Неквапно змірявши поглядом окремі зграйки людей, що зібралися на автовокзалі в очікуванні транспорту, кіт-господар позіхнув, почухав себе за правим вухом акуратно вилизаною лапою, підозріло зиркнув на мій фотоапарат, а потім скривився й повернувся до мене своїм пухнастим хвостом. Постоявши так із хвильку і не звертаючи жодної уваги на тих пасажирів, які хутко пробігали у двері вокзалу повз нього, він прудко й легко злетів на підвіконня, зухвало черкнув кігтиком по недоречному, як на нього, напису та й розлігся собі під променями сонечка, примруживши очі.
Господар, справжній господар. Бо він не бігає, не метушиться туди-сюди, не читає непотрібні йому написи, а просто живе так, як йому Бог велить. Чи такі ми, українці в своєму домі?

Дмитро ШЕРШЕНЬ,
м. Екривий Ріг

господар навіть на вокзалі залишається господарем