ПРО СПРАВЖНЮ дату юридичної "смерті" Радянського Союзу досі сперечаються, називаючи дні 1, 8 і 25 грудня 1991 року. Але вже 30 грудня російський лідер ЄЛЬЦИН безкомпромісно заявив своєму українському колезі КРАВЧУКУ: "Ви повинні слідувати за Росією". Кожного 25 грудня вже протягом 20-ти років диктори телевізійних новин запевняють, що цього дня в 1991-му "припинив існування СРСР", бо подав у відставку його президент ГОРБАЧОВ, а над на куполом Кремлівського палацу спущено червоний прапор і піднятий триколірний російський. Але спершу Україну таки спробували втягнути в "СРСР-2".

На запитання нашого кореспондента Олени МАКОВІЙ відповідає настоятель храму Андрія Первозванного Української Православної Церкви Київського Патріархату отець Андрій.

15 грудня у прямому ефірі Криворізького державного міського радіомовлення виступив Григорій ГУСЕЙНОВ, відомий український письменник, редактор журналу «Кур’єр Кривбасу», лауреат Шевченківської премії. Далеко не всім бажаючим вдалося його послухати. Тож сьогодні ми подаємо виклад його відповідей на запитання редактора радіомовлення Олени МАКОВІЙ, котра той ефір проводила.

Сьогодні, із майже двадцятирічної віддалі, ми можемо переконано стверджувати, що саме поява й наступ іронічного письма наприкінці минулого сторіччя пришвидшили якісне переродження нашої літератури і врятували її від багатьох проблем становлення у нових умовах. Пригадати відоміших прозаїків 70-тих чи 80-тих, думаю, стане снаги лише особам із філологічним вишколом чи іншими типами добровільного занурення у товщу книжкових фоліантів.

Кого? Кого? Анатолія МОГИЛЬОВА у відставку? Це такий собі бютівець Олександр ГУДИМА нафантазував. Його фантазії підтримав депутат від Народної самооборони Геннадій МОСКАЛЬ. А потім ще й заступник голови Верховної Ради Микола ТОМЕНКО до них затесався. І чого ж це їм заманулося нашого головного мента відставляти? Бо двоє міліціонерів у Одеській області загинуло при затриманні небезпечного вбивці із сусідньої Росії, а третій ще потім помер від поранень у госпіталі. Оце через таку дрібничку вони хочуть позбавити поважну людину роботи...

«Вибачаємо і просимо вибачення» – такими простими словами через 20 років після війни польські єпископи звернулися до німецьких владик. Саме вони поставили крапку у війні народів-сусідів. Ця щирість і стала фундаментом нової Європи, іншої, не тієї, про яку так мріяли біснуваті фюрери й проголошені нині «ефективними менеджерами» тогочасні вожді. Здатність відповідати добром на зло, відчувати чужий біль як свій, нести вантаж бід іншого й означає бути людиною. Зрештою, саме це й створило європейців, а не об’єднання вугілля і сталі. Бо якби поляки не примирилися з німцями, а ті з французами, Старий світ був би й дотепер розділений кілометрами колючого дроту...

Складається таке враження, що представники чинної влади так і не почули або не хотіли почути, що заяви лідерів демократичних країн щодо неправового і недемократичного суду над Юлією ТИМОШЕНКО та можливого обвинувального вироку, - це серйозно і на це потрібно зважувати. Чомусь упродовж усього процесу влада, засліплена жадобою помсти, жила у полоні ілюзій, що мовляв, "захід поговорить і забуде про ТИМОШЕНКО"...

Ми познайомимо вас із двома віршами молодої поетеси із Дніпропетровська Наталії ФЕДЬКО, в тому числі із тим («Українська нірвана»), який дозволив їй стати лауреатом конкурсу «Золотий тризуб».

Дуже незатишно почували себе за часів Радянського Союзу на Криворіжжі (та й не тільки тут) майстри поетичного слова. Найталановитіші й найвідвертіші з них, які по-справжньому боліли душею за вільну Україну, були фактично вигнанцями в рідному краї, про що свідчить і доля Володимира МИХАЙЛИЧЕНКА. 13 вересня йому (коли б він був живий) виповнилося б 75 років. Та, на превеликий жаль, не сталося так…

Ми - ті, хто у 91-ому приймали Акт проголошення незалежності, а до того боролись за це, - мріяли про українське національне відродження і припинення русифікації українців. Проте зараз у гуманітарному просторі України продовжує домінувати все російське і керують Україною не українці. Ми думали, що ми нагадаємо українцям про те, як розстрілювали нашу інтелігенцію, як забороняли українську мову, як морили голодом українське село, як вивозили до Сибіру «куркулів», - і українці повернуться до своїх національних витоків, стануть палкими патріотами своєї мови і нації. Але після проголошення Незалежності з’ясувалося, що за 340 років входження України до складу російської імперії, політика царів і вождів, яка була спрямована на асиміляцію українців під росіян, дала свої відчутні і реальні плоди: значна частина українців стала національно розмагніченою і національно розкодованою.