НА ЦІЙ СТОРІНЦІ, шановні наші читачі, ви знайдете матеріали, пов’язані з видатними українськими письменниками як минулого століття, так і сьогодення, і – вірші криворізьких поетів. Стосовно матеріалу Героя України, видатного українського письменника, громадського і політичного діяча Дмитра ПАВЛИЧКА та його автографа нашому часопису зазначаємо, що це відбувалося наприкінці минулого року у Дніпропетровську (Січеславі) під час установчої конференції всеукраїнської громадської організації „УНР”

18 років існування незалежної України – достатній термін для того, щоб, керуючись настановою Тараса ШЕВЧЕНКА: «Не дуріть самі себе!», об’єктивно і чесно проаналізувати, в якій саме державі ми насправді живемо і чого в ній досягли, хто в цій державі має реальну владу, а кому дозволяють перебувати в полоні ілюзій щодо свободи і народовладдя, а також чому між основними претендентами на «булаву» не спостерігається фундаментальних відмінностей.

В долонях моїх пломеніють жоржини
Квітки із дитинства, квітки із життя,
А в небі курличуть ключі журавлині, ...

За чверть століття населення Росії не зробило помітного руху в бік самоорганізації на сучасних засадах: поваги до особистості та приватної власності, дотримання закону, тверезості, етичної та побутової охайності. Цей факт дедалі важче ігнорувати або пояснювати за рахунок вад правління.

Цікаво, а чи багато залишилося в Україні громадян? Чи, може, країна вже перетворилася в таке собі придаткове суспільство, яке складається з тих, що вже не мають самостійного значення, а є тільки доповненням, додатком до чого-небудь? Наприклад, - до волі начальника, до якогось механізму на підприємстві, до комп’ютера чи телевізора, до свого щоденного бажання щось таке вжити-випити-з’їсти, до …

Сьогодні для людини з грошима в кишені поїхати за кордон – справа не із особливо важких і витратних. Більше того, як відомо, там, за кордоном, працюють мільйони українців, заробляючи собі на прожиття Але на сторінках нашого часопису в цьому числі і надалі під зазначеною рубрикою „Європа: український контекст” наші гості вестимуть розповідь про те закордонне життя під особливим ракурсом: з точки зору українця, який те життя намагається збагнути, порівнюючи із повсякденними вітчизняними реаліями. Або - зі здивуванням українця-першовідкривача.

Справді, порівняно з попередніми виборами Росія нібито демонструє байдужість. Маячня, коли на московських вулицях висіли плакати й розтяжки з усміхненим миловидним Віктором ЯНУКОВИЧЕМ і дивним закликом проголосувати саме за нього, вже в минулому. Головний мозкоправ російського громадянина – державне телебачення – демонструє підкреслену відчуженість: ось пані ТИМОШЕНКО, яка кокетує з ПУТІНИМ, але таки підписує новий газовий договір; ось пан ЯНУКОВИЧ із добрим радянським поглядом обіцяє негайно виправити «антинародний курс».Решти на екрані майже не видно. Засмічувати мозок російського громадянина немає сенсу.

В історії ж, про яку ви зараз прочитаєте, яка кричить-волає не тільки зболілим серцем людини, не тільки допікає документами, а ще й відверто демонструє бюрократичну потвору держапарату чи так званого самоврядування, є свої герої, є свої кати і жертви. Про них і піде мова. Але хто є хто, вирішувати вам, шановні читачі. Особисто ж мені зрозуміло: у своїй шаленій протидії щастю вільно жити й творити на Богом нам даній землі ми дійшли до краю і вже зависли над безоднею. Причому всі: і ті „хвостаті” професіонали, і ми, знедолені українці.

Українські виміри культури рясніють датами. Ювілейні – особливі, бо проливають світло на чиєсь життя під кутом зору вічності. Ставлять питання про значення творчості для народу й держави. 75-ліття Василя СИМОНЕНКА – теж такий ювілей, кругла дата, зіткана з гострих кутів – променів, переломлених у часі. Що висвітлює «золотий перетин» ювілею?

Часто чуємо навколо себе скарги на наші «негаразди», песимістичні прогнози тощо. Це вияв інерції і небажання працювати. Ніби й парадокс, але це закономірність: поділ України проходить лише по одній лінії — між Європою і не-Європою. З одного боку, європейська Україна, де може знайти собі застосування і укорінення будь-який інший національний і культурний елемент, тому що в цьому європейському вимірі немає місця для дискримінації іншого.