Поможи нам, ізбави нас Вражої наруги, Поборов Ти першу силу, Побори ж і другу, Ще лютішу!..

Тарас ШЕВЧЕНКО

АЖ СЕРЦЕ ШАЛЕНІЄ і починає швидко-швидко битися в грудях одночасно від горя й радощів від розуміння чогось досі недосяжно глибокого, коли вчитуєшся в рядки, написані геніальним творцем Тарасом ШЕВЧЕНКОМ. Так сталося і з цими: «Поможи нам, ізбави нас Вражої наруги, Поборов Ти першу силу, Побори ж і другу, Ще лютішу!..». – Тож після вигнання українським Майданом диктатора з України на нас уже чигала інша біда: ворожа навала сьогочасних ординців із території правонаступниці «імперії зла» - з Росії. І ми віримо: допоможе (якщо не занепадемо духом своїм). Бо пам’ятаємо ж: «Вам Бог помагає».

Упав з високого постаменту в ніч на перше жовтня пам’ятник Володимиру ЛЕНІНУ, творцю тепер уже колишньої «імперії зла», Радянського Союзу, прямо на вулиці його імені в Кривому Розі. Упав не з власної волі пам’ятник тому, що заклав її підвалини ще 30 грудня 1922 року, причому - на її ж руїнах, які ще й до цього часу залишаються панівними на території, України, проголошеної незалежною більше двадцяти трьох років тому.
Так, це руїни, бо в країні й досі господарює «совок», а не ми, вільні українці, «у своїй сторонці». Тим часом «наші воріженьки», надпотужно озброєні, вже окупували частину України, а ще частину наводнили терористами, бандитами й регулярними військами агресора із сьогочасної Московії. З тієї Московії, яка нарешті зняла свою маску так званого «старшого брата» - і ми поба ... Читати далі »

Просвітяни міста Павлограда - в перших лавах спротиву російській агресії. Починаючи з часу проголошення незалежності України на початку 90-х років, завжди були в перших лавах боротьби за її утвердження.. І коли 30 листопада 2013 року було жорстоко побито й розігнано студентський Майдан у Києві, у Павлограді патріоти (в тому числі - і просвітяни) вирішили створити свій Майдан. Люди виходили щодня і, незважаючи на холод, проводили мітинги, роздавали агітаційні матеріали, збирали гроші, теплі речі для допомоги Майдану в Києві. Коли розпочалася військова агресія Росії проти України, просвітяни Павлограда брали активну участь у створенні блок-постів на в’їздах до міста, записувалися до самооборони міста. На теперішній час - беруть активну участь у збиранні гуманітарної допомоги: грошей, продуктів харчування, теплих речей.
На День Незалежності нарешті збулася мрія павлоградських просвітян – у рік відзначення двохсотріччя від дня народження Тараса ШЕВЧЕНКА в центральному сквері, що нос ... Читати далі »

Вересень став місяцем заповзятої праці членів громадської організації «Криворізьке міське правозахисне товариство», більшість із яких є також просвітянами, для посилення боєготовності техніки місцевої військової частини, призначеної для відправлення в зону бойових дій.
З’ясувавши разом із головою криворізької організації Спілки офіцерів України Петром ЛИСЕНКОМ у командуванні Окремої танкової бригади можливості надання допомоги, наші волонтери взяли участь у виготовленні захисних обладунків для бронетранспортерів на одному із підприємств міста. Завдяки нашій участі в обсязі 11 людино-днів виробнича бригада щоденно виготовляла по одному комплекту «народної броні», без якої бойові машини ставали легкою здобиччю для кумулятивної бронебійної артилерії. Кожен із нас, полишаючи в кінці робочого дня своє робоче місце, подумки був ... Читати далі »

ПОЕТИЧНИМ РЯДКОМ
ТІ З ЧИСЛА наших читачів, які цікавляться справжньою поезією і цінують глибоке за змістом слово українських майстрів слова, уже зустрічалися на сторінках газети з віршами молодої поетки Наталі ФЕДЬКО із Межової, що на Дніпропетровщині. Та хоч вона й молода, але вже неодноразово зіштовхувалася з великими труднощами і втратами, переосмислила пережите і вклала свої ті переживання у п’ять виданих поетичних збірок. А того, що написане після них, вистачить ще не на одну.
У цьому числі ми публікуємо її особливі вірші, бо вони – про те, ччим засмучена і чим живе сьогодні Україна-ненька, яка змушена посилати на смерть своїх світлих дітей, які стають героями. Що боряться зі світовим злом, котре втілилося нині у агресивну й підступну Росію і загрожує не тільки нам, не тільки Європі, а всьому людству на планеті. ... Читати далі »

29 вересня, рівно через місяць після того, як наших хлопців розстрілювали під Іловайськом у так званому «зеленому коридорі, криворіжці (а в їх числі були і члени сімей там полеглих) вирішили зустрітися і вшанувати пам'ять загиблих. Вони зібралися на площі, на 95-му кварталі, біля стенду з фотографіями тих загиблих героїв, захисників України.
Один із учасників тієї сутички, Володимир ФОМІЦЬКИЙ, сказав, що ще під час перебування у ворожому полоні він із своїми побратимами домовилися, що в разі їх звільнення з полону обов’язково зустрінуться і вшанують пам'ять загиблих.

Ірина ЯКОВЛЄВА,
На світлині: під час вшанування пам’яті загиблих.

Українці отримали дозвіл від Євросуду публічно висловлювати обурення діями роботодавця. Суд захистив право на страйк працівників «Аеросвіту» та присудив їм компенсацію у розмірі 20 тисяч євро. В рішенні Європейського Суду «Тимошенко та інші проти України» вказано, що українські законодавство, що регулює право на страйк, є неякісним та потребує термінових змін. Відтепер українські авіакампанії та працівники транспортної галузі (як то "Укрзалізниця") отримали можливість боротися за свої трудові права і страйкувати . Також Євросуд наголосив на важливості захисту права на страйк для авіаційних компаній. Фактично рішення по справі українській справі може стати прецедентним для всіх країн Ради Європи.
Нагадаємо, українські суди позбавили працівників «Аеросвіту» права на протест. Виявилось, що працівники авіації не можуть виходити на страйк в захист своїх трудових прав, навіть в зв’язку з тривалою заборгованістю по виплаті заробітної плати, неналежними умовами роботи тощо.
Варто ... Читати далі »

Спочатку — факти. Тривожного 1942 року, коли вирішувалася доля радянської імперії, коли треба було мобілізувати національний патріотизм, Академія наук УРСР, яка перебувала в евакуації в Росії, видала книгу «Нариси історії України». З неї читач дізнавався про твердження, які повністю суперечили офіційному курсу ВКП(б). Зокрема, в ній відзначалося: «Приєднання України до Росії в 1654 р. сприяло зростанню культурних зв’язків двох братських народів — українського і російського. В той час Україна стояла на більш високому культурному рівні, ніж Великоросія, що сприяло значному впливу української культури на російську...»
Пояснити цей «недогляд» цензури, вочевидь, можна лише ситуацією. Згодом відповідні органи цю «недоладність» виявили, книжку українських істориків було заборонено, «вичищено» з усіх бібліотек і знищено як «зброю українського буржуазного націоналізму»... Така ж сумна доля спіткала і «Нариси історії української літератури». Найбільший «гріх» цих видань, зазначалося у пос ... Читати далі »

Неквапно змірявши поглядом окремі зграйки людей, що зібралися на автовокзалі в очікуванні транспорту, кіт-господар позіхнув, почухав себе за правим вухом акуратно вилизаною лапою, підозріло зиркнув на мій фотоапарат, а потім скривився й повернувся до мене своїм пухнастим хвостом. Постоявши так із хвильку і не звертаючи жодної уваги на тих пасажирів, які хутко пробігали у двері вокзалу повз нього, він прудко й легко злетів на підвіконня, зухвало черкнув кігтиком по недоречному, як на нього, напису та й розлігся собі під променями сонечка, примруживши очі.
Господар, справжній господар. Бо він не бігає, не метушиться туди-сюди, не читає непотрібні йому написи, а просто живе так, як йому Бог велить. Чи такі ми, українці в своєму домі?

Дмитро ШЕРШЕНЬ,
м. Екривий Ріг
... Читати далі »

Усе кудись так пришвидчено побігло-пострибало нашим зазвичай спокійним містом, що це навіть на поведінці досі неживих речей стало позначатися. Більше того, враження таке, що серед них все це відбувається значно активніше, ніж серед людей.
Особливо це помітно по тому, як почали себе поводити звичайнісінькі сміттєві баки. Ви не повірите, але вони, здається, ожили й почали самовільно (без спеціальних на те розпоряджень по лінії ЖЕКів) переміщуватися туди-сюди вздовж будинків.
Одного з таких баків-подорожувачів я зафіксував під час його перебування на тому місці, яке не збігається з бажаннями мешканців будинку №1, що на вулиціі ПУШКІНА. Тому час від часу він змушений подорожувати до стінки іншої б ... Читати далі »

НА електоральному небосхилі після завершення тривалого міжвиборчого затемнення знову засяяли тисячі кандидатських зірок, жваво потяглися до виборчих сузірь – провладних і опозиційних, поміркованих і радикальних, патріотичних і надпатріотичних чи приховано антиукраїнських партій. Справжній зірковий феєрверк! На все це позирає пересічний виборець і задумливо чухає потилицю: «І треба ж такому блиску з нічого взятися! Де ж ці зорі були ще вчора-позавчора?».
Тож спустимо ці зорі на землю і поставимо пряме запитання: «Хто є хто?», бо віддавати себе під владу блукаючої зірки насправді ризиковано, оскільки як знати, куди самих зірок занесе після наступних виборів. А носить їх нерідко незбагненно крутими орбітами.
Для прикладу, звернімося до реальних виборчих історій, що мали місце у нашому місті в різні часи.
Якогось там собі члена Української Республіканської партії «Собор» 18.12.1997 року реєструють по багатомандатному виборчому округу від виборчого блоку партій «Націона ... Читати далі »

ТЛЯ НА ПОСАДІ
(Байка-памфлет)

Там, де квітує воля до життя,
Де все до сонця повертає очі,
З росою тягнеться у майбуття
І ця комаха, до рослин охоча.

Звичайна Тля, мала й непоказна,
Що смокче зграями рослинні соки,
В росі купається і твердо зна
Про свою місію, «божественно високу».

- Я із небес упала і зросла,
Щоб вами правити і в правді жити,
А значить, де б я з вами не була,
Ви мене маєте завжди любити, -

Такі слова із вуст малої Тлі,
Що сік смоктала із куща Калини,
Мільйонами розносили її
Пихаті родичі садами України.

А ще – городами, де грона зграй
Своіх підлеглих щільно обліпили.
Вже й сил нема (лягай та умирай),
А Тля все твердить, щоб її любили...

--------

Та дрібнота, що пнеться на пости
Народом правити, вже має знати,
Що тля – це не народні депутати.
... Читати далі »

«І вашим, і нашим» - це, мабуть, уже в крові тих, що при владі у Кривому Розі або ж іще тільки затято полюють на неї, аби зручно всістися у якесь керівне крісло або кріселко. Тому й зустріли свято НЕЗАЛЕЖНОСТІ України по-своєму, по-криворізькому, позначивши це навіть на стовбах вздовж вулиці ЛЕНІНА (на світлині). Бо там «червоне» надійно «всілося» над кольорами нашої державної символіки, а в результаті вийшов… «триколор», але – не російський, а місцево-пристосуванський. Тобто, - із натяком «на всі смаки».
Іван СТОРОЖ
На світлині:


«червоний» контроль.