Криворізький етап життя і творчості В.СКРИПКИ вирізнявся тим, що він один з перших у 80 роках ХХ століття не лише збирав і досліджував народні твори про голодомор, головним чином 1932 - 1933 рр., а й сприяв організації та проведенню фольклористичної практики студентів Криворізького державного педагогічного університету у Придніпровському регіоні. Його метою була публікація п'ятнадцяти аркушів спогадів про голодомор.

З огляду на опозицію В.СКРИПКИ до офіційної системи, його доля, як і доля сотень-тисяч українців, які боролися за свободу в тоталітарному суспільстві, зазнала переслідувань, репресій. Його активна, цілеспрямована відверта незгода з офіційною русифікаторською й диктаторською політикою «викинула» вченого за межі наукових кіл, майже на 20 років викреслила з українського наукового життя. 6 вересня 1972 року Василь Микитович був звільнений з Інституту ім. М. РИЛЬСЬКОГО офіційно за скороченням штатів)...

...Не оминув Василь Микитович і влучно охарактеризувати зразки фальсифікованих і справжніх творів про колгоспних працівників: «Пролягає величезна прірва між дутою, парадною, так званою «самодіяльною» творчістю і реальною, приземленою, ніби й нетворчістю. Яка немічна, безпорадна, кажу про поетичний бік, бо ідейний куди твоє діло, перша, і яка соковита, дотепна друга. ..

У минулому числі в короткій замітці я вже розповідала, що 21 червня цього року відбулася поїздка у село Шолохове, що в Нікопольському районі, з нагоди 40-річчя знайдення під час розкопок видатним українським археологом і опальним поетом золотої пекторалі, неповторної пам’ятник Скіфської доби нашої історії.

ДЛЯ ТОГО, щоб людина почувалася комфортно, вона повинна бачити якусь досяжну чи хоча б недосяжну мету. Одним словом, хоча б чогось хотіти. Найбільшою суспільною проблемою, і навіть бідою, є відсутність бажань. Хоча, як правило, ця хвороба полягає у тому, що великі бажання, великі мрії редукуються до дрібних, людина замикається у найнеобхідніших потребах, маліє. Це стосується як всього українського суспільства, так і багатьох із нас особисто.

САМОВІДДАНО працюючи над народними піснями, В.СКРИПКА виступає на славістичних конференціях в Києві, Одесі, Вінниці, на VІ міжнародному з’їзді у Празі. У Києві 1965 року в Інституті мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН України він успішно захистив кандидатську дисертацію «Українська, чеська та словацька народна лірика (історико-порівняльне дослідження)» і на її основі підготував та в 1970 році опублікував монографію, в якій розглянув весільні пісні, пісні про кохання, соціально-побутові та історичні пісні.

За словами Василя Микитовича, у своїх перших дослідженнях М. ДРАГОМАНОВ іноді заходив надто далеко у пошуках «мандрівних сюжетів», вбачаючи вихідні джерела слов'янської пісні на Сході. Помилковим також у працях М.ДРАГОМАНОВА, на думку В.СКРИПКИ, було шукання одного вихідного тексту для певного циклу пісень. Та незаперечним є той факт, що ознайомившись із засадами і концепціями різних шкіл фольклористики, Михайло Михайлович переконався, що всі вони з різних боків висвітлюють народні твори, а тому він починав визнавати засади еклектизму, і вже згодом, за словами В.СКРИПКИ, розглядаючи українські пісні про викуп хлопцем коханої з турецької неволі, констатуючи, що цей мотив має багато спільного з моравською піснею про викуп дівчиною свого коханого, при дослідженні «Думи про Марусю Богуславку», М. ДРАГОМАНОВ все ж не заперечував її оригінальності, але в той же час «знаходить аналогічні їй пісні у західнослов'янській народній поезії» ...

Він працює тренером із греко-римської боротьби у спортклубі "Буревісник" при агроуніверситеті міста Біла Церква Київської області. Живе в однокімнатній квартирі 6-поверхівки. За склом шафи розвішані фотографії: діда, офіцера царської армії, та онука Антона. На стіні висить картина — Олександр МАМАЛИГА з оселедцем, сережкою у вусі й вишиванці. Нижче — виготовлена господарем шабля з алюмінію — для онука...

ВАСИЛЬ СКРИПКА звертає свою увагу на дослідження російського вченого, представника міграційної школи О.Міллера, який вбачає у сучасних народних піснях залишки творчості давньої слов'янської спільності...

В 2011 році, на тлі інших визначних подій в історії залізорудного Кривбасу, непомітно спливає сто років з дня смерті доктора медицини, рудопромисловця і мецената Сергія Миколайовича КОЛАЧЕВСЬКОГО. Він був в історії нашого міста визначним меценатом, першокласним лікарем, передовим рудопромисловцем. Але ця людина також доклала багато зусиль для відкриття у нашому місті вищого навчального закладу з підготовки фахівців гірничо-металургійної галузі. Зараз про це, на жаль, згадуєть дуже рідко.