяву…
Василь ОВСІЄНКО,
філолог, громадський діяч, політв'язень (1973-1988 рр.), історик дисидентського руху, 3 лютого 2012 року, інтернетвиддання «Українська прада», сайт «Історична правда».
(У скороченому вигляді. продовження 4)
Категорія: Cтатті з іншіх джерел | Додав: pprosvita (18.03.2012)
Переглядів: 427 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: