Хто жив за брежнєвських часів розквіту передового соціалізму, матиме змогу пригадати не такі вже далекі радянсько-партійні п’ятирічні плани, в тому числі й щодо патріотичного виховання населення. На цей нафталін планується витратити 40 мільйонів. Розповідаю про деякі враження від проекту "Концепції Загальнодержавної цільової соціальної програми патріотичного виховання населення на 2013–2017 рр."
Ні, це не жарт. Вони планують, у відсотках за звітністю за кожним роком - починаючи з 2013-го і аж до 2017-го (вочевидь, до кінця також уже заздалегідь запланованого, другого терміну президенства Віктора ЯНУКОВИЧА) - згідно з чітким графіком перевиховати народ. Ви здивувалися? І вас теж, шановний(на)! А, вас не треба? Ви вже й так патріот… Значить ви не "шановний" і неправильний патріот! І не до того патріотуєте, вибачте. А відтак влада "професіоналів" та "патріотів" навчить вас як любити, що пам’ятати й кого шанувати.
Наприклад, у концепції стверджується, що "рівень патріотизму народу України є недостатньо високим" через те, що "серед молоді у віці 18–29 років показник готовності до еміграції становить 50,4%, а у віковій групі 30–39 років – 42,4%". Проте загальновідомо, що такий показник, як і готовність до еміграції, викликані достеменно не відсутністю патріотизму, а натомість неспроможністю реалізувати свої можливості в Україні, тотальною корупцією, відсутністю місця працевлаштування чи низкою заробітною платнею. Так само, приміром, "формування позитивного ставлення населення до військової служби і позитивної мотивації у молодих людей щодо проходження військової служби за контрактом та призовом" можливе не з плакатів чи деклараційних заяв концепції, а в елементарному наведенні ладу, проведенні плідних реформ, переозброєнні та належному фінансуванні тощо Збройних сил України.
Доволі дивним, при декларуванні демократичних цінностей і свобод в державі та забезпеченні їх нею, є твердження на необхідності "єдиної оцінки та трактування найважливіших історичних подій, великих наукових звершень, досягнень і військових перемог попередніх поколінь" і що її відсутність "призводить до дефіциту загальновизнаних, позитивних, героїчних прикладів, якими має пишатися підростаюче покоління, не сприяє створенню системи переконань у тому, що бути патріотом своєї країни є життєво необхідним". При цьому наголошується на потребі у "корегуванні змісту освіти на загальнодержавному рівні". Нагадаю, що такі підходи притаманні тоталітарним і авторитарним державам тощо.
Дивним виглядає неприхований диктат та вказівка на очікуваний результат при проведенні конференцій, фестивалів, конкурсів та виставок на теми військово-патріотичної тематики, де вказується на отримання "об'єктивної інформації про Велику Вітчизняну війну та героїзм українського народу" тощо.
Відтак у Концепції заздалегідь відкидається намір стимулювати розгляд інших проблем, зокрема, - періодів Української революції, голодомору-геноциду українського народу, Другої світової війни (Карпатської України, визвольної боротьби середини ХХ ст. тощо), репресій українців за часів СРСР.
Дивним (явно запозиченим з відомого досвіду "епохальних" звітів бюрократії Радянського Союзу) є зазначення на планове отримання показників реалізації програми патріотичного виховання населення, де, зокрема, наприклад, вказується на заплановані (!) відсоткові рівні показників та проявів патріотизму серед населення (в тому числі, - за "партії патріотичного спрямування". – Які партії і хто визначатиме їх за патріотичні?). А чого варті заплановані відсоткові показники "конструктивної критики недоліків у своїй країні", "розмов на патріотичні теми" (!), або ж "роботи з повною віддачею по спеціальності".
Павло ГАЙ-НИЖНИК,
доктор історичних наук, старший науковий співробітник Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім.І.Ф.КУРАСА НАНУ; 23 січня 2012 року, сайт «Історична правда», інтернет-видання «Українська правда».
(У скороченому вигляді)
|
![[Vox.com.ua] Портал українця](http://www.vox.com.ua/button.gif){kind=small}
