22 березня 1936 року народився Михайло ОСАДЧИЙ, у 1958-му він закінчив факультет журналістики Львівського університету. Працював редактором і старшим редактором Львівської телестудії. З 1960- го на викладацькій роботі у Львівському університеті. Самостійно, без аспірантури і наукового керівника, написав і успішно захистив 25.06 1965 року кандидатську дисертацію "Журналістська діяльність Остапа ВИШНІ (1919-1933)". За два місяці після цього, 28 серпня, був заарештований за звинуваченням у проведенні "антирадянської агітації і пропаганди". Засуджений 18.04.66 року на закритому судовому засіданні до двох років таборів суворого режиму. Під час обшуку в таборі в грудні 1966 року в ОСАДЧОГО конфіскували зошит з перекладами Гарсіа ЛОРКИ, поетів прибалтійських республік і з власними віршами.

За 20 років незалежності ми змогли витворити лише більші чи менші острови демократії. До того ж, ці острови перебувають у різних суспільних площинах. Якщо ви візьмете газети чи журнали, які системно намагаються прилучити суспільство до демократичних цінностей, то це будуть, скажімо, газета «День», журнал «Український тиждень», звісно, різкіший, але абсолютно послідовний у захисті цінностей демократичного світу, а також – окремі локальні газети і/чи сайти, які – часом супроти місцевої влади – вперто відстоюють свої позиції. А це набагато важче, ніж у столиці.

РОКІВ десять тому мою і багатьох моїх знайомих увагу привернув той факт, що чимало луганських міліціянтів, особливо молодих, носять на мізинному пальці масивний перстень, а на шиї – такий же масивний золотий ланцюг. Але ж іще з радянських фільмів нам відомо, що такі самі «прикраси» є традиційними атрибутами представників кримінального світу. Скориставшись слушною нагодою, я поцікавилась, як таке може бути, в одного з багаторічних очільників луганської міліції – генерал-полковника Едуарда ДІДОРЕНКА. На той час ректор Луганського училища (а згодом Академії) міліції, він пояснив цей факт тим, що в їхньому закладі вже кілька років існує традиція: разом із дипломом видавати курсантам-випускникам срібні персні для мізинного пальця…

Письменник Василь ШКЛЯР, чий роман «Чорний ворон» уже відзначив Шевченківський комітет, наголошує, що «голос митця важко почути, бо Україна має окупований інформаційний простір». В інтерв’ю радіо «Свобода майбутній лауреат Державної премії України імені Тараса ШЕВЧЕНКА поділився міркуваннями стосовно того, що має робити в цих умовах українська інтелігенція.

«Вибори депутатів у всі ради депутатів трудящих
проводяться виборцями на основі загального, рівного
і прямого виборчого права при таємному голосуванні».
(Конституція СРСР 1936 року)
Комуністичний тоталітарний режим, на відміну від нацистського, ніколи не засуджував демократії як форми правління. У контрольованих комуністами державах формально існували місцеве самоврядування, розподіл гілок влади, регулярно проводилися вибори. За фасадом цих ознак свободи приховувалася жорстока тиранія, яка цілковито контролювала усі вияви суспільного життя та грубо втручалася у приватне життя громадян. Тож усі зовнішні вияви демократії перетворювалися в потворні карикатури на самих себе.

Як ми й обіцяли вам, шановні читачі, в минулому числі нашого часопису, нижче подаємо спогади націоналіста і вояка УПА пана Петра ВОЙТЮКА, записані активною просвітянкою панією Людмилою КУЧЕР, дружиною померлого політв’язня і письменника Миколи КУЧЕРА. А самі ці спогади нам надіслав голова Дніпродзержинського (Кам’янського) міського об’єднання ВУТ «Просвіта» імені Тараса ШЕВЧЕНКА Віктор КРАВЧЕНКО.

Пропонуємо вашій увазі перше інтерв'ю з цієї серії: на наші запитання погодилася відповісти Марія ШИЩЕНКОВА, представниця «Фронтлайн» - міжнародної організації, що займається захистом активістів правозахисного руху. Марія народилася і виросла в Білорусі, але вже досить давно працює в різних європейських структурах. На даний момент в її функції входить постійний моніторинг становища правозахисників у країнах СНД і координування дій, спрямованих на їх підтримку.

6 лютого виповнюється 100 років з дня народження президента США Рональда РЕЙГАНА. Сороковий американський президент, який вважав СРСР «імперією зла», був знаковою постаттю для цілого покоління українських дисидентів. Легендарною стала його зустріч у «перебудовчому» 1988 році в Москві з лідерами руху опору – політв’язнями, правозахисниками, діячами гнаних церков з усіх республік Радянського Союзу. Спогадами про цю зустріч, а також думками про роль президента РЕЙГАНА у наближенні краху «імперії зла» з «Голосом Америки» поділилися колишні радянські політрепресовані Михайло ГОРИНЬ, Ольга ГОРИНЬ та Левко ЛУК’ЯНЕНКО.

«Правду видно неозброєним оком й можна підтвердити фактами. Цей процес супроводжується болем. І тому більшість людей не хочуть правди…» – стверджує японець Харукі МУРАКАМІ у своєму романі «1Q84».Ліна КОСТЕНКО своїм першим прозовим романом «Записки українського самашедшого» демонструє, що правда знаходить людей – навіть попри їхнє намагання сховатися від неї.

Якщо ти відчуваєш себе частиною українського народу, то треба підвищувати власний рівень культури і вивчити українську мову Якщо ти відчуваєш себе частиною українського народу, то треба підвищувати власний рівень культури і вивчити українську мову, вважає депутат Верховної Ради від «Народної самооборони» Олесь Доній. Так він прокоментував «розумну» ідею комуніста Євгена Царькова, який заради поширення російської мови в Україні закликав всіх російськомовних українців під час перепису у наступному році реєструватись «росіянами».