За радянських часів нам, громадянам СРСР, з ранніх шкільних класів розповідали, що в цей пам’ятний день була створена робітничо-селянська Червона армія, що саме 23 лютого 1918 р. вона розбила німецькі війська під Нарвою та Псковом. І ось 1972 рік, я, студент другого курсу історичного факультету, вчу історію партії й не просто вчу, а ретельно конспектую першоджерела, рішення з’їздів, конференцій та пленумів ЦК КПРС, а головне праці В. І. ЛЕНІНА. Стаття «Важкий, але необхідний урок», яка стосується саме початку третьої декади лютого 1918 р., стаття, яку ЛЕНІН опублікував у газеті «Правда» 25 лютого. І що ж він пише про ситуацію тих днів: «Мучительно-позорные сообщения об отказе полков сохранять позиции, об отказе защищать даже нарвскую линию, о невыполнении приказа уничтожить все и вся при отступлении; не говорим уже о бегстве, хаосе, безрукости, беспомощности, разгильдяйстве (...) В Советской республике нет армии». Що ж виходить, 23 лютого молода, повна революційного ентузіазму Червона армія дістала свої перші перемоги під Нарвою і Псковом, а ЛЕНІН наступного дня пише про відмову військ захищати нарвську лінію, їхню втечу, хаос, недбальство?
Можливо, тоді мені вперше довелося зіткнутися з відвертим виявом тотальної неправди й брехні, на якій була круто замішана комуністичною агітацією й пропагандою історія так званої Великої Жовтневої соціалістичної революції й загалом історія СРСР. Можливо, тоді прийшло перше усвідомлення необхідності критичного мислення й упередженості до писаних текстів-наративів. Урок був корисним, можливо, він допоміг стати вченим.
Друге щільне зіткнення з 23 лютим 1918 р. відбулося наприкінці 80-х років, коли в умовах горбачовської перебудови почалося переосмислення радянського минулого, привідкрилися архіви, розгорнулося виявлення білих плям. Я в цей час заходився збирати матеріали за темою махновщини. Готував до друку брошуру «Комбриг МАХНО». Тоді МАХНО сприймався лише через визначення анархо-бандитизму. Я ж написав про те, що він у лютому 1919 р. вступив у союз із Червоною армією, а його загони перетворилися в 3-тю бригаду Задніпровської дивізії, яка успішно воювала з білими.
Командиром Задніпровської дивізії був П. ДИБЕНКО, знаменитий герой громадянської війни, а до того — голова Центробалту, один із перших військових наркомів Радянської Росії. У званні командарма 2-го рангу був розстріляний за вказівкою СТАЛІНА 1938 року. Цих загальних даних мені здалося недостатньо, і я почав шукати додатковий біографічний матеріал про П. ДИБЕНКА. З’ясувалося, що в лютому 1918 р. він командував зведеним загоном балтійських матросів, який був направлений під Нарву стримати німецький наступ. Як твердила радянська історіографія, балтійські моряки являли собою найнадійнішу опору більшовиків у революції. Під Нарвою були залишки старої російської армії під командуванням генерала ПАРСЬКОГО та більшовицького комісара БОНЧ-БРУЄВИЧА. ДИБЕНКО підпорядковуватися їм відмовився, заявив, що «братишки сами разберутся с немчурой». Однак при наближенні німців моряки спромоглися лише на погром винних складів у Нарві й швидко відступили аж до Гатчини, майже на сотню кілометрів назад. В Гатчині вони захопили ешелон, причепили до нього цистерну спирту й рушили на схід. За одними даними добрались аж до Уралу, за іншими — до Волги. Подорож супроводжувалася п’янством, розгулом і збройними інцидентами. За це ДИБЕНКО був звільнений із поста наркома. Тільки у травні в Самарі ДИБЕНКО вирішив повинитися, він був переданий до революційного трибуналу за здачу Нарви німцям. Однак, зважаючи на революційні заслуги ДИБЕНКА, ревтрибунал його виправдав, зазначивши, що він не мав достатнього військового досвіду для керівництва такою масою війська. Значно серйозніше він постраждав по партійній лінії, його виключили з партії й відновили лише в 1922 році. Німці без особливих зусиль захопили Псков і Нарву й далі фактично не рухались, оскільки ЛЕНІН 24 лютого наполіг на прийнятті їхніх ультимативних вимог. 3 березня у Бресті був підписаний мирний договір, за яким Росія, виплативши Німеччині величезні контрибуції, сепаратно вийшла з війни. Владислав ВЕРСТЮК,
доктор історичних наук, заступник голови Українського інституту національної пам’яті; з матеріалу «Що святкуємо?», газета «День», 23 лютого 2010 року.
|
![[Vox.com.ua] Портал українця](http://www.vox.com.ua/button.gif){kind=small}
