ТОГО РОКУ з табору вислизнув лист українських політвיязнів Олекси ТИХОГО та священика Василя РОМАНЮКА (у майбутньому – патріярх УПЦ КП Володимир) під назвою "Історична доля України. Спроба узагальнення”.Це блискучий зразок публіцистики...

"...А хто відповів по закону за здирання українських вивісок у Вінниці, за вигнання української мови з установ, з офіційних свят, з системи шкіл, зокрема, - зі славетних наших університетів? А хто відповів за знесений у Києві будинок ЗАНЬКОВЕЦЬКОЇ, ДОВЖЕНКІВ – у Житомирі, за браконьєрські акції у Володимир-Волинському, Кривому Розі, за те, що бездушними ділягами розорювались стародавні городища, степові кургани… "

Одна з найближчих наших сусідок, близька до нас своєю мовою, ба, навіть багатьма спільними сторінками історії, Білорусь переживає свої не найкращі часи: постало питання можливості самого існування нації. Успадкована від часів СССР державна мовна політика підвела білоруський народ до межі виживання його як етносу, приниження державного статусу білоруської мови наблизило її до категорії зникаючих мов. Спостерігаючи за процесами втрати етнічних цінностей білоруської нації, кожному народу варто оцінити всі ризики авантюрних проектів державної двомовності, безликої культурної політики і нехтування історичної пам’яті.
Аналізу мовної політики в Білорусі присвячений наступний огляд.

"… висловлював антирадянські погляди, заявляючи, що радянська школа, начебто, зайшла в тупик і що комунізм в СРСР не будується”; "що в колгоспах і радгоспах трудящі перебувають у злиденному стані. Вибори до Рад депутатів трудящих назвав комедією…”; "Виправдовував дії угорських контрреволюціонерів-заколотників і висловлював заклики до повалення державного ладу, що існує в СРСР”.

УКРАЇНА пам'ятає перепоховання 19 листопада 1989 року трьох загиблих у неволі в середині 80-х років політв'язнів-правозахисників Всиля СТУСА, Юрія ЛИТВИНА та Олекси ТИХОГО. Той небачений від часів перепоховання Тараса ШЕВЧЕНКА велелюдний похорон став одним із найзначніших щаблів на шляху нашого поступу до незалежності. Здивовані перехожі питали: кого ховають? Ховали "особливо небезпечних державних злочинців", "рецидивістів". ...

Хто жив за брежнєвських часів розквіту передового соціалізму, матиме змогу пригадати не такі вже далекі радянсько-партійні п’ятирічні плани, в тому числі й щодо патріотичного виховання населення. На цей нафталін планується витратити 40 мільйонів. Розповідаю про деякі враження від проекту "Концепції Загальнодержавної цільової соціальної програми патріотичного виховання населення на 2013–2017 рр."

Хоч угоду про утворення СНД підписали 8 грудня 1991-го, а Верховні Ради України, Білорусі й Росії ратифікували її 10-12 грудня 1991-го (остання прийняла ще й постанову "Про денонсацію договору про утворення СРСР"), у Віскулях цю співдружність, по суті, лише започаткували. Бо декларацію про її утворення керівники вже десяти держав - України, Азербайджану, Білорусі, Вірменії, Казахстану, Киргизії, Молдови, Росії, Таджикистану, Туркменістану, Узбекистану - підписали в Алмати щойно 21 грудня того року (в 1993-му до СНД приєдналася Грузія, вийшовши з неї в 2009-му, а Туркменістан залишив її в 2005-му). Підтвердили там і денонсацію договору про утворення СРСР.

ПРО СПРАВЖНЮ дату юридичної "смерті" Радянського Союзу досі сперечаються, називаючи дні 1, 8 і 25 грудня 1991 року. Але вже 30 грудня російський лідер ЄЛЬЦИН безкомпромісно заявив своєму українському колезі КРАВЧУКУ: "Ви повинні слідувати за Росією". Кожного 25 грудня вже протягом 20-ти років диктори телевізійних новин запевняють, що цього дня в 1991-му "припинив існування СРСР", бо подав у відставку його президент ГОРБАЧОВ, а над на куполом Кремлівського палацу спущено червоний прапор і піднятий триколірний російський. Але спершу Україну таки спробували втягнути в "СРСР-2".

Сьогодні, із майже двадцятирічної віддалі, ми можемо переконано стверджувати, що саме поява й наступ іронічного письма наприкінці минулого сторіччя пришвидшили якісне переродження нашої літератури і врятували її від багатьох проблем становлення у нових умовах. Пригадати відоміших прозаїків 70-тих чи 80-тих, думаю, стане снаги лише особам із філологічним вишколом чи іншими типами добровільного занурення у товщу книжкових фоліантів.

Кого? Кого? Анатолія МОГИЛЬОВА у відставку? Це такий собі бютівець Олександр ГУДИМА нафантазував. Його фантазії підтримав депутат від Народної самооборони Геннадій МОСКАЛЬ. А потім ще й заступник голови Верховної Ради Микола ТОМЕНКО до них затесався. І чого ж це їм заманулося нашого головного мента відставляти? Бо двоє міліціонерів у Одеській області загинуло при затриманні небезпечного вбивці із сусідньої Росії, а третій ще потім помер від поранень у госпіталі. Оце через таку дрібничку вони хочуть позбавити поважну людину роботи...