Через тиждень після проголошення Президентом України свого Указу № 46 про присвоєння провідникові ОУН Степанові БАНДЕРІ звання Герой України Віктор ЮЩЕНКО під час урочистостей з нагоди бою під Крутами оголосив Указ № 75 «Про вшанування учасників боротьби за незалежність України у XX столітті». Відразу ж у різноманітних ЗМІ з’явилося безліч критичних коментарів. Очевидно, багатьом українцям хотілося б, щоб визнання борців за волю відбулося ще в перші роки після проголошення незалежності України. Але ж завдяки діям багатьох осіб, у тому числі «щироукраїнців», це питання було заблоковано. І лише після того, як Віктор ЮЩЕНКО довідався про всі ті штучно створені перепони навколо офіційного визнання борців за волю України, він ухвалив свій історичний указ № 75.

Оголошення в "Домашней газете” обіцяло свято під назвою "Українська мова - душа мого народу”, і всі бажаючі приєднатися до нього запрошувалися в суботу 20 лютого до Криворізького транспортно-металургійного ліцею, що по Корнійчука, 27. Очікувалося прибуття "...відомих письменників, вчених-мовників... з Києва і Дніпропетровська”. В програмі обіцялося ”...толерантне і зважене обговорення мовного питання в Кривбасі...” Як було не піти на таке свято. І ми з колегою вирішили піти.

Повідомлення, що з’явилося у криворізькій міській газеті «Червоний гірник» 11-го лютого поточного року, здивувало багатьох жителів цього міста. Виявляється, за рейтингом, який склав аналітично-дослідницький центр «Інститут міста», Кривий Ріг займає 4-е місце в Україні за своєю комфортністю.

За радянських часів нам, громадянам СРСР, з ранніх шкільних класів розповідали, що в цей пам’ятний день була створена робітничо-селянська Червона армія, що саме 23 лютого 1918 р. вона розбила німецькі війська під Нарвою та Псковом. І ось 1972 рік, я, студент другого курсу історичного факультету, вчу історію партії й не просто вчу, а ретельно конспектую першоджерела, рішення з’їздів, конференцій та пленумів ЦК КПРС, а головне праці В. І. ЛЕНІНА. Стаття «Важкий, але необхідний урок», яка стосується саме початку третьої декади лютого 1918 р., стаття, яку ЛЕНІН опублікував у газеті «Правда» 25 лютого. І що ж він пише про ситуацію тих днів: «Мучительно-позорные сообщения об отказе полков сохранять позиции, об отказе защищать даже нарвскую линию, о невыполнении приказа уничтожить все и вся при отступлении; не говорим уже о бегстве, хаосе, безрукости, беспомощности, разгильдяйстве (...) В Советской республике нет армии». ...

Можна впевнено стверджувати, що в Україні триває міжцивілізаційний вибір, і люди мають вибирати, яким шляхом іти: чи ставити за орієнтир мораль, де за принцип узято «якщо я – начальник, то ти – дурень, і навпаки», чи такий, де взято за основу загальнолюдські цінності і де «Загальна декларація прав людини» активно впроваджується у повсякденне життя. В цьому відношенні велике значення має активний процес із поширення інформації, яка тим чи іншим чином стосується цього вибору.

15 квітня 1932 року Євген КОНОВАЛЕЦЬ писав у своєму листі до Дмитра АНДРІЄВСЬКОГО: "Ми заініціювали організований націоналістичний рух, ми допомогли йому оформитися, ми даємо йому ще й тепер іньєкції, але ми його не ведемо... На західних землях той рух виявляє більше радикальні тенденції, ніж це декому з нас бажане. Не виключено, що ми вже в недалекому часі опинимося супроти того руху в ролі батьків без відповідного впливу на його дальший розвій. З того ми мусимо, як ті, що себе вважаємо Проводом, — точно здавати собі справу, коли певного дня не маємо опинитися в досить неприємному становищі. Молодий націоналістичний рух на зах. землях нас ще толерує, — я певний, одначе, що з його скріпленням і внутрішнім оформленням, він, коли ми не намагатимемось знайти спільну мову, витворить свій власний провід.”

Попередній підрахунок голосів другого туру виборів президента засвідчує хоча й непереконливу, але перевагу Віктора Януковича. Напередодні це саме продемонстрували й проведені екзит-поли. Якими перші кроки в сфері економіки президента Януковича бачать експерти?

Висновки, зроблені громадською організацією «Спілка вільних журналістів «Природа над усе!»» після перегляду телевізійної продукції та вивчення інших матеріалів по проблемі пересувного крематорію у м. Лисичанську, що на Луганщині (наприклад, http://novosti.dn.ua/details/104776/ та http://www.top.lg.ua/news/?id=20277) .

НАШОМУ історико-краєзнавчому музею виповнилося 50 років, хоча могло бути значно більше. Але тільки урядовою постановою від 9 січня 1960 року було, нарешті, припинено всі суперечки й вирішено створити в Кривому Розі історико-краєзнавчий музей. Першим його директором призначили Леоніда ЗОЛОТАРЬОВА, і все тоді розпочиналося у підвальному приміщенні на проспекті Карла МАРКСА, де зберігалися перші експонати й накопичувався фонд, який сьогодні вже нараховує приблизно 112 тисяч експонатів.
При цьому треба розуміти, що все відбувалося за часів Радянського Союзу, причому минуло тоді лише півтора десятиліття з тих пір, як закінчилася Друга світова війна, що пройшла фактично через кожну сім’ю і на якій загинули мільйони людей. Тоді це найбільше боліло. Тож основна увага й приділялася, звичайно, її подіям. Якщо говорити більш конкретно стосовно подій Другої світової війни, то на той час ішлося про „Велику Вітчизняну війну”, як це відображували експозиції, й ціла група людей займалася збиранням документів про події, що відбувалися у часовому проміжку від 22 червня 1941 року до 9 травня 1945 року. А також - тим, які були пов’язані зі створенням Радянського Союзу та з більшовицьким переворотом у листопаді 1917 року, який тоді називали так: „Велика Жовтнева соціалістична революція”.
І це вже в часи незалежної Української держави під керівництвом Олександра МЕЛЬНИКА, криворізького краєзнавця і археолога, була проведена величезна робота з дослідження та збирання матеріалів щодо Голодомору та репресій на Криворіжжі.
Матеріали ж, які вміщені на цій сторінці, - це у скороченому вигляді виступи кількох працівників музею (на чолі з директором Ніною ПІСНОЮ) під час вшанування його колективу з нагоди відзначення 50-річного ювілею, яке відбувалося 22 січня цього року, а ще – коротка інформація про це відзначення і світлини.

Безпринципне поводження провідної політичної верстви в Україні накладає свій негативний відбиток на характер суспільного життя в Україні. На жаль, це позначилося і на просвітянському русі. Доводиться констатувати факт недотримання статутних норм збоку керівництва Всеукраїнського товариства "Просвіта" імені Тараса Шевченка. Манівцями пішли і деякі керівники та псевдокерівники місцевих організацій, що в цілому позначається на авторитеті і результативності діяльності просвітянського співтовариства. У цьому відношенні для відтворення цілісної картини нашого громадського життя мають повідомлення з різних теренів нашої України.