PP

     Субота, 21.09.2019, 01:25


вихід | Гість | "Гості" Гість | RSS 

 


Головна » Статті » СТАТТІ З ІНШИХ ДЖЕРЕЛ » Cтатті з іншіх джерел

Олекса ТИХИЙ. Справжній донецький українець (Продовження 2)
Початок тут
Неухильно дотримуючись цих своїх принципів, Олекса ТИХИЙ звернувся до ЦК КПРС із листом протесту проти окупації Угорщини, за віщо був 15 лютого 1957 року заарештований удруге. Ось уривки з куцого вироку Сталінського обласного суду від 18 квітня 1957 року (його опублікував Л.ЛУКיЯНЕНКО в книжці “Не дам загинуть Україні!”, К.: Софія, 1994):
“… висловлював антирадянські погляди, заявляючи, що радянська школа, начебто, зайшла в тупик і що комунізм в СРСР не будується”; “що в колгоспах і радгоспах трудящі перебувають у злиденному стані. Вибори до Рад депутатів трудящих назвав комедією…”; “Виправдовував дії угорських контрреволюціонерів-заколотників і висловлював заклики до повалення державного ладу, що існує в СРСР”.
Певно, що останнє – приписка суду, але: “У предיявленому звинувачені підсудний ТИХИЙ О.І. винним себе не визнав, проте підтвердив усі факти, викладені вище, посилаючись при цьому на те, що в його діях немає складу злочину”. Дістав 7 років увיязнення в таборах суворого режиму та 5 років позбавлення громадянських прав за ст. 54-10 КК УРСР. Карався в таборі ЖХ-385/11 на ст. Явас Зубово-Полянського району, Мордовія, рік провів у Володимирській тюрмі. У неволі близько знався з композитором Василем БАРВІНСЬКИМ, з лікарем Володимиром КАРХУТОМ, якому допомагав складати книгу про лікарські рослини, з Юрієм ЛИТВИНОМ, Левком ЛУК'ЯНЕНКОМ.
Коли звільнився 1964 року, то до школи – улюбленої його справи – не допустили й на гарматний постріл. Щоправда, в середині 60-х дозволили були працювати у вечірній школі в Олексієво-Дружківці, але це тривало недовго. Викладати так, як він хотів, не давали, а як влада хотіла – він не міг. Працював робітником, набувши з десяток спеціальностей, охоче їздив на всілякі перекваліфікації, бо це давало можливість зустрічатися з новими людьми, а також працювати в бібліотеках різних міст. Багато мандрував по історичних місцях, беручи з собою сина Володимира (1953 р.н.). Часто на велосипедах. Відвідував багатьох своїх друзів-співвיязнів, розвозив літературу самвидаву.
З розчуленням згадує Левко ЛУКיЯНЕНКО, як Олекса йому, щойно звільненому після 15 років, привіз трилітровий слоїк липового меду зі своєї пасіки. А коли пізніше зайшла мова про створення Української Гельсінкської Групи, остеріг: “Не вступай до Групи поки що. Ти ж щойно з вיязниці. Поглянь оно, який худющий. Відпочинь хоч трохи. До тюрми ще встигнеш”. Лише він подумав не про себе, про іншого”. Він сам ішов, але не штовхав іншого. (журнал “Донбас”, ч. 1, 1990. Також нарис Л.ЛУКיЯНЕНКА “Олекса ТИХИЙ” у його книжці “Не дам загинуть Україні!”, К.: Софія, 1994). Але сам, нагодившись до піднаглядного ЛУКיЯНЕНКА в Чернігів якраз тоді, коли там був з першими документами УГГ Микола РУДЕНКА, прочитав їх, вписав факт обшуку в себе і підписав, ставши таким чином її співзасновником. І першою, разом з РУДЕНКОМ, жертвою репресій проти неї. (Див. М.РУДЕНКО. Найбільше диво — життя. Спогади. Київ – Едмонтон – Торонто: Таксон, 1998).
15 червня 1976 року під час обшуку в ТИХОГО вилучений машинопис “Мова народу. Народ”. Дві доби його тримали під вартою “за підозрою в пограбуванні магазину”. Під час обшуку 24 грудня 1976 року виявили на горищі комірчини заліплений у глину німецький карабін системи “Маузер” зразка 1898 року, про якого ТИХИЙ нічого не знав. Можливо, його ще під час війни сховав там брат Микола, який пішов на фронт і загинув. А ще Олекса згадував, як під час обшуку збиралися в нього зривати підлогу, бо в записнику виявили запис: “огнестрельное оружие – пол”. Аж сам Олекса згадав, що це він так записав том “Большой советской энциклонедии”, якого шукав, щоб докупити.
Заарештували ТИХОГО 4 лютого (за документами – 5-го) 1977 року за звинуваченням у зведенні наклепів на радянську дійсність (ст. 187-І Кримінального кодексу УРСР). Та в ході слідства справу перекваліфікували на "антирадянську агітацію і пропаганду", ст. 62, ч. 2 КК УРСР. ТИХОГО звинуватили також у "незаконному зберіганні вогнепальної зброї" (ст. 222). Отого карабіна, знайденого на горищі. До речі, син його Володимир знає, що батька кілька днів тримали в Дружківці і пропонували еміґрувати. Не треба навіть одружуватися на єврейці. Але ТИХИЙ відмовився: “Моє місце тут, а не за кордоном”.
Суд у справі ТИХОГО і РУДЕНКА був гучним, хоча відбувався в “ленінській кімнаті” контори “Змішторгу”, з якої зняли табличку, щоб її не можна було знайти. Рідних пустили до зали суду лише шостого дня. (Див. хоч би мою статтю “Правозахисний рух в Україні”). Відбувся він 23 червня – 1 липня 1977 року у місті Дружківка Донецької області. ТИХОМУ інкримінували статті "Роздуми про українську мову та українську культуру на Донеччині", "Думки про рідний Донецький край", “Ви і ми”, "Сільські проблеми", тексти Декларації УГГ, Меморандумів Групи та інше, хоча ТИХИЙ здебільша лише підписував документи Групи. Досвідчений зек не залишив від звинувачення каменя на камені. Перегляньте лишень стеноґраму, зроблену з памיяті його сином Володимиром. Це зразок залізної логіки, терпіння, наполегливості, гідності. (Див. згадану брошуру “Роздуми”, інші видання, зокрема: Українська Громадська Група сприяння виконанню Гельсінкських угод: Документи і матеріали. В 4 томах. Харківська правозахисна група. // Харків: Фоліо, 2001. – Т. 2).
Але суд і не збирався доводити факти “наклепів на радянський державний і суспільний лад”. Не кажучи вже про мету “підірвати існуючий лад”. Висновок суду був визначений у Політбюро ЦК КПРС. (Див. “Розмову з М. РУДЕНКОМ” у щойно згаданому виданні, т. 1). Як особливо небезпечний рецидивіст, О.ТИХИЙ дістав за ч. 2 ст. 62 максимальне покарання – 10 років таборів особливого режиму і 5 років заслання, а М.РУДЕНКО теж максимальне: 7 років суворого режиму та 5 років заслання за ч. 1 цієї статті.
Спровадили рецидивіста в табір у селище Сосновка, що в Мордовії. Уже там у нього була виразка шлунка. Його етапували до лікарні в місті Нижній Тагіл, повернули до Мордовії. ТИХИЙ у звיязку зі зміною обставин не понизив для себе планку. Левко ЛУК'ЯНЕНКО розповідав, що коли навесні 1978 року Олекса розпочав був голодування протесту проти нелюдських умов утримання політв'язнів, то він, ЛУК'ЯНЕНКО, намагався стримати його, бо страждання, тим паче смерть його, будуть тільки на втіху катам.
"Якщо я помру, то муситимуть пом'якшити режим, вам буде легше", – вважав Олекса. Гай-гай, коли один за одним уже в Кучино, на Уралі, помирали Андрій ТУРИК, Михайло КУРКА, Іван МАМЧИЧ, Олекса ТИХИЙ, Юрій ЛИТВИН, Валерій МАРЧЕНКО, Акпер КЕРІМОВ, Василь СТУС, то нас так закоркували в пляшку, що звідти не виходила ніяка інформація. А нема в світі інформації, нема протестів – то заповіт ґенерального жандарма АНДРОПОВА виконується неухильно: довести світові, що в СССР нема політв'язнів, – виморивши нас. Тоді Олекса витримав 52-денне голодування. Це вже на межі загибелі. Утримували його в карцері. Це якраз був комариний період. Його, лежачого на підлозі, заїдали комарі. Ніякого захисту від них не було, Олекса не мав уже сили їх відганяти. Нарешті його переводять у лікарню. Юрію ФЕДОРОВУ, який сидів у сусідньому карцері і рятувався від комарів, палячи старий бушлат, наказали винести Олексу з карцера. Юрій згодом розповідав, що був здивований, який він легкий, кілограмів 40. А був це високий, колись сильний, красивий чоловік. У жовтні 1978-го ТИХИЙ розпочав нову голодівку. Його кинули в одиночку. Лікарка ДЕНИСОВА відмовилася його лікувати.

Василь ОВСІЄНКО,
філолог, громадський діяч, політв'язень (1973-1988 рр.), історик дисидентського руху, 3 лютого 2012 року, інтернетвиддання «Українська прада», сайт «Історична правда».
(У скороченому вигляді. Продовження)
Категорія: Cтатті з іншіх джерел | Додав: pprosvita (27.02.2012)
Переглядів: 625 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: