СРСР №2. Як Україну намагалися втягнути у новий Союз
 ПРО СПРАВЖНЮ дату юридичної "смерті" Радянського Союзу досі сперечаються, називаючи дні 1, 8 і 25 грудня 1991 року. Але вже 30 грудня російський лідер ЄЛЬЦИН безкомпромісно заявив своєму українському колезі КРАВЧУКУ: "Ви повинні слідувати за Росією". Кожного 25 грудня вже протягом 20-ти років диктори телевізійних новин запевняють, що цього дня в 1991-му "припинив існування СРСР", бо подав у відставку його президент ГОРБАЧОВ, а над на куполом Кремлівського палацу спущено червоний прапор і піднятий триколірний російський. Але спершу Україну таки спробували втягнути в "СРСР-2".
"ЗІБРАЛИСЯ ТРОЄ"
8 грудня 1991 року увійшов до історії передусім тому, що цього дня представники республік-засновниць СРСР - тодішні президент України Леонід КРАВЧУК, його російський колега за посадою Борис ЄЛЬЦИН і голова Верховної Ради Білорусі Станіслав ШУШКЕВИЧ - проголосили у "Віскулях" (мисливській резиденції глави СРСР у заповіднику Біловезька пуща в Брестській області неподалік кордону з Польщею), що Радянський Союз припиняє існування як суб'єкт міжнародного права і геополітична реальність. І підписали угоду про утворення замість нього політичного та економічного союзу самостійних суб'єктів міжнародного права - Співдружності незалежних держав. А коротше - СНД. Відтоді не лише пересічні громадяни, а й журналісти та політики пострадянських країн повторюють те, що переповів 8 грудня 2011-го на сайті "Тижня" публіцист Сергій ГРАБОВСЬКИЙ:"Зібралися троє мужиків (варіанти: негідників, зрадників, агентів Заходу) в Біловезькій пущі, добряче хильнули і по п'яні розвалили велику державу». Для більш інтелектуальної публіки існує більш витончений варіант: у протистоянні з першим й останнім президентом СРСР ГОРБАЧОВИМ троє керівників слов'янських республік - Білорусі, Росії й України - спонтанно дійшли думки демонтувати Союзну державу, тим самим скасувавши і посаду Михаїла Сєргєєвича.
Насправді ж, по-перше, їх було не троє. Угоду про утворення СНД підписали й тодішні керівники урядів України та Білорусі - відповідно, Вітольд ФОКІН і В'ячеслав КЕБИЧ, а також перший заступник голови російського - Геннадій БУРБУЛІС.
НАМАГАЛИСЯ РЯТУВАТИ
По-друге, принаймні частина з них спершу намагалися не "вбивати" Радянський Союз, а рятувати. Бо після того, як у 1990-му Верховні Ради суб'єктів СРСР проголосили верховенство їхніх законів над союзними, ця держава стала юридичним нонсенсом.
Ті, хто з цим не погоджуються, апелюють до всесоюзного референдуму 17 березня 1991-го, більшість учасників котрого проголосувала за "збереження Союзу як оновленої федерації". Але й на запитання республіканського опитування "Чи згодні Ви з тим, що Україна має бути у складі Союзу радянських суверенних держав на засадах Декларації про державний суверенітет України?" відповіли того ж дня 80% учасників голосування. Однак "зберегти Союз як оновлену федерацію" спершу не вдалося тому, що керівництво СРСР опиралося врахуванню в проекті "нового Союзного договору" верховенства республіканських законів над союзними. А коли погодилося утворити конфедеративний "Союз Суверенних Держав", то увійти до нього зголосилися 14 листопада 1991-го лише Білорусь, Казахстан, Киргизстан, Росія, Таджикистан, Туркменістан та Узбекистан.
Керівництво України відмовилося, бо її Верховна Рада проголосила 24 серпня того року незалежну державу. А після того, як її "візував" Всеукраїнський референдум 1 грудня 1991-го, 5 грудня Верховна Рада проголосила в "Посланні до парламентів і народів усіх країн": "Договір 1922 року про утворення Союзу РСР Україна вважає відносно себе недійсним і недіючим".
"РОСІЯ НАВРЯД ЧИ ПОГОДИТЬСЯ..."
Попри це, росіяни, які не бачили сенсу в новому Союзі без України, все ще намагалися створити хоч щось спільне з нею - щоб потім прив'язати міцніше. Причому "тиснути" на Україну розпочали ще 26 серпня 1991 року. Того дня прес-секретар президента Російської Федерації Павел ВОЩАНОВ поширив від його імені заяву про намір РФ переглянути з огляду на проголошення незалежності України... кордони з нею. Мовляв, "існує проблема кордонів, неврегульованість якої можлива й допустима тільки при наявності закріплених відповідним договором союзницьих відносин" (тобто новим договором про СРСР - Авт.). Натомість "у разі припинення" союзницьких відносин між Україною і РФ, продовжував прес-секретар ЄЛЬЦИНА, остання з них "залишає за собою право поставити питання про перегляд кордонів".У заяві уточнювалося - "Сказане стосується": а) "усіх суміжніх [із РФ] республік, за винятком трьох прибалтійських (Латвійської, Литовської, Естонської), державна незалежність яких уже визнана Росією, чим подтверджена вирішеність територіальної проблеми в двостороніх відносинах"; б) "головним чином Криму, Донбасу й Північного Казахстану, які мають значну кількість росіян".
Керівництво РФ наголошувало:"Якщо ці республіки [які проголосили незалежність від СРСР] ввійдуть до складу союзу з Росією, то проблеми немає. Але якщо вони виходять, то ми повинні потурбуватися про населення, що живе там, і не забувати, що ці землі були освоєні росіянами. Росія навряд чи погодиться віддати їх так легко". Відтак 29 серпня 1991 року делегація на чолі з віце-президентом РФ Алєксандром РУЦКІМ підписала спільно з українською "Загальне міжпарламентське комюніке", котре, як запевняв Володимир ВАСИЛЕНКО, було за своєю формою й змістом, радше, міжнародною угодою, аніж повідомленням про підсумки переговорів. Зокрема, в ньому передбачали "загальні зусилля для запобігання неконтрольованого розпаду Союзу".
Та цим РФ не обмежилася. 1 листопада 1991 року Президія ВР України заявила, що правлячі в Росії політичні сили: "...сіють розбрат на міжнаціональному ґрунті серед населення республіки, залякують політичним і економічним хаосом в умовах самостійного існування України, підсилюють чутки про "можливий обмін ядерними ударами між незалежною Україною і РРФСР".
"ДУМАВ, ТРОШКИ ПОБАВИМОСЯ"
А коли 14 листопада 1991 року ГОРБАЧОВ запитав на засіданні Держради СРСР - "Будемо створювати державу союзну?", то ЄЛЬЦИН запевнив: "Союз створювати є воля". Однак коли ГОРБАЧОВ додав - "Якщо не створимо союзну державу, то прогнозую біду", то Президент Росії заперечив: "Союз держав". Щоправда, після того ж, як ГОРБАЧОВ заявив, що межа його поступок - "від федеративної держави - до конфедерації", додавши, що "цією формулою ви враховуєте настирність президента СРСР, а президент СРСР враховує вашу настирність", то ЄЛЬЦИН зачитав узгоджену на Держраді СРСР формулу: "Конфедеративна демократична держава". Але відмовився від неї вже на наступному засіданні Держради СРСР - 25 листопада 1991 року - зажадавши "перейти до концепції конфедерації держав".
КРАВЧУК пояснював у інтерв'ю, що ЄЛЬЦИН тоді "вже себе десь уявляв, ну, скажімо, керівником Радянського Союзу - десь принаймні, якщо не першим, то десь в майбутньому першим"."От я відчував тоді, і вже… все потім все випукліше і випукліше, випукло це було видно: він гадав, що це СНД швидко перетвориться в новий Союз, - згадував перший Президент України. - Він був переконаний в цьому, що це на початку ми так… для світу сказали, що ми ж не зруйнували зовсім Радянського Союзу, що на місце його ось нова структура - СНД. І це їх справді заспокоїло, що наша заява, наша угода, що ми, що Україна, що СНД бере на себе відповідальність, правонаступництво про всі ті акти, які здійснив Радянський Союз, - це зразу заспокоїло… Але він думав, що ми трошки побавимся так і потім побачимо, що воно ж не йде справа, і швиденько СНД буде; щільність, скажімо, наших стосунків буде поглиблюватись-поглиблюватись і утвориться новий Союз… Без ГОРБАЧОВА. І ЄЛЬЦИН буде лідером".
"УКРАЇНА МАЄ ПРАВО ВНЕСТИ"
Президент Росії засвідчив це 5 грудня 1991 року, повідомивши, ГОРБАЧОВУ, що буде переконувати в Білорусі українську делегацію "приєднатися до Союзу, але якщо не вийде, то треба подумати й про інші варіанти". Президент СРСР рекомендував йому "дотримуватися середньої лінії - не тиснути на українців, але й не поступатися їм".7 грудня 1991 року у "Віскулях" ЄЛЬЦИН передав КРАВЧУКУ копію проекту угоди про Союз і запитав - за яких умов той готовий його підписати. В цей момент, згадував КРАВЧУК, доля Союзу опинилась в його руках.
Президент України відмовився підписати цей документ. Дослівно ж пояснював:"ЄЛЬЦИН привіз з собою горбачовський текст про утворення Союзу. ГОРБАЧОВ робив нам наступну пропозицію: Україна має право внести будь-які зміни, переглянути цілі параграфи, навіть скласти нову редакцію за єдиної умови - вона повинна обов'язково підписати договір". "ЄЛЬЦИН поклав текст на стіл і передав запитання ГОРБАЧОВА: "Підпишете цей документ, чи то зі змінами, чи то без них? - згадував КРАВЧУК. - Сам він сказав, що підпише тільки після мене. Таким чином, доля договору повністю залежала від України. Я відповів: "Ні". Одразу встало питання про підготовку нового документу.
Далі все розгорталося, зі слів першого президента України, таким чином: "ЄЛЬЦИН запропонував дати міністрам та експертам дорученння розробити взаємоприйнятну концепцію, а ще краще - проект угоди про союз братніх країн, включаючи й остаточно відточений варіант назви міжреспубликанського об'єдинення. На ранок 8 грудня 1991 року російські експерти підготували текст угоди про співдружність незалежних держав, який був узгоджений із представниками білоруської та української делегацій. Українці поставилися до пропозицій росіян стримано, обумовивши за собою право відмовитися від проекту в ході подальшого обговорення".
На запитання "А Ви не побоювалися, що так насправді може статися, до речі?", КРАВЧУК відповідає: "Я це передбачив. Тому ми й зайняли із самого початку позицію, що СНД потрібно як шлюбно-розлученнєвий процес".
"ХОЧ У ЯКОМУ-НЕБУДЬ ВИГЛЯДІ СОЮЗ»
Своєю чергою, тодішній держрадник Росії Сергій ШАХРАЙ розповів у московській "Российской газете" від 8.12.2006-го: "ЄЛЬЦИН і ШУШКЕВИЧ спершу намагалися вмовити КРАВЧУКА зберегти хоч у якому-небудь вигляді Союз. Але українці не бажали навіть чути це слово. КРАВЧУК взагалі тримався дуже вальяжно, незвично впевнено. За тиждень до цього його з великою перевагою обрано президентом і за спиною у нього був референдум 1 грудня, на якому Україна проголосовала за незалежність. Тому на всі пропозиції він одразу відповідав відмовою, а рухівці в його делегації почали нарікати: "Та нам тут взагалі нічого робити!".
КРАВЧУК погоджувався на співдружність лише як на спосіб мирного "розлучення" пострадянських країн. На пропозиції ЄЛЬЦИНА, аби їхні кордони, армія та інформаційний простір були спільними, нагадував - це атрибути незалежної держави. А в своїх інтерв'ю пояснював: "він [тобто ЄЛЬЦИН], як на мене, сподівався, що нове утворення стане тим універсальним важелем, за допомогою якого він контролюватиме інші республіки. Безсумнівно, ЄЛЬЦИН розраховув, що Москва й надалі домінуватиме на одній шостій земної кулі. Коли напередодні Нового року, 30 грудня 1991 року, ми вдруге зібралися у Мінську, ЄЛЬЦИН повідомив, що проголосив курс на швидкі ринкові перетворення в економіці. На цілком слушне запитання: а як щодо недавньої домовленості про узгодженість реформ, Борис Миколайович безапеляційно заявив: "Ви повинні прямувати за Росією".
"ВИКРЕСЛЮВАВ КРАВЧУК"
Та якщо ЄЛЬЦИН, зі слів Л. КРАЧУКА, "розраховував з допомогою майбутньої співдружності контролювати інші республіки, то я, навпаки, вважав, що нове утворення допоможе Україні позбутися контролю з боку Москви". "Змінити психологію російського можновладця я, звичайно, не міг, - пояснював перший Президент України, - зате міг спробувати використати обставини, аби змінити форму тиску. Принципова відмінність цієї зустрічі від попередніх полягала в тому, що на неї я приїхав, озброєний підсумками всеукраїнського волевиявлення".
Тому після того, як перший президент Росії запропонував на розгляд свого українського колеги проект угоди про співдружність, то, як згадував тодішній держрадник РФ Сергій ШАХРАЙ, "ось тут, на жаль, і пішло викреслювання: "В основному викреслював КРАВЧУК. ЄЛЬЦИН змушений був погоджуватися. До нас [членів російської делегації] від президентів папери повернулися вже з помітками. Сторінки знову виправлялися, множилися, й так по декілька разів, поки не дійшли того висновку, який КРАВЧУК був готовий підписати". Лише заради мирного визнання незалежності України КРАВЧУК дозволив зафіксувати розвалений СРСР хоч би в ефемерному вигляді.
Та позаяк у 1993-му росіяни таки наполягли на створенні наддержавних органів СНД (Виконавчого секретаріату й Координаційно-консультативного комітету), то виходить, що не зріклися у Віскулях спроб нав'язати сусідам наднаціональні атрибути. А отже - тимчасово вдавали тоді там згоду з тодішнім Президентом України не зберігагти "під соусом" СНД наддержаву.
"ЗАФІКСУВАЛИ СМЕРТЬ"
Щойно після того, як її не вдалося тоді відстояти, керівники Росії визнали крах СРСР. БУРБУЛІС виправдовувався в московській газеті "Комсомольская правда" від 8.01.2001-го:"Розпад Радянського Союзу наприкінці 1991 року фактично вже відбувся. Не було жодної керованості по вертикалі. Колапс економіки змушував діяти наосліп. І - небезпека руйнівної та нищівної громадянської війни. Якби ми не наважилися на зустріч трьох керівників держав, нас очікував би якщо не югославський варіант, то щось украй небезпечне. Розпад СРСР набув би катастрофічних форм".
А ШАХРАЙ пояснив у "Российской газете" від 8.12.2006 р.: "Три лікарі - причому не хірурги, а патологоанатоми - просто зібралися біля ліжка покійного зафіксувати його смерть. Хтось повинен був це зробити, бо інакше не можна було ані отримати офіційне свідоцтво, ані вступити в права спадкоємців". Тоді ж він наполягав в іншій московській газеті - "Новых Известиях": "Союз був уже мертвим на момент нашого приїзду в Біловежжя. Якщо у вас вдома лежить покійник, то його не можна поховати доти, поки не прийде лікар і не випише довідку про смерть. Нашим завданням було виписати таку довідку - юридично зафіксувати розпад Союзу".
Ігор ГОЛОД, журналіст,
26 грудня 2011 року, сайт «Історична правда», інтернет-видання «Українська правда».
(Закінчення – в наступному числі)
|
| Категорія: Cтатті з іншіх джерел | Додав: pprosvita (19.01.2012)
|
| Переглядів: 685
| Рейтинг: 0.0/0 |
|
![[Vox.com.ua] Портал українця](http://www.vox.com.ua/button.gif){kind=small}
