PP

     Субота, 21.09.2019, 01:16


вихід | Гість | "Гості" Гість | RSS 

 


Головна » Статті » СТАТТІ З ІНШИХ ДЖЕРЕЛ » Cтатті з іншіх джерел

СРСР №2. Як Україну намагалися втягнути у новий Союз
(ЗАКІНЧЕННЯ. Початок у числі 1-му за 2012 рік)
ПІДПИСАНО ЗІ ЗАСТЕРЕЖЕННЯМИ
Хоч угоду про утворення СНД підписали 8 грудня 1991-го, а Верховні Ради України, Білорусі й Росії ратифікували її 10-12 грудня 1991-го (остання прийняла ще й постанову "Про денонсацію договору про утворення СРСР"), у Віскулях цю співдружність, по суті, лише започаткували. Бо декларацію про її утворення керівники вже десяти держав - України, Азербайджану, Білорусі, Вірменії, Казахстану, Киргизії, Молдови, Росії, Таджикистану, Туркменістану, Узбекистану - підписали в Алмати щойно 21 грудня того року (в 1993-му до СНД приєдналася Грузія, вийшовши з неї в 2009-му, а Туркменістан залишив її в 2005-му). Підтвердили там і денонсацію договору про утворення СРСР.
"Статут Співдружності Незалежних Держав" ухвалили в Мінську 22 січня 1993-го. Але в Києві його не ратифікували досі. Окрім того, Верховна Рада України ратифікувала 12 грудня 1991-го угоду про утворення СНД із застереженнями щодо спроб перетворення співдружності в союзну державу. Зокрема, визнала неприйнятною статтю 30-ту тієї угоди - про "Головне командування Об'єднаних збройних сил" країн, чиї керівники утворили СНД. А також 31-ту - про те, що "рада командувачів Прикордонними військами є органом Ради глав держав з питань охорони зовнішніх кордонів держав-членів і забезпечення стабільного положення в них". Навіть щодо назви співдружності постановила писати її з малої літери.
А 20 грудня 1991-го "Заява Верховної Ради України з приводу укладення Україною Угоди про співдружність незалежних держав" застерігала перетворення СНД у державне утворення із своїми органами влади та управління й надання співдружності статусу суб'єкта міжнародного права. І наполягала на недоторканності кордонів України.
"НЕ СПІШІТЬ ВІДСПІВУВАТИ…»
Але в Росії і після цього не зреклися наміру перетворити СНД у СРСР-2. Екс-член Політбюро ЦК КПРС Алєксандр ЯКОВЛЄВ, котрий залишався авторитетним у Москві й після краху СРСР, позаяк був ідеологом його "перебудови", зажадав "для відновлення єдиної союзної держави використати на повну силу усі можливості СНД".А тодішній проректор (нині - ректор) Дипакадемії МЗС РФ Євген БАЖАНОВ, наполягав у публікації "Не спішіть відспівувати державу" в №2 московського журналу "Новое время" за 1992 рік: "Під вивіскою СНД чи якою-небудь іншою, не важливо якою, тисячолітня метрополія від зіткнень і сварок зі сусідами перейде до їх чергового збирання під своє крило".
Коли в 1994-му Росія запропонувала програму розвитку СНД, то це був, по суті, план реінтеграції СРСР. У ньому керівні органи СНД пропонувалося очолити росіянам, а в його Міжнародному економічному комітеті вони зажадали 50% голосів. 14 вересня 1995-го ЄЛЬЦИН підписав президентський указ "Стратегічний курс РФ щодо країн - учасниць СНД", в якому проголосив весь пострадянський простір "насамперед зоною інтересів РФ".
"СПІВДРУЖНІСТЬ – МРІЯ»
"Російські політики вперто відмовлялися бачити в СНД інструмент цивілізованого розлучення, - згадував у публікації "Інші Росії" в київському журналі "Главред" від 14.12.2006-го публіцист Віталій ПОРТНИКОВ. - Досі пам'ятаю одного з демократів-депутатів Верховної Ради Росії, який переконував колег, що ЄЛЬЦИН повинен терміново ввести в Київ танки - щоб попередити організований українськими комуністами й націоналiстами розпад держави. На одному з перших самітів співдружності, який проходив у білоруській столиці, я попросив глав держав дати визначення СНД. Президент України був стислий: співдружність - мрія. Лише з часом я, нарешті, зрозумів, що мав на увазі проникливий КРАВЧУК. Співдружність була мрією ЄЛЬЦИНА і співгромадян російського президента. Мрією про Радянський Союз, який обов'язково буде відновлено".
Щоправда в 2005-му тодішній президент Росії Владімір ПУТІН визнав, що СНД створено для "цивілізованого розлучення" пострадянських країн і відіграє роль "досить корисного клубу для виявлення поглядів керівників держав на наявні проблеми гуманітарного та економічного характеру". Тож обіцяв, що "реальними інтеграційними інструментами є такі об'єднання, як Євразійський економічний союз і Єдиний економічний простір". Але принаймні наразі Україна опирається втягненню й туди.
ГОРБАЧОВ ЗРІКСЯ НЕ ОДРАЗУ
Хоч ГОРБАЧОВ зрікся повноважень президента Радянського Союзу 25 грудня 1991 року, декларацію № 142-Н "Про припинення існування СССР, ліквідацію всіх органів влади СРСР, звільнення вищих посадових осіб зі займаних посад і про самороспуск Верховної Ради СРСР" і постанови про звільнення глав Верховного й Вищого арбітражного судів СРСР, колегії Прокуратури СРСР і Держбанку верхня палата Верховної Ради СРСР - Рада Республік, із якої тоді ще не були відкликані лише представники Казахстана, Киргизії, Узбекистана, Таджикистана й Туркменістана, прийняла лише наступного дня. А Держстандарт СССР, Держкомітет із народної освіти, Комітет з охорони державного кордону продовжували функціонувати й у 1992 році. Натомість Комітет конституційного нагляду СРСР офіційно так і не був розпущений ніколи...
З іншого ж боку, заявляючи 25 грудня 1991 року по телебаченню про свою відставку, ГОРБАЧОВ пояснив, що припиняє діяльність на посту глави СРСР "в силу ситуації, що склалася з утворенням співдружності незалежних держав" (далі - СНД). Адже в угоді про її утворення тодішні президент України Леонід КРАВЧУК, його російський колега за посадою Боріс ЄЛЬЦИН і голова Верховної Ради Білорусі Станіслав ШУШКЕВИЧ констатували 8 грудня 1991 року, що "Радянський Союз припиняє існування як суб'єкт міжнародного права і геополітична реальність".
І все ж ГОРБАЧОВ зрікся не одразу ж після 8 грудня 1991-го. Не зрікся посади президента й після ратифікації 10-12 грудня 1991-го Верховними Радами України, Білорусі й Росії угоди про утворення замість СРСР співдружності незалежних держав. Не пішов у відставку й після того, як російський парламент прийняв ще й постанову "Про денонсацію договору про утворення СРСР". Залишався на посаді його президента і після того, як денонсацію договору про утворення СРСР спільно підтвердили 21 грудня того року керівники України, Азербайджану, Білорусі, Вірменії, Казахстану, Киргизії, Молдови, Росії, Таджикистану, Туркменістану та Узбекистану.
АГОНІЯ СОЮЗУ
Чому ж зволікав і що змусило його капітулювати аж 25 грудня 1991-го? Позаяк він у цьому не зізнався, доведеться пробігтися очима по переліку подій, які відбулися тоді.
А 25 грудня 1991 року Верховна Рада Російської Радянської Федеративної Соціалістичної Республіки перейменувала її спеціальним законом в "просто" Російську Федерацію. Натомість Україну визнали незалежною Сполучені Штати Америки. Напередодні ж, 24 грудня 1991-го, президент Росії інформував в офіційному посланні Генеральному секретарю Організації Об'єднаних Націй, що РФ продовжує членство СССР у всіх органах ООН. Бо в Декларації про утворення СНД, підписаній 21 грудня того року керівниками України, Азербайджану, Білорусі, Вірменії, Казахстану, Киргизії, Молдови, Росії, Таджикистану, Туркменістану, Узбекистану, проголошувалося: "Держави співдружності підтримують Росію в тому, щоб вона продовжила членство СРСР в ООН, включаючи постійне членство в Раді Безпеки та інших міжнародних організаціях". Відтак юридичний департамент Секретаріата Організації Об'єднаних Націй констатував цю пропозицію як реальність, що не вимагає формального схвалення з боку ООН.
Переконати ГОРБАЧОВА, що обіймає віртуальну посаду, здатне було як кожне з цих рішень, так і їхня сума. А до їх прийняття він зволікав, тому, що сподівався очолити принаймні конфедеративний "Союз Суверенних Держав", бо попередню згоду на підписання договору про його створення дали 14 листопада 1991-го керівники Білорусі, Казахстану, Киргизстану, Росії, Таджикистану, Туркменістану й Узбекистану. Підписати його планували 9 грудня того року. До цієї дати президент СРСР сподівався переконати решту її республік теж приєднатися до ССД. А в тому числі - Україну. Хоч 2 вересня 1991 року КРАВЧУК заявив від її імені: "Україна, проголосивши Акт про незалежність, може висловити свою позицію лише після референдуму з цього питання".
Та навіть після того, як 90,3% учасників цього виявлення проголосували за незалежність своєї країни, ГОРБАЧОВ запевняв 3 грудня 1991 року тодішнього канцлера Німеччини Гельмута КОЛЯ, що Україна неодмінно приєднається до нової Союзної угоди. Того ж дня у зверненні до парламентаріїв усіх республік обіцяв: "Мова не про відродження у новому вигляді старого центру. Старого Союзу немає, і повернення до нього неможливе. Доказом цього є провал серпневого заколоту. Йдеться про створення зовсім нового міждержавного об' єднання, стрижнем якого є ідеї самовизначення, національно-державного суверенітету й незалежності".
РЕАНІМАЦІЇ НЕ ПІДДАЄТЬСЯ
Навіть 9 грудня 1991 року, наступного дня після утворення замість СРСР Співдружності незалежних держав, ГОРБАЧОВ закликав: "Слід зробити все, щоб рішення з цього головного питання були продуманими, виваженими і безпомилковими. Поспіх тут є неприпустимим...". Відтак пропонував, щоб угоду про СНД розглянули Верховна Рада або з'їзд народних депутатів СРСР. Причому - поряд із текстом договору про "Союз Суверенних Держав". Але 12 грудня 1991 року Верховна Рада Росії остаточно позбавила радянський парламент кворуму, відкликавши з нього депутатів від РРФСР. З аналогічної причини не відбувся й надзвичайний з'їзд народних депутатів СРСР. Однак 18 грудня ГОРБАЧОВ наполягав у звернення підписантам угоди про СНД: "Має бути чітко зафіксоване розуміння Співдружності як багатонаціонального утворення... Вирішальне значення має узгоджене функціонування господарських зв'язків у рамках спільного економічного простору. Повинен бути збережений спільний військово-стратегічний простір".
Але 21 грудня того року КРАВЧУК підписав угоду про СНД зі застереженнями "Заяви Верховної Ради України з приводу укладення Україною Угоди про співдружність незалежних держав" від 20 грудня 1991-го. А та заперечувала участь України в СНД у разі його "перетворення в державне утворення із своїми органами влади та управління й надання співдружності статусу суб'єкта міжнародного права". Таким чином Україна скористалася пунктом Конституції СРСР про вільний вихід із СРСР. А ті, хто наполягають, що проігнорувала при цьому закон про вихід із нього, забувають, що той, регламентуючи вільний вихід, був таким чином антиконституційним.
РОЗВАЛИЛИ ЩЕ ДО БІЛОВЕЖЖЯ
І все ж юрист Віталій КРЮКОВ наполягав у публікації "На захист Біловезьких угод, або Коли ж помер СРСР?" у київській газеті "Дзеркало тижня. Україна" від 9.12.2011 року, що Радянський Союз ліквідували ще за чотири дні до того, як Біловезька угода констатувала 8 грудня 1991 року, що він "припиняє існування як суб'єкт міжнародного права і геополітична реальність". Бо у преамбулі тієї угоди сторони лише "констатують, що Союз РСР як суб'єкт міжнародного права й геополітична реальність припиняє своє існування", а не ухвалюють відповідне рішення. "Чи містять преамбули угод хоч якісь нормативні встановлення?" - на це своє запитання КРЮКОВ сам же відповідає: "Ні - за визначенням! Це - увідна або вступна частина правового акту, у преамбулах у концентрованій формі викладаються мета, завдання й вихідні принципи правового акту, зазначаються умови, обставини, мотиви й інші установки, які спричинили його створення. Таким чином, це не нормативна, не правоустановча частина документа, а лише та, яка обґрунтовує наступні правоустановлення фактичними й правовими обставинами й началами".
Відтак КРЮКОВ наполягає: "На час підписання Біловезької угоди Союз РСР уже припинив своє існування і юридично. На 8 грудня 1991 року автори Біловезької угоди вже мали на руках Договір "Про правонаступництво стосовно зовнішнього державного боргу й активів Союзу РСР", підписаний у Москві 4 грудня 1991 року представниками восьми (а не трьох, як у Біловезькій пущі) республік СРСР і власне СРСР (далі - Московський договір)".
"В 00 ГОДИН 00 ХВИЛИН"
"Саме цим договором вони ж цілком однозначно юрисдикцію СРСР як суб'єкта міжнародного права" і припинили", - стверджує юрист. І аргументує:"У преамбулі Московського договору, яка дає політичне пояснення й міжнародно-правові підстави його висновку і змісту, є й посилання на Віденську конвенцію про правонаступництво держав стосовно державної власності, державних архівів і державних боргів від 1983 р. Отож, у пункті а) статті 2 цієї конвенції дається визначення ужитого в ній терміна "правонаступництво": "правонаступництво держав" означає зміну однієї держави іншою у несенні відповідальності за міжнародні відносини будь-якої території". А в пункті d) цієї ж статті 2 визначається й момент правонаступництва: "момент правонаступництва держав" означає дату зміни державою-спадкоємцем держави-попередника в несенні відповідальності за міжнародні відносини стосовно території, що є об'єктом правонаступництва держав". Мало того, ці ж положення дослівно відтворено в статті 1 самого Московського договору. А відповідно до його ж статті 6, юридичним моментом правонаступництва, тобто датою зміни державами-спадкоємцями (колишніми республіками СРСР) держави-попередника (СРСР) у несенні відповідальності за міжнародні відносини стосовно до території, що є об'єктом правонаступництва цих нових держав, і було встановлено 1 грудня 1991 р.
Отже, відповідно до міжнародного права, СРСР припинив своє існування в 00 годин 00 хвилин 1 грудня 1991 року". Юрист наголошує також: "У Московському договорі чітко встановлено" - "набуває чинності з моменту його підписання (а не ратифікації! - В.К.) не менш, ніж двома державами-правонаступниками" - "тобто саме 4 грудня 1991 року - адже підписантів-правонаступників його було цілих вісім!". Відтак риторично запитує: "Невже необхідно доводити, що ніяке економічне "правонаступництво" неможливе і юридично мізерне, поки де-юре ще існує держава-попередник?!"
Висновок КРЮКОВА:
"Питання про юридично значущу дату припинення юрисдикції СРСР цілковито однозначние - відповідно до міжнародного права такою слід уважати 1 грудня 1991 р., а ще точніше - з 00:00 годин і хвилин 1 грудня 1991 року. І встановлена вона не Угодою про створення СНД від 8 грудня 1991 р., і не фактом відходу ГОРБАЧОВА у відставку 25 грудня 1991 року, а укладеним відповідно на чотири дні й на 21 день раніше - 4 грудня 1991 р. у Москві й у більш широкому складі, ніж в Біловезькій пущі - Договором "Про правонаступництво стосовно зовнішнього державного боргу й активів Союзу РСР".

Ігор ГОЛОД, журналіст, 26 грудня 2011 року, сайт «Історична правда», інтернет-видання «Українська правда».
Категорія: Cтатті з іншіх джерел | Додав: pprosvita (15.02.2012)
Переглядів: 476 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: