З ПІСНІ СЛОВА НЕ ВИКИНЕШ?
«…3.ХРУЩОВ. От уже хто в пісню не йшов! Сам був гуморист, любив гумор, мимоволі спричинився до десятків і сотень анекдотів. А до пісень ніяк не підходив.
І все ж… Спочатку новий «короткий курс…», основи марксистсько-ленінської… підручники історії, аннали Вітчизняної війни. А так картини живопису: біля бліндажа, в окопах передової, в окопику (із вірша поета) – емоційна форма наближує персонажа до грудей читача на відстань натільної сорочки, потім окопчик (не бліндаж з трьома накатами) – ніби укриття рядового, нашвидку викопаний маленькою, утлою лопаткою. Потім кіно, епічні полотна з космонавтами…
Паралельно виникає і «фольклор», але сильнішими, дійснішими виявляються інші види мистецтва. Та дарма: фольклор є фольклор. Подумайте тільки, які каміння не славляться – алмази, топази, бурунди, корунди, а золото є золото. Отак, вважайте, коли заговорив фольклор, ото вже для вічності; глас народу – глас божий.
Поки що почнемо з одинокого гласу, та ж, нівроку, голосного, народної поетеси (БОНДАРЕНКО М.С. «Вінок полтавських квіток». Полтава, 1962, с.12):
Серед них орел найстарший,
Всьому люду звісний,
Секретар ЦК говорить
Про план семирічний.
Орел. У цю мить забудьмо порівняння з анекдотів. Знаючи трохи особливості жанрів народної творчості, поділюся секретом: порівняння, які прикладаються, не завжди визначаються природою персонажа, а частіше зумовлюються специфікою того чи іншого жанру. Таким чином, якщо в пісні – «орел», то в анекдоті для того самого об’єкта «орел» - не обов’язково.
Підемо далі. «Справжній фольклор»… Коли маєте справу зі «справжнім фольклором», не забувайте про успадкованість, залежність від традиції. Навіть запозичення чи повністю тексту. Чи окремої деталі – не має значення. Так, гуцули з Тячівського району співають:
Та прийшлисьмо до Кийова.
Почали гуляти,
Товаришу Хрущовові
Привіт передати.
Така ж сама цікавість – продивитись на ХРУЩОВА, очевидно, відрапортувати йому, побажати здоров’я, передати «гарні квіти» - висловлена і в інших коломийках. Видно і неозброєним (марксизмом-ленінізмом) оком, що то таки справжній фольклор. Але ми, щоб остаточно вбити невіруючих, вкажемо на рису традиційності:
Аби скоро весна прийшла,
Зацвів барвіночок,
Бись ми несли Сталінові
А в подаруночок.
Як бачимо, радянська традиція. Замість СТАЛІНА – ХРУЩОВ, або як було, замість ГОНТИ – ФРУНЗЕ. У фольклорі, як і в житті, чого не буває. Говорили ж на ХРУЩОВА – вірний ленінець, забувши, як перед тим було чітко сказано поетом: «Сталінець вірний – Хрущов» («Україна» - 1949. - №10 – с.5).
Усе нове в тих коломийках, бо, скажімо, я не можу згадати з класичного фольклору, щоб якому героєві квіти підносили. На Карпатах непогано виходить із сучасним фольклором про вождів. Чому, хтось може розв’яже. Бо, скажімо, моя тітка (родом з Дніпропетровщини), побувавши в Києві. вирішила свої радощі, вилити у віршах, де заримувала і ХРУЩОВА, але в неї це вийшло незграбно.
Посилала кудись – не надрукували. І автору з Херсонщини повернуто назад твір про М.ХРУЩОВА. Літературні працівники вже недолюблюють сучасний «фольклор», ігнорують і його, і авторів, а буває, що шпильки іронії відпускають. Але біда, справжня біда чатувала з іншого боку. Коли вся культура, а разом з нею і фольклор, розсмакувавши тему, видобували апофеозові, епохальні акорди про ХОУЩОВА, одним словом, творці набили руку, дійшли «свого зросту і сили», - герой раптом сходить з арени життя. І вся духовна спадщина летить шкереберть…»
«…Нижче – лист-відгук Василя СТУСА (1970 р.), котрий читав і цю статтю, і всю розвідку автора «Пісні гідропонним способом» (150 с., 11 розділів, зокрема. «Бідна зозулиця», «праця – межа щастя». Фальсифікатори, або Чи дуже помилявся академік О.І.Білецький» та ін…)».
«Василю!
Кілька своїх думок з приводу.
1) Частенько ти пишеш, як науковець, а це, як на мене, неможливе. Тут краще подавати факти і мінімум коментарів (або й без них);
2) добре було б дати якусь приблизну статистику (скільки записів, сотні статей, двадцять дисертацій – і все на брехні);
3) обов’язково з погляду найчистішого: як це все страшно, коли імітують народ глухонімий;
4) окремі завваги: колись співали про одруження, любов, чисті емоції etc, тепер – переважно (чи, може, 100%) – про щастя, КП і Конституцію. Що ж сталося? Як живуть люди, коли нічого, крім щастя, не бачать? Тобто об’єктивна… анти…занять дуже правовірних лаврових;
5) ваша контора – це навіть не синдикат, концерн, як мислилось, а товариство імпотентів по ґвалтуванню народних душ;
6) робота написана різностильово – від кепкування до серйозної негоції (залежно від теми розглядуваної). Може, так і треба, але вичистити слід роботу – в стилістичному плані і витримати її в одному масштабі (особливо масштаб сміливості).
7)мені здається, що робота багато не втратить, коли її пустити псевдонімно…
8) єдиний, як на мене, можливий стилістичний план – болю. В кожному разі треба бачити з його висоти, бо все тут – про такі речі, які не можуть (мені здається) бути темою бурлеску, посміховиська, кепкування;
9) кінець гарний;
10) можна було б ширше дати про співвідношення фольклорних жанрів (скажімо, дума скінчилась (окремі факти – анахронізми), анекдот – дуже мобільний, але існує як політичний жанр і вузькотемний – секс). Але цього, може, і не слід, бо в усьому цьому – справа не фольклору, а справа паразитування на ньому, він тут – тільки як спосіб ще одного ґвалтування.
Отже, може і вступ про незчисленність способів ґвалтування в нашу цивілізовану епоху. Якби я міг тобі чимось запомогти – то був би згоден, бо це багатюща тема;
11) може, десь – для порівняння – дати розділ (хоч і малий) про справжній фольклор (один приклад – «з правого рукавонька вилетів сокол» - дуже грає. От, скажімо праця - тоді й тепер, гірка й радісна, людяна й нелюдяна.
Спасибі, Василю! Читання дало мені багато поживи для думань.
В.СТУС».
|
![[Vox.com.ua] Портал українця](http://www.vox.com.ua/button.gif){kind=small}
