«У КОНЦТАБОРАХ ув'язнювали опонентів і противників більшовицького режиму, учасників національно-визвольного руху…»
ПЕРШІ КОНЦТАБОРИ
Більшовики запровадили концентраційні табори під час громадянської війни в рамках політики "Червоного терору". Створення системи місць примусової праці ініціювала тимчасова інструкція "Про позбавлення волі як міри покарання і про порядок його відбування", затверджена постановою Народного комісаріату юстиції (НКЮ) РРФСР від 23 липня 1918 року. 2 вересня 1918 року ВЦВК проголосив: "Радянська республіка перетворюється у військовий табір", а 5 вересня 1918 року РНК РРФСР прийняла постанову "Про червоний терор". Відповідно до неї "класових ворогів" радянської влади ізолювали в концентраційні табори. На законодавчому рівні введення нового виду позбавлення волі – концентраційних таборів (таборів примусових робіт) – було закріплене декретом ВЦВК від 15 квітня 1919 року і постановою ВЦВК від 17 травня 1919 року "Про табори примусових робіт".
Організація та керівництво таборами належали до компетенції Всеросійської надзвичайної комісії (ВНК). На початку 20-х років функціонувало 5 типів таборів: табори примусових робіт особливого призначення, загального типу, виробничі, для військовополонених, розподільники. Проте така класифікація була умовною. У 1920 році за вказівкою Голови РНК РРФСР Володимира ЛЕНІНА почали утворюватися концентраційні табори для заарештованих за "контрреволюційні злочини". За пропозицією засновника ВНК Фелікса ДЗЕРЖИНСЬКОГО у травні 1922 року керівництво всіма місцями позбавлення волі віддали до компетенції правонаступника ВНК Державного політичного управління (ДПУ), у складі якого утворили Головне управління місць ув'язнення (ГУМУ). У Наркоматі внутрішніх справ України організували Управління місць ув'язнення (УМУ). Першим концтабором для політичних в'язнів, заарештованих і засуджених радянськими органами державної безпеки став Соловецький табір особливого призначення (СЛОН). Наступні концтабори з’явились на Кольському півострові, Карелії, Ухта-Печорі (Комі АРСР), в районі річки Колими (Сибір), острів Вайгач (Карське море), Нерчинська, Іркутська,півострів Таймир та в інших місцях.
СТВОРЕННЯ І СТРУКТУРА ГУЛАГу
Наприкінці 1929 – початку 1930-х років. на півночі РСФРР, а потім на всій території СРСР для ув’язнених Об’єднаного державного політичного управління (ОДПУ) було утворено мережу виправно-трудових таборів (ВТТ). З квітня 1930 рроку ці табори були підпорядковані Головному управлінню виправно-трудових таборів ОДПУ СРСР – ГУЛАГу. Спочатку абревіатуру ГУЛАГ використовували лише як назву табірної системи ОДПУ СРСР (ГУЛАГ ОДПУ СРСР). Ця структура керувала вже існуючими таборами: Соловецьким, Вишерським, Північним, Казахстанським, Далекосхідним, Сибірським і Середньоазіатським. З літа 1931 року до компетенції ГУЛАГу переходять спецпоселення, з осені того ж року – будинки ув’язнення, ізолятори, виправні колонії, будинки примусових робіт, що підпорядковувалися наркоматам юстиції союзних республік.
У ті роки свої системи таборів мали також НКВС та НКЮ союзних республік. Через ліквідацію ОДПУ (1934 рік) і створення загальносоюзного НКВС відбулося злиття усіх табірних систем в одну під назвою ГУЛАГ НКВС СРСР. У його відання передали також інші місця позбавлення волі. На ГУЛАГ покладалося утримання засуджених та ізоляція "неблагонадійних елементів", використання робочої сили у таборах, відкриття нових табірних комплексів тощо. У структуру ГУЛАГу входили політуправління, управління кадрів, управління охорони та режиму, відділи лісозаготівель, капітального будівництва, сільського господарства тощо. Наприкінці 30-х років було утворено спеціалізовані головні управління — Дальстрой, ГУШосДор та інші. У системі ГУЛАГу діяло власне судове відомство НКВС (МВС) — лагколегії (лагсуди). Кожен табір мав свої автономні підрозділи охорони. З осені 1939 року ГУЛАГу підпорядковувалися трудові колонії для неповнолітніх, дитячі прийомники-розподільники та пересильні тюрми. Кількість табірних комплексів ГУЛАГу на середину 1940-х років сягнула кількох сотень. У 1950 році наказом МВС СРСР у складі ГУЛАГу організували особливі табори зі спеціальними табірними командами (4-й відділ), призначені для утримання засуджених за шпигунство, тероризм, диверсії та інші антидержавні злочини. Після смерті Й.СТАЛІНА та у зв'язку з об'єднанням МВС і МДБ в одне відомство (МВС СРСР) ГУЛАГ було передали Міністерству юстиції. З лютого 1954 року Управління знову опинилося в системі МВС СРСР.
В’ЯЗНІ
Дані про чисельність в'язнів у ГУЛАГу тривалий час були державною таємницею, чим пояснюються різні думки щодо остаточної цифри. У 1933–1934 роках серед засуджених найбільше було селян — жертв насильницької колективізації. Великий потік ув'язнених припадає на період репресій 1934–1937 рр., коли їхня кількість сягнула кількох мільйонів.
У концтаборах ув'язнювали опонентів і противників більшовицького режиму, учасників національно-визвольного руху, представників небільшовицьких політичних партій, громадських організацій, інтелігенції. Значну кількість ув’язнених засуджували за ст. 58 Кримінального кодексу СРСР "конттреволюційна діяльність" та відповідних статей КК союзних республік.
На початку 1953 року у підпорядкуванні ГУЛАГу МВС СРСР було 146 виправно-трудових таборів, 687 виправно-трудових колоній та 52 пересильні тюрми загальною чисельністю в'язнів 2 237 961 осіб, а також 10 особливих таборів з 210 тисячами в'язнів. Усього, за 1920–1953 роки через систему ВТТ пройшло близько 10 мільйонів осіб, у тому числі 3,4–3,7 мільйона осіб за "контрреволюційні злочини".
Наприкінці 20-х років працю в’язнів почали використовувати на будівництві великих промислових об’єктів. З 2-ї половини 30-х років внутрішній режим у таборах став жорсткішим. Заборонили побачення в'язнів з рідними і близькими, похорони за межами ГУЛАГу, посилили охорону таборів, скасували заробітну плату, яка становила 25% від ставки робітника в державній промисловості, збільшили кількість годин літнього робочого дня. Прийнятною вважали працю у 50-градусні морози. Наприкінці Другої світової війни і після її закінчення в ГУЛАГу з’явилися нові категорії ув’язнених: власовці, учасники національно-визвольних рухів, колишні радянські військовополонені та інші "ворожі елементи" з України, Прибалтики, Польщі, Східної Німеччини, Румунії, Болгарії, Угорщини. Їх звинувачували в "антирадянських висловлюваннях", скаргах на режим тощо. Особливо скрутне становище для в’язнів ву системі ГУЛАГу було в 1946–1948 роках а також у 1950 році. Фізичні сили в’язнів після війни вичерпалися. І все ж їх змушували виконувати норми, встановлені в радянських таборах. За невиконання норми погіршували харчовий раціон, що призводило до смерті. У1950 році за наказом адміністрації ГУЛАГу у всіх таборах відбулися масові розстріли в’язнів відповідно до вказівки про знищення 5% в’язнів. Через збільшення смертності в'язнів та потребу СРСР в робочій силі влада вимагала експлуатувати в’язнів з більшою віддачею, а тому покращити їхній раціон харчування і побут. З 1950 року ті, хто виконував норму, мали в середньому такий раціон харчування: хліб – 0,8 кілограма, жири – 20 грамів, крупи – 120 грамів, м’ясо – 30 гграмів або риба – 75 грамів цукор – 27 грамів. Особисто в руки видавали лише хліб. Інші продукти використовували для приготування гарячих страв (двічі на день: зранку та ввечері). Тим, хто провинився, давали лише 200 грамів хліба. Прокидалися в’язні о 4-й годині ранку, лягали спати о 10-й вечора. Робочий день тривав 10–12 годин, не враховуючи часу для приходу на роботу і повернення. Для заохочення "передовиків" почали виплачувати заробітну плату – від 10 рублів і більше, видавали махорку. На зароблені гроші (10–20 рублів на місяць, що було в 20–30 разів менше заробітної плати вільного громадянина СРСР), ув’язнений міг купити додаткові продукти в табірному кіоску.
ПОВСТАННЯ В’ЯЗНІВ. ЛІКВІДАЦІЯ ГУЛАГу
З середини 40-х до середини 50-х років.у системі ГУЛАГу відбулося майже півсотні повстань. Найважливішими серед них були повстання в Екібастузькому таборі (Казахстан, січень 1952 року), Норильську (травень-серпень 1953 року), Воркуті (26 травня – 4 серпня 1953 року), таборі Кенгір під Джезказганом (Казахстан, 16 травня – 25 червня 1954 року). Знесилені виснажливою працею в умовах постійного нагляду люди змогли кинути виклик радянській машині терору. Боротьба в'язнів наприкінці 40-х – у 1-й пол. 50-х років спричинила кризу системи трудових таборів. Страйки і повстання стали поштовхом до поступової ліквідації системи ГУЛАГ. Офіційно ГУЛАГ скасували за наказом МВС СРСР 25 січня 1960 року
Геннадій ІВАНУЩЕНКО, історик, головний редактор інтернет-проекту "Сумський історичний портал"; Живе і працює в місті Лондоні (Велика Британія)
http://history.sumynews.com;
джерело: «Територія терору» З матеріалу: «Map of concentration camps in Soviet Russia [Карта концентраційних таборів у Радянській Росії]»
|
| Категорія: Cтатті з іншіх джерел | Додав: pprosvita (24.06.2012)
|
| Переглядів: 812
| Рейтинг: 0.0/0 |
|
![[Vox.com.ua] Портал українця](http://www.vox.com.ua/button.gif){kind=small}
