Є приказка: «Якщо нема бажання вирішити якесь питання, то створюється комісія». Отож уряд України під керівництвом Валерія ПУСТОВОЙТЕНКА видав наприкінці 1997 року постанову № 1004 «Про Урядову комісію з вивчення діяльності ОУН–УПА» (далі — Урядова комісія). Головою цієї Урядової комісії був спочатку віце–прем’єр–міністр, а потім міністр юстиції. До складу цієї комісії входили також міністр закордонних справ, міністр внутрішніх справ, міністр фінансів, міністр освіти і науки, міністр праці та соціальної політики, голова Служби безпеки, голова Державного комітету телебачення і радіомовлення, президент Національної академії наук, директор Iнституту історії України НАН України, директор Iнституту стратегічних досліджень та інші поважні постаті.
Після 10 років існування ця Урядова комісія була ліквідована відповідно до постанови Уряду Тимошенко № 207 від 19 березня 2008 року. Чи підготувала ця Урядова комісія історично та юридично обґрунтовані висновки щодо діяльності ОУН і УПА, як це було передбачено в п. 2 постанови уряду від 12 вересня 1997 року? Відповідно до п. 5 цієї постанови, Урядова комісія подала Кабінету Міністрів України свої пропозиції про визначення офіційної позиції щодо діяльності ОУН і УПА. Що ж насправді «напрацювала» ця комісія?
Після письмового звернення Героя України Юрія ШУХЕВИЧА до Національної академії наук України із запитанням, які наукові праці були написані у сфері юриспруденції щодо визнання ОУН і УПА, із цієї наукової установи надійшла письмова відповідь від 28.07.2008 року: «НАН України повідомляє, що проблему вивчення діяльності ОУН і УПА було покладено на відповідну урядову комісію (функцію робочого апарату комісії виконували підрозділи Міністерства юстиції України). Було створено дві робочі групи: одна з них займалася вивченням історичного зрізу питання, інша — юридично–правового. Щодо історичної складової було проведено велику пошукову і науково–дослідну роботу, внаслідок якої протягом 1998—2004 рр. було видано 28 книг». 

НАД ЧИМ ПРАЦЮВАЛИ ЮРИСТИ?

Про роботу з вивчення «юридично–правового зрізу питання» у листі не розповіли. Не дивно, бо за майже 20 років незалежності України науковці–правники не написали жодного дослідження стосовно ОУН і УПА. Аби читачі могли собі уявити, які «важливі» для України питання досліджували в цей час українські правники, зацитуємо лише деякі з тем наукових дисертацій останніх років: «Народний комісаріат внутрішніх справ України (1917—1941 рр.): структура, функції, діяльність», «Становлення і розвиток органів дізнання і досудового слідства в Україні (1917 — 60–ті роки XX століття)», «Війська НКВС (МВС) в Україні (1939—1953 рр.): історико–правовий аспект», «Правові засади діяльності органів внутрішніх справ УРСР на транспорті в першій половині XX ст. (історико–правове дослідження)», «Прокуратура в державному механізмі УСРР (1922—1933 рр.)», «Внутрішні й прикордонні війська в Україні у 1917—1941 рр. (Історико–правовий аспект)», «Теоретичні проблеми діяльності органів внутрішніх справ у реалізації конституційного права людини на охорону здоров’я», «Відомчі засоби масової інформації в механізмі формування правосвідомості співробітників органів внутрішніх справ України» тощо.
Що ж напрацювала робоча група правників при Урядовій комісії? Як були витрачені дер¬жавні кошти, які спрямовувалися на фінансування правників? На жаль, Міністерство фінансів не надало чіткої відповіді на ці запитання. У листі від 30 липня 2009 року міністерський чиновник написав, зокрема, таке: «Фінансове та матеріально–технічне забезпечення роботи з вивчення діяльності ОУН–УПА здійснювалося за рахунок коштів державного бюджету. При цьому функції робочого апарату Комісії були покладені на Міністерство юстиції, яке мало забезпечувати фінансування відповідних робіт у межах видатків, що передбачалися для його діяльності в державному бюджеті на відповідні роки».
«ПЕРЕДЧАСНІСТЬ ЮРИДИЧНОГО ВИСНОВКУ»
Мін’юст України у своєму листі від 3 квітня 2009 року зазначив: «Щодо юридичного висновку Урядової комісії з вивчення діяльності ОУН–УПА, то його підготовка відповідно до доручення Кабінету Міністрів України від 26 верес¬ня 2005 року № 20637/22/1–05 покладалась на Інститут держави і права ім. В. М. КОРЕЦЬКОГО Національної академії наук України. Зазначеним Інститутом проаналізовано звіт робочої групи істориків та зазначено, що юридична оцінка діяльності ОУН–УПА в сучасних умовах є передчасною, і запропоновано, що можливим шляхом вирішення зазначеного питання може бути прийняття відповідного політичного рішення».
Після цього Юрій ШУХЕВИЧ надіслав чергове звернення до міністра юстиції України, де запитав: «У якому документі Інституту держави і права ім. КОРЕЦЬКОГО НАН України міститься «юридично обґрунтований» висновок про те, що юридична оцінка діяльності ОУН–УПА в сучасних умовах є перед¬часною?» Поставив міністру і такі запитання. - Як можна було давати «юридично обґрунтований» висновок на підставі звіту робочої групи істориків, якщо в колективній монографії істориків «ОУН і УПА. Історичні нариси» не міститься жодного юридичного аналізу щодо визнання УПА воюючою або збройною силою воюючої сторони у Другій світовій війні відповідно до міжнародних конвенцій, що стосуються законів і звичаїв суходільної війни та захисту жертв міжнародних збройних конфліктів? Якщо історики у першому ж абзаці своєї монографії допускають юридичні помилки (і тут нема дуже чому дивуватися, бо це все ж таки історики, а не правники), то як можна було правникам на підставі звіту істориків робити свої «юридично обґрунтовані» висновки? Якщо робоча група істориків опублікувала свої історичні нариси, в яких містяться деякі суперечливі твердження та сфальсифіковані висновки, то де опубліковано звіт робочої групи правників?

ВИСНОВОК «ФІЛОСОФА»

На прохання Юрія ШУХЕВИЧА Мін’юст надіслав копії документів, які надійшли туди з Інституту держави і права ім. КОРЕЦЬКОГО НАН України. Якби наукові «кадри» цього інституту знали, що Мін’юст передасть їх синові головкома УПА, то, можливо, знищили б, і ми б ніколи не довідалися про справжнє «незавуальоване обличчя» академіків. Важко навіть уявити, що такі документи могли з’явитися в 2005 році. Ось 26/269 від 13.06.2005 р., за підписом директора перший із них — № інституту, академіка НАН України Юрія ШЕМШУЧЕНКА: «Вважаємо, що юридична оцінка цієї діяльності в сучасних умовах є передчасною. У майбутньому єдино можливим, на нашу думку, є політичне рішення цієї проблеми». До листа від 13.06.2005 р. № 126/269 додано висновок, підготовлений провідним фахівцем інституту, доктором філософських наук, професором, членом–кореспондентом АПрН України Юрієм РИМАРЕНКОМ. Ось повний текст цього «філософського висновку».
«У разі надання юридичної оцінки діяльності ОУН і УПА, на наш погляд, варто враховувати наступне:
1. У діяльності цих структур мало місце найманство, участь ряду вояків УПА у минулому в дивізії СС–Галичина та каральних гітлерівських батальйонах «Нахтігаль» та «Ролланд».
2. Слід визнати колабораціонізм з боку окремих суб’єктів УПА, передусім так званої німецько–української поліції, яка влилася в структури УПА.
3. Після нападу Німеччини на СРСР ОУН активно виступила на боці вермахту, розгортаючи диверсійно–підривні та розвідувальні дії в тилу Червоної армії. Ветерани Радянської армії пам’ятають, що їм стріляли в спину, і постійно нагадують про це тепер.
4. УПА була створена ОУН (бандерівців) і опиралася не лише на світоглядні засади так званого інтегрального націоналізму, а й на програмні установки, основоположною серед яких була ставка виключно на терор.
5. ОУН і УПА здійснили справжній геноцид проти польського та єврейського населення в західних областях України, проти мирних жителів, переважно із східних областей України (вчителі, священики та ін.).
6. Після розгрому УПА ОУН (бандерівці) вступили в тісні агентурні зв’язки з американською, англійською, західнонімецькою, бо ж, навіть, італійською розвідками, з допомогою яких на території Радянської України було закинуто ряд оунівських емісарів для підтримки так званого підпілля, здійснення терору, саботажу та ін.».

Олекса ЧОРНОТА, правозахисник, газета «Україна молода», 24 лютого 2010 року

(Закінчення в наступному числі)