Часопис Промінь Просвіти

ПОРОШЕНКО: Ніколи більше влада не стрілятиме в українців

pprosvita — Mon, 30 Jun 2014 09:23:38 GMT

Президент України Петро ПОРОШЕНКО провів зустріч з представниками громадських об'єднань та активістами Майдану. Про це повідомила прес-служба президента. "Для мене надзвичайно важливо, щоб ми з вами мали довіру, щоб ми знали, що не зрадимо один одного, можемо отримувати підтримку, обмінюватися думками і бути впевненими, що є цінності, ідеали, які були загартовані на Майдані", - сказав він майданівцям. ПОРОШЕНКО наголосив, що потрібно продемонструвати, що в країні після Майдану все вирішує народ.
Він представив присутнім нового Генпрокурора і зазначив, що головним завданням для нього є завершення розслідування справ щодо розстрілу у лютому мирних людей на Майдані. "Ніколи більше українська влада не повинна стріляти в українських людей. Ми маємо створити перший прецедент. Нас ніщо не зупинить. Ми перемогли ЯНУКОВИЧА. Переможемо бандитів. Ми побудуємо нову державу, задля якої народ вийшов на Майдан", - наголосив глава держави.
ПОРОШЕНКО повідомив про намір у найближчий час прийняти рішення щодо "посилення силового блоку" в державі. Відповідаючи на твердження активіста Майдану про "кризу представницької демократії", президент підкреслив, що вибори до Верховної Ради мають відбутися восени і наголосив на необхідності нового закону про політичні партії, який має передбачати чітке й прозоре фінансування. На закінчення зустрічі активісти вручили главі держави президентський штандарт, вилучений в Українському домі взимку.

«Українська правда», 22 червня 2014 року

Україна має 5-го президента і головнокомандувача: Петро ПОРОШЕНКО склав Присягу Українському народу

pprosvita — Sun, 15 Jun 2014 12:56:10 GMT

Петро Порошенко у Верховній Раді склав Присягу на вірність українському народу. Привітався новий президент вигуком "Слава Україні!", на що отримав відповідь "Героям слава!". Текст присяги новообраний глава держави зачитував на Конституції та на Пересопницькому Євангелію.
Після складання присяги Петру Порошенку Глава ЦВК вручив Порошенку посвідчення президента. Крім того, йому були вручені регалії глави держави - булава, гербова печатка і знак у вигляді орденського ланцюга.
Президент також підписав указ про прийняття повноважень головнокомандувача ЗС України. У Верховній Раді заспівали Молитву за Україну.
У своїй промові Президент України Петро Порошенко ЗАКЛИКАВ УСІХ СКЛАСТИ ЗБРОЮ І ОБІЦЯЄ АМНІСТІЮ ТИМ, ХТО НЕ ВБИВАВ ЛЮДЕЙ І НЕ ФІНАНСУВАВ ТЕРОРИСТІВ НА ДОНБАСІ "Я йду в президенти, щоб зберегти і зміцнити єдність України, забезпечити тривалий мир і гарантувати надійну безпеку. Мир - це головне, до чого прагне український народ", - сказав Порошенко.
Він підкреслив, НЕ ХОЧЕ ВІЙНИ І НЕ ЖАДАЄ ПОМСТИ: "Хоча перед очима великі жертви, принесені українським народом. Я хочу миру і доб'юся єдності України". Крім цього, п'ятий Президент України обіцяє приділити велику увагу Донбасу і закликає його жителів до діалогу.
Він також підкреслив, що всенародні вибори президента поставили жирний хрест на розмовах про нібито нелегітимності української влади. Він зазначив, що цей міф був посіяний російською пропагандою і кланом Віктора Януковича, який зрадив Донбас і пограбував його ще більшою мірою, ніж всю країну в цілому.
ПЕТРО ПОРОШЕНКО ТАКОЖ ПІДКРЕСЛИВ, ЩО КРИМ БУВ, Є І БУДЕ УКРАЇНСЬКИМ: «Росія окупувала Крим, який є, був і буде українським. Вчора я про це твердо заявив російському керівництву в Нормандії», - підкреслив він. Крім цього, Президент Порошенко заявив, що УКРАЇНА БУЛА, Є І БУДЕ УНІТАРНОЮ ДЕРЖАВОЮ.
«Саме європейський досвід підказує нам, що значну частину повноважень вже зараз потрібно делегувати з центру місцевим органам влади. Реформа з децентралізації розпочнеться вже в цьому році змінами до Конституції. Нові повноваження отримають новообрані місцеві ради, але Україна була, є і буде унітарною державою. Маячня про федералізацію не має ґрунту для України», - підкреслив Порошенко.

mfa.gov.ua, 7 червня 2014 року

Як ми з хлопцями «анімацією» займалися

pprosvita — Sun, 15 Jun 2014 12:25:45 GMT

Згідно з відомим у вузьких колах проектом облаштування берега річки Саксагань для потреб жителів мікрорайону «Зарічний», планувалося встановити також спортивні снаряди. Виконроби облаштування носили горде звання аніматорів, тобто оживлювачів. В результаті “оживляжу” із 30-ти лавок, які були виставлені (але не закріплені) у зоні відпочинку, залишилося заледве десять штук, та й ті дужі “відпочиваючі” позатягали у чагарники для організації “культурного відпочинку”. Зате шуму у мережі “В контакте” було багато. До встановлення інших об’єктів руки у аніматорів не дійшли. Тому група ентузіастів (див.фото) вирішила стати таким собі колективним аніматором-виконробом і зробила те, що ви бачите.

Володимир НАЛУЖНИЙ

Як Крим "ісконно русскім" став. Імперський крок Катерини

pprosvita — Sun, 15 Jun 2014 12:18:38 GMT

"Татары не познают и не чувствуют ни нашего им благодеяния, ни цены даруемой им вольности и независимости […] паче привыкнув к власти и игу порты Оттоманской, желают внутренне под оные возвратиться"

Початок читайте у матеріалі "Принуждение к союзу": як Крим став "ісконно русскім"

16 березня 2014 р. у Автономній Республіці Крим відбувся "всекримський референдум", що став юридичною "підставою" для анексії півострова Росією.

Як проходив плебісцит і чим завершився для Криму та його мешканців, загалом відомо. Після "референдуму" 18 березня було підписано "Договор между Российской Федерацией и Республикой Крым о принятии в Российскую Федерацию Республики Крым и образовании в составе Российской Федерации новых субъектов".

Проте, це вже друге проголошення "незалежності" Криму під російським протекторатом. І другий "союзний" договір. А перший було укладено понад двісті років тому. І як у 2014 р., не обійшлося без допомоги російських озброєних "чоловічків".

Підґрунтя для першого російсько-кримського "договору" заклали перемоги Російської імперії вже на початку війни 1768–1774 рр. Влітку 1771 р. Крим було окуповано російськими військами князя В. Долгорукого.

Крістіан Г. Г. Гейслер. Гірські татари.

З серії гравюр "Живописні описи звичаїв, вдачі та розваг росіян, татар, монголів й інших народів у Російській імперії", к. ХVIII ст.

Для "поколебания татарских орд против нынешнего их подданства" спершу було задіяно арсенал "дипломатичних" зусиль. Коли ж вони вичерпалися (не допомогли ні обіцянки, ні щедрі хабарі), Петербург вдався до ефективніших методів. Простих, але дієвих засобів збройного "принуждения к миру". Як наслідок, у листопаді 1772 р. у Карасубазарі було підписано союзний трактат, що проголосив "незалежність" татарських народів та союз з Росією.

Досить скоро кримські татари вповні відчули на собі нав’язане силоміць "благодіяння" нових покровителів. Російські дипломати вже в 1772 р. із стурбованістю інформували Петербург, що "татары не познают и не чувствуют ни нашего им благодеяния, ни цены даруемой им вольности и независимости". Але найбільше непокоїло росіян те, що татари, "паче привыкнув к власти и игу порты Оттоманской, желают внутренне под оные возвратиться" [1].

Крістіан Г. Г. Гейслер. Народні розваги кримських татар.

З серії гравюр "Живописні описи звичаїв, вдачі та розваг росіян, татар, монголів й інших народів у Російській імперії", к. ХVIII ст.

Таким чином, потенційна кримська "незалежність" відповідала насамперед російським інтересам, але ніяк не кримським. Тоді, як і тепер Крим став об’єктом чужої геополітичної гри.

Між тим, російсько-турецька війна тривала. Її перебіг дозволяв Росії розраховувати на подальше зміцнення власних позицій в Криму.

Натомість сподівання Оттоманської Порти на допомогу Франції та Австрійської імперії (за підтримки яких османи власне й оголосили війну Росії) залишилися без відповіді. Ситуацію ускладнила також передчасна смерть у січні 1774 р. султана Мустафи ІІІ. Туреччина просто змушена була погодитися на ведення переговорів з Росією.

Мустафа ІІІ.

Султан-реформатор і покровитель наук, що програв війну 1768–1774 рр.

10 (21) липня 1774 р. біля болгарського села Кючук-Кайнарджи між двома імперіями було укладено мирний договір. У арт. 3 угоди проголошувалося:

"Все Татарские народы […] без изъятия от обеих Империй имеют быть признаны вольными и совершенно независимыми от всякой посторонней власти, но пребывающими под самодержавною властию собственнаго их Хана Чингисскаго поколения, всем Татарским обществом избраннаго и возведеннаго, который да управляет ими по древним их законам и обычаям, не отдавая отчета ни в чем никакой посторонней Державе; и для того ни Российский Двор, ни Оттоманская Порта не имеют вступаться как в избрание и возведение помянутаго Хана, так и в домашния, политическия, гражданския и внутренния их дела ни под. каким видом, но признавать и почитать оную Татарскую нацию в политическом и гражданском состоянии по примеру других Держав, под. собственным правленим своїм состоящих, ни от кого, кроме единаго Бога, независящих…".

Крістіан Г. Г. Гейслер. Базар у Криму.

Росія зобов’язувалася "оставить сей Татарской нации, кроме крепостей Керчи и Ениколя с их уездами и пристаньми, все города, крепости, селения, земли и пристани в Крыму и на Кубани оружием ея приобретенныя".

Трактат зобов’язував Росію вивести з Кримського ханства свої війська. За Османською імперією залишалося лише верховенство "в духовних обрядах", а також "крепость Очаков с ея старым уездом" [2].

За логікою, артикул 3-й Кючук-Кайнарджийського трактату можна було б вважати дипломатичною перемогою Кримського ханства і порадіти за кримських татар. Але відразу на думку спадає відомий афоризм Отто фон Бісмарка про співвідношення вартості паперу та угод з Росією (не на користь останніх), на якому вони написані.

Кючук-Кайнарджійська угода 1774 р. наштовхує до проведення аналогій з іншою угодою, підписантом (і гарантом) якої виступила Росія. Укладеної через 220 років в угорському місті Будапешті "про гарантії безпеки у зв’язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї". У цьому документі також йшлося про зобов’язання "поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України"; "утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України і що ніяка їхня (гарантів Меморандуму. – Б.К.) зброя ніколи не буде використовуватися проти України"; "утримуватись від економічного тиску, спрямованого на те, щоб підкорити своїм власним інтересам здійснення Україною прав, притаманних її суверенітету і таким чином отримати будь-які переваги" і т.д. [3].

Отже, Кючук-Кайнарджийський мирний договір став переломним моментом на шляху до повного завоювання Криму Російською імперією. Незалежність, "дарована" татарам у 1774 р., яскраво свідчила, що Росія прагнула ствердити своє виключне верховенство в Кримському півострові.

Петербург не надто прискіпливо дотримувався статей трактату. І зовсім не поспішав з виведенням своїх військ з півострову. Росію звинувачували в розпалюванні суперечностей у Кримському ханстві.

Крістіан Г. Г. Гейслер. Татарські жінки.

Натомість Єкатерина ІІ продовжувала реалізацію своєї політики "приласкания в Крыму [...] доброжелательного поколения Крымских Татар". Іншими словами – подальшого насадження розколу в кримському суспільстві.

Ставка робилася на "приобретение между тамошними народами к стороне нашей доброхотства и приверженности", задля чого в Крим постійно надсилалися значні суми грошей. Кримські міста кишіли російськими шпигунами.

Навесні 1775 р. татари скинули ненависного їм проросійського хана Сахіб-Гірея; ханство посів Девлет-Гірей ІІІ (1775–1777), який прагнув покінчити з російським ставлеником Шагін-Гіреєм. Але знову втрутився Петербург, вкотре порушивши статті Кючук-Кайнарджийського трактату.

Генерал князь Прозоровський, в обозі якого знаходився Шагін-Гірей, у 1777 р. вступив до Криму і розбив військо Девлет-Гірея. Останній назавжди залишив батьківщину, вирушивши до Туреччини. Ханський престол перейшов до Шагіна. Проте, на відміну від законно обраного хана Девлет-Гірея, який користувався широкою народною підтримкою, влада Шагіна трималася виключно на багнетах російських військ.

Того ж року татари повстали проти нового проросійського ставленика. У своєму листі до генерала Прозоровського "бунтовщики" писали:

"От несносных замыслов Шагин-Гирей-хана мы принуждены выдти из повиновения, почему мы свергнули его с ханства и есть всех нас такое требавание, чтобы он выехал из Крыма, ибо находящагося в Румелии светлейшаго Селим-Гирей-хана, благодетеля нашого, мы призывали и прибытия его просили, на что он снисходя, тронулся с свого места, а по прибытии сюда все князья, духовенство и великие имамы, лобзая его полы, приняли в ханы. Посему когда ваше сиятельство почитаете обязательства между дворов заключенныя (угоди 1774 р. – Б.К.), то выступите из Крыма и делайте впредь дружеския обхождения…" [4].

Але самостійне й легітимне обрання татарами на ханство свого хана не відповідало імперським візіям щодо Криму. Приблизно так само, як зараз обрання якогось "бЄндеровского" кандидата на посаду Президента України.

Період 1777–1783 рр. в історії російсько-кримських відносин позначений брутальним втручанням Петербургу у внутрішні справи ханства. В цьому відношенні показовою також є операція з переселення кримських християн під керівництвом А. Суворова на території Російської імперії.

Тарас Шевченко. Суворов на варті (із серії ілюстрацій до книги "История князя Италийского, графа Суворова-Рымникского, генералиссимуса российских войск. Соч. Н. А. Полевого", СПб., 1843)

Фактично це була депортація під приводом постійних утисків, що їх зазнавали християни від мусульман. В російській та радянській історіографії пануючою була точка зору, згідно якої "добровільне" переселення християнського населення Криму російською владою здійснювалося виключно з міркувань "захисту" кримських християн. Проте, сучасні вчені піддають її критиці.

Таким чином, попередні приготування до анексії Криму були виконані. Залишалося дочекатися сприятливої міжнародної кон’юнктури.

Наприкінці вересня 1780 р. О. Безбородько, один із ідеологів (поряд з Г. Потьомкіним) приєднання Криму до імперії, подав Єкатерині ІІ записку, відому під назвою "Мемориала по делам политическим".

Іоган Б. Лампі Старший. Портрет князя О. А. Безбородька. 1794.

Єкатерина ІІ за таланти Безбородька небезпідставно називала його "мій фактотум" (букв. той, що вміє робити все)

Головна його ідея полягала в тому, що "Россия не имеет надобности желать других приобретений, как 1, Очаков с частию земли между Бугом и Днестром; 2, Крымского полуострова, буде бы, паче чаяния, тамошнее правление по смерти нынешнего хана, или по каким либо непредвидимым замешательствам нашлось для нас невыгодным и вредным" [5].

Російська активність 70-х років ХVІІІ ст. на кримському напрямку дала європейським дипломатам підстави вважати, що загарбання Криму є частиною експансіоністського плану Росії по завоюванню Османської імперії та відновлення на її уламках Грецької держави.

З подачі англійського посланця в Петербурзі Дж. Гарріса цей план отримав назву "грецького проекту". Радянська історіографія заперечувала наявність в Російської імперії подібних завойовницьких планів, і вважала проект лише маневром російської дипломатії для анексії Криму.

"Імперський крок" Катерини ІІ.

Експансіоністський "грецький план" Російської імперії у французькій карикатурі 1790 р.

Сучасні дослідження О. Єлісєєвої стверджують, що "грецький проект", який створювався спочатку як цілком самостійний політичний план, перетворився в прикриття для іншого, менш амбітного, але більш реалістичного проекту анексії Криму [6].

Очевидно, що в період найбільшої активності російської дипломатії в східному питанні, "грецький проект" був цілком реальним зовнішньополітичним планом. Проявами його реалізації стали спочатку анексія Кримського ханства, а згодом і російсько-турецька війна 1787–1791 рр.

Більше того, в умовах загострення російсько-турецького протистояння ідея відновлення Грецької держави набула статусу пріоритетної зовнішньополітичної доктрини. Її перспективність для імперії усвідомлювали найближчі радники Єкатерини ІІ – О. Безбородько та Г. Потьомкін, зрештою, й сама імператриця.

Європейські володарі спостерігають за кроками Катерини ІІ із змішаними почуттями. Фрагмент французької карикатури.

Єкатерина ІІ не полишала ідеї "возвести Константина (онук Єкатерини ІІ Костянтин Павлович. – Б.К.) на престол Греческой восточной Империи". Це прагнення імператриці відклалося навіть в її заповіті [7]. Великий князь Константин Павлович своє ім’я отримав теж з явним "грецьким" підтекстом. Константинополь – столиця колишньої Візантійської імперії, "місто Константина", а тепер турецький Стамбул, мав бути повернений християнському володарю.

Відповідним чином і виховувався майбутній правитель – при великому князі Константині з дитинства були приставлені гречанка та грек-камердинер. Крім того, імператриця заснувала Грецький кадетський корпус. Було навіть заготовлено медалі на завоювання Туреччини.

Тим часом ситуація в Криму загострювалася. Невдоволення татарських мас і більшої частини знаті відверто проросійською політикою Шагін-Гірея, який фактично перетворився на маріонетку Петербурга, наростало.

Прагнення європеїзації ханства та патріархального кримського суспільства шляхом здійснення реформ викликало в татар спочатку подив, а згодом занепокоєння і несприйняття.

Введення в ханстві регулярного війська передбачалося шляхом запровадження загальної військової повинності. Розширення бюрократичного апарату, до складу якого входили не лише татарська знать, а вже й іноземці, призвело до зростання податків.

Найбільше ж обурення татар викликала поведінка і дії Шагін-Гірея, які призвели до поступової втрати ідентичності правовірного володаря. Хан переносить свою резиденцію з Бахчисарая, традиційної столиці кримських ханів, до Кафи, де оточує себе гяурами-невірними. Він не їздить верхом, як це робили усі його правовірні попередники на ханстві, а на європейський кшталт – у кареті. Більше того, хан вдається до нечуваного нахабства – голить бороду.

Крістіан Г. Г. Гейслер. Судацька фортеця.

В очах підданих така "європеїзація" хана сприймалася виключно як зневага до ісламу та мусульманських традицій. Орієнтація Шагін-Гірея в своїй внутрішній та зовнішній політиці на Петербург викликала ще більше занепокоєння в кримському суспільстві.

Ставало очевидним, що влада хана тримається лише на російських багнетах. За свідченнями очевидця І. Цебрікова, "с самаго выходу в 1779 году из полуострова войск (російських. – Б.К.), всегдашняя была наклонность к бунту противу Шагин Гирея. Ропот в тайне его придворных, особливо из старых чиновников, утвердил чернь, что он не по древним обрядам правит" [8]

Таким чином, внутрішньокримської підтримки в Шагін-Гірея практично не було: його підтримувала лише незначна частина знаті, яка входила до ханського уряду і щедро заохочувалася російськими грішми.

Поступово в ханстві формується опозиція до Шагін-Гірея, основу якої склало духовенство і знать.

Бажання хана вступити на військову службу до російської імператриці й отримання у жовтні 1781 р. від Єкатерини ІІ чину капітана гвардії Преображенського полку було розцінено опозицією як зрада ханства та ісламу.

На звернення муфтія з проханням шанобливо ставитися до традицій і законів ісламу хан вдався до нечуваного злочину – за його наказом муфтія було страчено.

Крістіан Г. Г. Гейслер. Типи кримських татар.

З серії гравюр "Живописні описи звичаїв, вдачі та розваг росіян, татар, монголів й інших народів у Російській імперії"

Це стало приводом до нового повстання, яке очолили брати Шагіна Батир (Богадир) та Арслан-Гіреї, кубанські намісники.

В травні повстанці, на бік яких перейшли й ханські солдати, увійшли до Кафи. Шагін-Гірей, разом з членами уряду та російським резидентом П. Веселицьким, змушений був тікати до Керчі, під захист розміщеного там російського гарнізону.

У вересні 1782 р. до Криму вступив "миротворчий" російський контингент.

Протягом двох місяців повстання було придушено. 25 листопада командувач російським корпусом генерал А. де Бальмен повідомив П. Румянцеву, що він, "вступя по Всевысочайшему Ея Императорского Величества соизволению в Крым для усмирения бунтовавших татар и утверждения Его Светлости Шагин-Гирея Хана на ханстве, совершил сие дело, покоря весь Крым власти Его Светлости, и все бунтовщики уже истреблены" [9].

Стефано Тореллі. Алегорія перемоги Єкатерини ІІ над турками. 1772

А ось свідчення "усмірєнія" татар російськими "блакитними касками" сучасника-іноземця. За словами англійського посланця в Петербурзі Дж. Гарріса, під час вступу до Криму російські війська не зустрічали опору з боку татар. Посилаючись на свого інсайдера, представника російського генералітету, Гарріс описує, зокрема, такий епізод.

Російський корпус, що рухався в напрямку Бахчисараю, зустрів на своєму шляху татарський загін. "Более 400 человек было убито совершенно напрасно, так как все они обращались в бегство, или бросали оружие после первых же выстрелов русских войск".

Більше того, наступного дня повіт, в якому знаходилися російські війська, прислав до їх командування депутатів, які просили… вибачення (!) та погодилися визнати владу поваленого хана Шагін-Гірея. За словами посла, залякані татари масово корилися російським військам [10].

У грудні 1782 р. в своїй записці Єкатерині ІІ князь Г. Потьомкін фактично схиляє імператрицю до анексії Криму:

"Положите ж теперь, что Крым Ваш и что нету уже сей бородавки на носу – вот вдруг положение границ прекрасное: по Бугу турки граничат с нами непосредственно, потому и дело должны иметь с нами прямо сами, а не под именем других. […] Поверьте, что Вы сим приобретением безсмертную славу получите и такую, какой ни один Государь в России еще не имел. Сия слава проложит дорогу еще к другой и большей славе: с Крымом достанется и господство на Черном море …".

У лютому 1783 р. хан Шагін-Гірей зрікся влади на користь Росії і був відправлений до Калуги.

8 (11) квітня Єкатерина ІІ підписала маніфест про анексію Кримського ханства. З політкоректною і навіть благозвучною назвою "О принятии полуострова Крымскаго, острова Тамана и всей Кубанской стороны, под Российскую Державу".

До речі, (маніфест) закон про Другу анексія Криму, підписаний 21 березня 2014 р. В. Путіним має практично ідентичну назву – "О принятии в Российскую Федерацию Республики Крым о образовании в составе Российской Федерации новых субъектов – Республики Крым и города федерального значения Севастополя".

Таким чином, тривала боротьба, яку вела Росія за оволодіння Кримом, завершилася наприкінці XVIII ст. анексією Кримського ханства.

У цій ситуації Кримське ханство перетворюється на заручника власного геополітичного становища.

Кючук-Кайнарджийський трактат 1774 р. став переломним етапом у кримській кампанії Росії і фатальним для Криму. Ні його колишній сюзерен, ні саме ханство не мали фактично можливості відповідати адекватно на агресивні виклики Російської імперії.

Розколоте насадженими ззовні внутрішньополітичними протиріччями і знекровлене перманентним військовим втручанням Петербурга, суверенне Кримське ханство наприкінці ХVІІІ ст. стало жертвою імперських прагнень Росії.

В цьому відношенні варто зазначити й роль Єкатерини ІІ в завоюванні Криму Російською імперією. Енергійна зовнішньополітична діяльність імператриці, з одного боку, та сприятлива міжнародна ситуація, серед факторів якої головним був політичний та військовий занепад Османської імперії, з іншого, дозволили російській імператриці здійснити те, про що могли лише мріяти її попередники на російському престолі.

Хоча останні події засвідчили, що "кримський діамант" у імператорській короні Єкатерини ІІ не дає спокою і деяким її ідейним нащадкам.

1. Уляницкий В. А. Дарданеллы, Босфор и Черное море в XVIII веке: Очерки дипломатической истории Восточного вопроса. – 2-е изд. – М., 1883. – С. 406.

2. Трактат вечнаго мира и дружбы, заключенный между империею Всероссийскою и Оттоманскою Портою… // Полное собрание законов Российской империи. – Т. XIX. 1770–1774. – СПб., 1830. – С. 957–967.

3. Голос України. – 2014. – 1 березня. – № 39.

4. Цит. за: Дубровин Н. Ф. Присоединение Крыма к России… – Т. 1. 1775–1777 гг. – СПб., 1885. – С. 861.

5. Григорович Н. И. Канцлер князь Безбородко: Опыт разработки материалов для его биографии. Глава V–VI // Русский Архив. – М., 1874. – № 11. – Ст. 912.

6. Елисеева О. "Разве мы кому спать помешали?". "Греческий проект" Потемкина и Екатерины ІІ // Родина. – 1999. – № 5. – С. 46.

7. Записки императрицы Екатерины Второй / Пер. с подлинника, изданного императорской Академией наук. – СПб., 1907. – С. 720.

8. Присоединение Крыма глазами очевидца (записка И. М. Цебрикова). РГАДА. – Ф-1261. – Оп. 1. – Д. 2789. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.runivers.ru/doc/d2.php?SECTION_ID=6358&CENTER_ELEMENT_ID=147164&PORTAL_ID=7145

9. Центральний державний історичний архів України у м. Києві. – Ф. 206. – Оп. 3. – Спр. 7965. Дело по указу графа Румянцева-Задунайского о извещении всех купцов и промышленных людей о том, что крымские татаре усмирены и проезд свободен. 5.ХІІ.1782 – Арк. 2.

10. Лорд Мальмсбюри (Гаррис) о России в царствование Екатерины ІІ. 1781–1783 годы // Русский Архив. – М., 1874. – № 11. – Стлб. 737–899.

http://www.istpravda.com.ua/

Про кіно за гратами

pprosvita — Wed, 16 Apr 2014 08:37:03 GMT

Чотири роки ми проводимо мандрівний фестиваль в установах покарань. У перший рік ми в трьох установах показали по одному фільму. Так ми починали. А минулого року ми в 19-ти наших установах показали по 3-4 у кожній, і 12 тисяч зпсуджених їх переглянули. Протягом цього часу у нас була дуже дієва і конструктивна співпраця з керівництвом управління пенітенціарною службою в Донецькій області Ми отримали від них сприяння, підтримку і прихильне ставлення до ініціативи демонструвати там документальне кіно.
Для тих людей. які перебувають за гратами, свобода має особливе значення. І те, що вони рано чи пізно будуть виходити на волю й відповідальність за своє подальше життя і волю вони покладатимуть на себе, це для них є важливими клкментами буття. Також - те, що вони потрапили за грати, можливо, якраз через втрату відповідальності. Тому ціфільми важливі для засуджених.
Хоча є там різні люди. Є й такі, що все те, що вони бачуть на екрані, сприймають байдуже, а частина з них на перегляди приходить не з власної волі, а просто разом з іншими. І час від часу можна було почути запитання на кшталт: «А для чого ви це нам показуєте? З якою метою? Що ви хочете цим сказати?». Тобто, вони відшукують якийсь підтекст у самому факті демонстрування фільмів там, за гратами. По-їхньому, такого роду заходи мають певну мету.
Я хотів би відзначатити, що створення там кіноклубів, яке почалося цього року, має враховувати специфіку тих обставин, у яких фільми демонструються, і тих людей, які їх дивляться. Бо далеко не кожному з них це може бути цікавим. Потрібним. Тут важливим є те, як підійдуть до процесу показу фільмів самі працівники тієї чи іншої установи. Ось чому важливо обмінятися досвідом, як це відбувається в інших областях, де є такі установи. Важливо знати, в якому, так би мовити, обрамленні ті покази відбуваються Адже ж бувало, наприклад, і таке: п’ятсот осіб зайшли, переглянули фільми і вийшли мовчкиБез будь-яких обговорень, хоча й зрозуміло, що їх не дуже й легко за тих умов організувати. Адже висловлювати свої думки під час перебування за гратами для багатьох вважається недоцільним, що краще їх тримати при собі.

Олександр БУКАЛОВ,
голова правління ГО «Донецький Меморіал», регіональний координатор DocudausUA

До цього призвели події у Луганську, Харкові та Донецьку.

pprosvita — Wed, 16 Apr 2014 08:33:44 GMT

Події у Луганську, Харкові та Донецьку призвели до посиленого режиму патрулювання в Дніпропетровську. Працівники органів внутрішніх справ посилили охорону адміністративних будівель, збільшили патрулювання вулиць та місць масового скупчення людей. Правоохоронці готуються до проведення масових сепаратистських мітингів. Також міліція відслідковує всі заклики до повалення конституційного ладу, захоплення адміністративних будівель та інших порушень громадського порядку.

«9 канал», м. Дніпропетровськ, 7 квітня, 2014 року

http://9-channel.com/u-dnipr....93.html

В УГКЦ закликали відмовитись від штучних квітів у церквах і на кладовищах

pprosvita — Wed, 16 Apr 2014 08:32:44 GMT

Архієпископ і Митрополит Івано-Франківський Української греко-католицької церкви Володимир ВІЙТИШИН закликав духовенство і вірних відмовитися від використання штучних вінків і квітів для прикрашання церков і кладовищ, передає УНН. “Піклуючись про Вічне добро своєї пастви, апелюю до християнської свідомості та здорового глузду кожної людини і настійливо закликаю відмовитись від використання пластмасових квітів для прикрашання храмів та кладовищ”, — зазначається у його зверненні до духовенства і вірних.
Митрополит зазначає, що використання пластмасової поминальної атрибутики Церква зараховує до гріхів проти природи. “Прикрашені неприродно яскравими квітами та вінками, кладовища втрачають свою автентичну атмосферу й починають випромінювати людську суєту, дефіцит відчуття справжньої краси та диктат сучасного споживацького суспільства, що намагається добратися навіть до померлих”, — відмічається у зверненні митрополита.
Використання штучних квітів, мовиться у зверненні, призводить не тільки до суттєвого забруднення навколишнього середовища, але і до загроз життю та здоров’ю людей, оскільки часто під час прибирання кладовищ їх спалюють. “При їхньому згорянні виділяються різні токсичні речовини, в тому числі й діоксини, які призводять до виникнення ракових захворювань. У такий спосіб, віддаючи неналежним чином шану померлим, ми загрожуємо здоров’ю та життю живих людей і прогрішаємося проти Божої заповіді “не вбий!”, — наголошується у зверненні.
Митрополит закликає під час похорону чи впорядкування гробів на кладовищах брати з собою живу і щиру молитву, а замість купівлі пластмасових вінків чи квітів — допомогти морально і матеріально родині померлого. Готуючись до Великодня, митрополит закликає вірних наводити чистоту і порядок, насамперед, у своїх душах, виявляти християнське ставлення до ближніх і природи. “Нехай наші кладовища залишаються місцем віддзеркалення Вічного спокою і не штучної та смертельної, але справжньої Божої краси та життя, символом яких є живі квіти, які можемо насадити на гробах померлих”, — зазначається у зверненні митрополита.
Як відомо, за даними Київського міжнародного інституту соціології найпопулярнішим офіційним святом серед українців є Великдень, а День Конституції посів перше місце серед найменш популярних.
УНН, 3 квітня 2014 року

«Східна барикада Європи», або Євромайдан як новий шанс Україні вирватися з радянського минулого

pprosvita — Wed, 16 Apr 2014 08:31:17 GMT

В Україні дедалі краще розуміють, що нам треба покладатися більше на власні сили у своєму прагненні наблизитись до Європейського Союзу. З другого боку, українці очікують, що євроспільнота як впливовий гравець на міжнародній арені більше спиратиметься на цінності, а не на прагматизм. Зокрема, - у відносинах із Росією. Особливо після того, як понад сотню українців загинуло з прапорами ЄС заради європейських цінностей, чого досі не було в самій євроспільності. Європейці вважають, що Україні потрібно скористатися чинником Майдану для реалізації євроінтеграційних прагнень. Такими були головні теми на конференції «Україна в Європі: шлях через Євромайдан», яку організували днями Представництво Фонду Конрада АДЕНАУЕРА в Україні та Інститут Євроатлантичного співробітництва.

НАУКОВЕЦЬ програми ім. Фулбрайта, партнер юридичної фірми Constructive Lawyers, співзасновник Української резервної армії Геннадій ДРУЗЕНКО відверто звернувся до європейців: «ми ери ШРЬОДЕР і ШМІДТ. (Останній, до речі, як пишуть німецькі ЗМІ, заявив, що серед істориків точиться дискусія, чи існує насправді українська нація. — Авт.). Вона також додала, що в ЄС дуже складно досягти єдності політики щодо Росії. За її словами, соціал-демократи, які увійшли в урядову коаліцію, мислять термінами Ostpolitik — інакше кажучи, з Росією доцільно підтримувати контакти, щоб допомогти їй модернізуватися. Але це не принесло результатів, зазначила СТЮАРТ. Разом з тим вона вважає, що коли не буде ескалації у відносинах Росії з Україною, то дедалі зростатиме кількість прихильників такої Ostpolitik.

«УКРАЇНА ПОКАЗАЛА, ЩО ВОЛЯ НАРОДУ МОЖЕ БУТИ ВИЩОЮ, НІЖ ВОЛЯ ЕЛІТ»

Науковий директор Інституту Євроатлантичного співробітництва Олександр СУШКО зазначив, що Майдан показав світові, що без європейської перспективи Україна не може будувати свій український проект. «І на це мають зважати українські політики, і саме тому ЯНУКОВИЧ зазнав подвійного колапсу 2004 і 2014 років, бо вважав, що українські протести інспіровані зовнішніми агентами. Україна взяла на себе роль східної барикади Європи. Хоча це й не природно для українського народу, але він виявився готовим до боротьби», — сказав СУШКО. Він вважає, що з Росією практично неможливий діалог, бо сторони перебувають немовби на різних планетах і навіть словниковий запас у них різний. «Відтак переговорний процес із загарбником потрібен для того, щоб Україна отримала передишку. І будь-яка угода — лише нагода для такої передишки, бо Москва будь-коли може її порушити», — наголосив СУШКО.

«РОСІЙСЬКА ФЕДЕРАЦІЯ РОЗПАДЕТЬСЯ ЧЕРЕЗ 12—15 РОКІВ»

Український, канадський, швейцарський економіст, громадський діяч, меценат, дійсний член Римського клубу Богдан ГАВРИЛИШИН вважає, що Україна не повинна поспішати до ЄС, у якому погана система ухвалення рішень 28 главами держав або урядів, де немає спільної закордонної та оборонної політики. «Хоч ЄС мав би запросити нас до себе. Якщо говорити про наш внесок у ЄС, то ми могли би принести цінності помаранчевої революції й теперішньої — допомогти ЄС стати менш меркантильним, споживацьким, відродити цінності, за якими людина — то є ціль, а не засіб чи ресурс», — наголосив він. Як відомо, колись Богдан ГАВРИЛИШИН передбачив крах Радянського Союзу, і цього разу він зробив ще таке передбачення. «Я певен, — відзначив ГАВРИЛИШИН, — що Російська Федерація розпадеться через 12—15 років. Вона в поганому фінансовому стані. У Росії існує проблема ідентичності, росіяни не знають, хто вони, їхня економіка слабка». За його словами, Україна має потужний природний потенціал, унікальний людський ресурс. Потрібна лише тотальна трансформація, і через 12 років наша країна розквітне, вважає ГАВРИЛИШИН.
Доцент європейських студій DAAD НаУКМА Андреас УМЛАНД звернув увагу на те, що ПУТІН не може справитися з корупцією, занепадом економіки й відтак легітимізувати свою владу анексією Криму. І заодно тим самим відволікти людей від демократії та внутрішніх проблем. УМЛАНД також зауважив, що Європейський Союз через необхідність досягнення консенсусу серед 28 членів нездатен швидко реагувати на виклики. І цим, по суті, займається верховний представник ЄС у питаннях зовнішньої та безпекової політики Кетрін ЕШТОН. Відтак, зазначив німецький експерт, Україні потрібно вести роз’яснення окремо з 28 країнами і самим ЄС через брюссельські структури.

«МИ ОТРИМАЛИ НАЦІОНАЛЬНУ ІДЕЮ — РЕКОНКІСТУ КРИМУ»

На думку УМЛАНДА, існуючих санкцій для Росії не досить, її потрібно покарати за те, що, порушивши Будапештський меморандум, вона відкрила карт-бланш для всіх країн, у яких з’явилось бажання мати ядерну зброю.УМЛАНД зазначив, що жодної критики не витримує теза, що Росія мала право анексувати Крим, який буцімто повинен належати їй як історична чи культурна територія. Таких територій, додав він, багато у світі. В одній Бельгії декілька німецьких земель, де розмовляють німецькою мовою і домінує німецька культура. Німецький експерт зазначив, що внаслідок анексії Криму ЄС приділятиме особливу увагу і співчуття до України.
Тим часом, як сказав у своєму виступі професор, голова відділення європейської безпеки Інституту Європи Російської академії наук (РФ) Дмитро ДАНИЛОВ, Росія через анексію Криму розглядатиметься як країна-агресор і втрачатиме сприятливу динаміку у відносинах із сусідами. «Росія втрачає Україну, українське суспільство, оскільки для частини країни втрата Криму буде болісною і відтак уже не можна буде говорити, що українці — братній народ», — сказав російський експерт. Разом з тим він заперечив можливість повторення Євромайдану в Росії — навпаки, там слід очікувати посилення авторитаризму, бо для ПУТІНА — влада має жорстко контролювати ситуацію. Отже, анексією Криму Путін здійснив стратегічний поворот, і тепер незрозуміло, яким буде майбутнє.
Із втратою Криму, вважає директор Центру близькосхідних досліджень (Україна) Ігор СКМИВОЛОС, ми отримали національну ідею — реконкісту Криму. А це можливість справді стати сильною країною. На якийсь час ми втратили Крим, але не варто впадати у розпач — треба докладати зусиль, підняти ціну, яку Росія має платити за це, щоб вона витрачала величезні ресурси на підтримання ситуації в Криму. Український експерт вважає, що Україна повинна підтримати кримських татар і допомогти їм створити щось подібне до Організації визволення Палестини й підняти їхній прапор у ГА ООН.
Заступник генерального директора Центру РАЗУМЕОВА Валерій ЧАЛИЙ вважає, що силовим способом навряд чи можна повернути Крим. Тож потрібно продемонструвати кримчанам, що рівень життя на материковій України в рази кращий, аніж на півострові, і тоді Крим буде легше повернути. З іншого боку, наголосив він, будь-яка спроба зробити Україну об’єктом, а не суб’єктом провалилася, і Росії слід це зрозуміти і якомога швидше розпочати деескалацію конфлікту.

«ШАНС ВИРВАТИСЯ З РАДЯНСЬКОГО МИНУЛОГО»

Підписавши Угоду про асоціацію, політичну частину, у України з’явився шанс — вікно можливостей вирватися з радянського минулого, зазначив виконавчий директор Міжнародного центру перспективних досліджень (Україна) Василь ФІЛІПЧУК. На його думку, отримані уроки з підписанням Угоди про асоціацію полягають у тому, щоб дотримуватися принципів, грати свою гру і робити домашню роботу. Він також вважає, що Україні слід подати заявку на членство в ЄС, зазначивши, що ми покладаємось на себе і на вас на нашому шляху євроінтеграції.
Зі свого боку керівник політичного відділу Представництва ЄС в Україні Ханнес ШРАЙБЕР не дав відповіді, якою буде реакція ЄС, якщо Україна подасть заявку на членство. Він лише зазначив, що відносини між Україною та ЄС швидко розвиваються і Європарламент днями ухвалив рішення, що Угода про асоціацію не є кінцевою метою у відносинах обох сторін. У цьому плані більш відвертим виявився депутат Європейського парламенту (Польща) Павєл ЗАЛЄВСЬКІ, який сказав, що не починав би на місці українців з такого питання. «Членство в ЄС — це результат реформ, причому доволі болісних», — наголосив він. Разом з тим євродепутат сказав, що в Польщі дуже переживали за Майдан, бо вважали, що саме на ньому вирішується майбутнє Європи. Пан ЗАЛЄВСЬКІ також зазначив, що ЄС може швидко діяти і як приклад навів те, що 6 березня було порушено питання про скасування мита на 98 відсотків українських товарів і днями це рішення було ухвалено Європарламентом. І вже у квітні воно набере чинності. Це вигідно українським експортерам, які за рахунок цього щороку отримуватимуть додатково 500 млн євро, і це належна відповідь ПКТІНУ, який закриває ринок для українських товарів.

Микола СІРУК, «День», 7 квітня 2014 року
(У скороченому вигляді)

26 січня криворіжці вийшли на протест і вшанувати пам'ять перших загиблих

pprosvita — Wed, 29 Jan 2014 11:07:07 GMT

В неділю, 26 січня, близько тисячі криворіжців вийшли на площу на 95-му кварталі для того, аби висловити с вій протест владі, яка розпалює війну з власним народом, і вшанувати пам'ять перших загиблих у Києві під час того протистояння. Частина з них були із запаленими свічками і портретами загиблих у руках. Відкриваючи мітинг рісля виконання Державного Гімну України, одна з делегатів Форуму Євромайданів у Харкові Інна ІВАНЧЕНКО, зокрема, сказала:
«Вони віддали свої життя за нас. Тому сьогодні у нас жалоба, яка ніколи не оголосить ця влада…. Дай Боже, щоб це були останні смерті і щоб такого вже не було ніколи в Україні. А для того, щоб цього не відбулося, ми повинні підтримувати наших майданівців і вимагати «Беркута» - під трибунал, розформувати і розпустити взагалі це воєнізоване угруповання», щоб не знущалися над людьми, не катувало їх».
Посеред іншого, Інна ІВАНЧЕНКО також повідомила про дуже важливу новину, зустрінуту вигуками «Ганьба!»:
«Я хочу вам сказати про те, що два дні тому депутати міської ради, переважна більшість яких становить Партія регіонів і комуністи, прийняли постанову і звертаються до Президента України, але не засуджують у ньому побиття, катування і смерті, вони засуджують протестувальників, вони нас засуджують…»
Серед плакатів, з якими протестувальники вийшли на цей мітинг, був і такий: «Депутати-опозиціонери!!! Чому ви не з народом на Криворізькому МАЙДАНІ?». Бачачи таке, керівник фракції від опозиції в Криворізькій міській раді Віра ВЕРНИГОР, яка представляє партію «ВО «Батьківщина», підкресливши, що на мітингу є троє з п’яти опозиціонерів, зазначила:
«…що стосується депутатів міської ради від опозиції… Ви знаєте, що нас всього там п’ять чоловік. І коли подаєш звернення, коли подаєш запити депутатські, то йде ігнорування, і ми як депутатський корпус опозиції робимо все, що від нас залежить. Але до нас не прислуховуються… Журналісти ходять на сесію і це знають… І коли подаю на сесію першим питанням у порядок денний заяву подати звернення, то це питання взагалі не розглядається… Розумієте… Тому що їх там сімдесят один чоловік від Партії регіонів і плюс комуністи».
Були й інші виступаючі, але, на мій погляд, особливе значення мав виступ голови криворізької організації СОУ полковника Петра ЛИСЕНКА, який зачитав два звернення, котрі ми подаємо на цій сторінці повністю (1. ЗВЕРНЕННЯ до матерів і дружин бійців «Беркуту», інших спецпідрозділів МВС України, 2.ЗВЕРНЕННЯ до особового складу співробітників Міністерства внутрішніх справ.). Як повідомив Петро Олексійович, він ці звернення пізніше, біля приміщення міської ради після зачитування, передав декільком керівникам з управління МВС у Кривому Розі у формі зі званнями полковника та підполковника, а також особисто – керівнику міського управління Сергію ШМАТОВУ, який був у цивільному одязі.
Після завершення мітингу на 95-му кварталі протестувальники вирушили до приміщення Криворізької міської ради.

Сергій ЗІНЧЕНКО

НА СВІТЛИНАХ:

протестна акція розпочалася;

виступає Петро ЛИСЕНКО

Фото автора

На українські медіа чекають важкі часи - Наталія ЛІГАЧОВА

pprosvita — Thu, 16 Jan 2014 14:08:03 GMT

Говорить Наталія ЛІГАЧОВА, шеф-редактор «Телекритики»:
«Можна зрозуміти реакцію людей, які стоять на Майдані. І я підтримую той бойкот, який був оголошений, саме щодо «Інтера» і Першого національного. Перший національний згадує про Євромайдан за принципом «погано, або нічого». А «Інтер», який весь грудень доволі правдиво висвітлював народні протести, під кінець року зробив різкий розворот:. Коли змінилась команда на «Інтері» протягом останнього тижня грудня, то цей канал теж став дуже необ’єктивно подавати інформацію. Ну, наприклад, було представлено так, що на Новий рік на Євромайдан вийшли люди просто погуляти на вулицю. Слово Євромайдан не згадувалося взагалі. От просто було народне гуляння. І ні про які політичні підтексти всього, що відбувалося на Євромайдані, не було сказано».
Зміну інформполітики експерт пояснює тиском на власників. Мовляв, олігархи співчувають євроінтеграції і з появою Євромайдану осміліли, але тепер – під тиском Януковича і «сім’ї» – знову демонструють лояльність. «Коли стало зрозуміло, що Євромайдан не досягає швидко таких грандіозних цілей, що не може бути мови про відставку не тільки президента, а й навіть уряду, то олігархи були вимушені стати більш лояльними, і вони зараз будуть командувати багатьом своїм ЗМІ знову змінити редакційну політику. Поки що тримається з великих каналів холдинг Пінчука і телеканал 1+1 Коломойського».
Простір свободи слова звужується. З «Інтера» прибрали ток-шоу Савіка Шустера. Якщо воно й повернеться, то в переформатованому вигляді, без прямого ефіру, – прогнозує Лігачова. «Я так думаю, що може йтися не про прямий ефір. Тоді це буде більше можливості маніпулювати навіть цією і так вже маніпульованою представленістю думок опозиції, яка була донині у Шустера. Бо ми розуміємо, що там дуже часто скандалізувалися теми і ставилися такі запитання і таким чином акценти робилися, щоб не дати опозиції висловити свої претензії до влади по суті, що часто все зводилося до таких собачих боїв, – але все ж таки прямий ефір є прямий ефір. Все ж таки найбільш важливі меседжі опозиція мала можливість донести до глядачів». Поряд із телеканалами, «закручування гайок» торкнулося друкованих ЗМІ. Незалежні раніше «Кореспондент» і «Forbes» викупив наближений до «сім’ї» юний олігарх. «Головною метою було не стільки поширювати ту інформацію, яка потрібна партії влади, скільки приховувати ту інформацію, яку давав «Форбс» і «Кореспондент», коли вони були більш-менш незалежні. А зараз те, що ми бачимо в цих виданнях, це вже спотворення інформації, це, знову таки, маніпуляція, це замовчування. І це, безумовно, відбувається внаслідок того, що змінився власник у цих видань».
Далі буде, – прогнозує Лігачова. З об’єктивних джерел інформації в Україні може залишитися кілька малих телеканалів та інтернет. "Я думаю, що будуть намагання спотворювати інформацію – у тому числі про Євромайдан, і про євроінтеграцію, про дії влади, про дії опозиції. Можливо, матимемо таку ситуацію, що тільки декілька телеканалів невеликих – 24 і 5 канал – будуть давати більш-менш адекватну інформацію". «Зачистка, яка відбувається зараз у медійному просторі, вона, безумовно, пов’язана з тим, що влада не відчуває сил без маніпуляції інформацією досягти своєї мети. Це перевибори президента у 2015 році».

Оксана ЛІГОСТОВА, Руслан ДЕЙНИЧЕНКО ,
сайт «Голос Америки»,
11 січня 2014 року