"TВi повинен вижити принаймні до дня виборів. Втім канал все ще має проблеми. Минулого року йому не надали ліцензію на цифрове мовлення. Окремі провайдери відмовляються його транслювати. Легко зрозуміти, чому канал дратує владу. Такі програми, як «Знак оклику», регулярно викривають масштабну корупцію, а сатиричні шоу глузують з лідерів країни. За словами КНЯЖИЦЬКОГО, незалежність каналу забезпечує редакційна рада, до складу якої входять такі знаменитості як Адам МІХНІК. А власник TВi в Україні більше не має жодних бізнес-інтересів..."

Переважній більшості українців невідома власна культура. Про це свідчать результати опитування, проведеного дослідницькою компанією GFK Ukraine у другому кварталі нинішнього року. Лише 16 відсотків респондентів добре знають свою культуру й традиції України. За підсумками опитування, понад 90 відсотків респондентів прагнуть більше довідатися про географію, історію, видатних особистостей минулого та сучасності. Втім експерти переконані, що такі показники не є критичними. Однак зауважують: на ставлення до української культури надто вплинув Радянський Союз, через що до неї зараз іноді ставляться неоднозначно.

Що читаємо? Книгу одного з керівників збройного підпілля Василя ГАЛАСИ "Наше життя і боротьба" (Львів, видавництво "Мс", 2005). Автор, полковник УПА "Орлан", один із небагатьох кавалерів Золотого хреста заслуги – найвищої відзнаки організованого націоналістичного підпілля, прожив надзвичайно бурхливе й наповнене подіями життя і помер 2002-го року в Києві...

Більшовики запровадили концентраційні табори під час громадянської війни в рамках політики "Червоного терору". Створення системи місць примусової праці ініціювала тимчасова інструкція "Про позбавлення волі як міри покарання і про порядок його відбування", затверджена постановою Народного комісаріату юстиції (НКЮ) РРФСР від 23 липня 1918 року. 2 вересня 1918 року ВЦВК проголосив: "Радянська республіка перетворюється у військовий табір", а 5 вересня 1918 року РНК РРФСР прийняла постанову "Про червоний терор". Відповідно до неї "класових ворогів" радянської влади ізолювали в концентраційні табори. На законодавчому рівні введення нового виду позбавлення волі – концентраційних таборів (таборів примусових робіт) – було закріплене декретом ВЦВК від 15 квітня 1919 року і постановою ВЦВК від 17 травня 1919 року "Про табори примусових робіт".

Володимир ПУТІН вважає перебування Юлії ТИМОШЕНКО у тюрмі неправильним.Лідери Росії усе активніше захищають Юлію Тимошенко і називають її справу політичною. Голова російського уряду Володимир ПУТІН, який 7 травня стане президентом Росії, а також Дмитро МЕДВЄДЄВ, який очолить російський уряд, фактично, підтримали позицію США і Євросоюзу у справі колишнього прем'єр-міністра. Експерти в Україні бачать за такими заявами російського керівництва невдоволення українською владою і деякі приховані цілі.

У футбол грав не тільки Лаврентій БЕРІЯ... Взагалі-то було 11 матчів в окупованому Києві – "Одиннадцать побед в одиннадцати матчах! Шестьдесят семь забитых и одиннадцать пропущенных мячей. Это уже не легенда...". Що читаємо? Книгу відомого київського спортивного журналіста Георгія КУЗЬМІНА "Были и небыли нашего футбола" (Київ, "Фоліо", 2010).

Я передплачував журнал "Донбас” (він двомовний), і от у числі першому 1983 року зיявляється там стаття якогось Вадима ЗУЄВА "Гримасы лицемерия”. Ішлося там про "сіоністів” вроді майбутнього лавріята Нобелівської премії Йосифа БРОДСЬКОГО та Льва КОПЕЛЄВА (його, до речі поновлено в радянськім громадянстві 15 серпня 1990 року одним указом з Миколою РУДЕНКОМ). І доплетено туди інших "антирадянщиків” на ниві "сіонізму” та "українського буржуазного націоналізму”. Той "сіоніст” КОПЕЛЄВ, між іншим, свого часу сьорбав лаґерну баланду разом з ТИХИМ, тому й виступив на його захист у 1977 році.

Шановні наші читачі, ми подаємо до вашої уваги частину матеріалу, свого часу опублікованого у 10-му числі журналу «Слово і час» за 1990 рік. Це стаття українського літературознавця, фольклориста педагога і культурно-громадського діяча Василя СКРИПКИ, про діяльність якого ми вже вміщували у нашій газеті публікації з продовженням у числах з 9-го по 16-те за 2011 рік. Їх автор – кандидат філологічних наук, доцент кафедри Криворізького педагогічного університету Олена ГОНЧАРЕНКО. Саме вона, яка свого часу була ученицею Василя СКРИПКИ (а він працював доцентом кафедри української літератури Криворізького педагогічного університету, тоді ще – інституту, з 1986-го по 1997-й рік), нам люб’язно представила цей матеріал із названого журналу. Ми публікуємо уривок з нього, який стосується образу одного з правителів Радянського Союзу Микити ХРУЩОВА у фольклорі, а також – лист видатного українського поета і дисидента Василя СТУСА щодо праці Василя СКРИПКИ. А в тій статті ще були розділи під назвами «Ленін», «Сталін», «Брежнєв» і «Партія». Перед тим, як подати цей уривок, публікуємо коротку передмову Василя СКРИПКИ до цієї своєї публікації в журналі «Слово і час» за 1990-й рік:
«Я написав цю статтю багато років тому. Але тоді з відомих причин не зміг її надрукувати. Та й зараз вона, гадаю, може викликати в декого роздратування чи внутрішній спротив. Але – хоч і неприємно – мусимо проковтнути цю «пігулку» задля нашого естетичного одужання. Тому наважуюсь повернутися до давньої статті. Надихає мене на цю публікацію і те, що свого часу ідея статті була підтримана Василем СТУСОМ, лист якого я подаю в кінці. Чимало з його побажань я виконав, доопрацювавши статтю (раніше вона називалася «Скіпетр і пісня»)».

Бували такі рідкісні випадки: за висновком медичної комісії, що вיязень хронічно хворий, суд звільняв його. ТИХИЙ категорично відкинув цю пропозицію. Тоді до нього спрямували хірурга СКРИННИКОВА. ТИХИЙ назвав це шантажем і відмовився будь-що писати. “Жити будете в муках і недовго”, – пообіцяв йому хірург-чекіст. Він зшив йому шлунка у вигляді “піскового годинника”: їжа проходила тяжко, зі страшними болями. З-під наркозу він вийшов через тиждень...

Цьогоріч Україна, а разом з нею і весь світ вшановуватимуть три ювілейні дати, пов’язані з ім’ям видатного українського режисера, актора, теоретика театру, драматурга, перекладача Леся Курбаса. 25 лютого виповнилося 125 років, як у родині Степана та Ванди Курбасів-Яновичів народився первісток – Олександр-Зенон. Наприкінці цього ж 2012 року, 3 листопада, виповниться 75 років, як у карельських лісах біля урочища Сандормох Леся Курбаса і ще тисячі інших ув’язнених розстріляли енкаведисти, відзначаючи 20-річчя Жовтневої революції. Цього року ювілей відзначає і Харківський академічний театр ім. Т. Шевченка, колись – дітище Леся Курбаса, славнозвісний «Березіль» (у 2000-х цю назву повернули його малій сцені).