 Бували такі рідкісні випадки: за висновком медичної комісії, що вיязень хронічно хворий, суд звільняв його. ТИХИЙ категорично відкинув цю пропозицію. Тоді до нього спрямували хірурга СКРИННИКОВА. ТИХИЙ назвав це шантажем і відмовився будь-що писати. "Жити будете в муках і недовго”, – пообіцяв йому хірург-чекіст. Він зшив йому шлунка у вигляді "піскового годинника”: їжа проходила тяжко, зі страшними болями. З-під наркозу він вийшов через тиждень. Виникли спайки кишок – це теж нестерпний біль. СКРИННИКОВ нещільно зшив внутрішні тканини, розійшлися внутрішні шви рани, уздовж неї виникло кілька ґриж, з квасолину чи й волоський горіх.
ТИХИЙ знову відмовився писати покаянну. 10 травня в нього розпочався перитоніт. Йому знову розтяли живіт, промили черевину. Лікарі подали документи на актування, але за межі лікарні вони не вийшли. Натомість 13 липня ТИХОГО повезли етапом до лікарні м. Нижній Тагіл на Урал, хоча вона нічим не відрізнялася від мордовської. Етапом же повернули назад у Мордовію. Друга рана (в паху) зрослася тільки зовнішніми тканинами, тому кишки випирали пропуклину (інші назви – ґила, ґрижа) з два кулаки. Коли лягав – вона западала. Мусив носити бандаж (тверду повיязку), щоб її підтримувати. Але від роботи і виконання норми виробітку його не звільняли.
У такому стані в січні – лютому 1980 року ТИХИЙ провів у карцері близько 40 діб. Карали його за те, що перейшов на статус політвיязня. Зокрема, що не носив нагрудний знак з прізвищем, відмовлявся від рабської праці, послідовно дотримувався голодівок 30 жовтня (День совєтського політвיязня), 10 грудня (День прав людини), 12 січня (День українського політвיязня). Притчею во язицех стали його вуса: "Підганяють наш козацький рід під свій копил”. Не збривав їх. За це його карали і стригли вуса машинкою. Рідко які листи доходили від нього, але вже тоді стало відомо, що в ТИХОГО відкрилися рубці на легені. Коли під час однієї голодівки Олекса дізнався, що Василь ФЕДОРЕНКО, чоловік уже тяжко знищений нервово, заявив, що підтримує Олексу, то він попросив, щоб його підвели до камери ФЕДОРЕНКА, він скаже йому припинити голодівку. На диво, повели. Він не хотів страждань інших. Його власні етичні норми були такими високими, що здавалися часом недосяжними для смертної людини, а він їх таки дотримувався.
27 лютого – 1 березня 1980 року разом з усім сосновським "континґентом" (33 вיязні, один у дорозі помер) ТИХОГО перевезли етапом у селище Кучино, що в Пермській області, де відкрили новий табір особливого режиму. Коли я прибув туди 2 грудня 1981 року, ТИХОГО в зоні якраз не було. Десь навесні 1982-го почули ми в нашій 17-й камері, що ТИХОГО повернули з лікарні, він у сусідній 18-й камері. Чути було, як він блював. Василь КУРИЛО, якого виводили прибирати коридор, зумів переговорити з Олексою і приносив невеселі вісті про його здоровיя (а КУРИЛО лікар): шлунок нічого не сприймає, спайки кишок (див.: Василь КУРИЛО. Зустріч у вיязниці. Спогади політвיязня про Олексу ТИХОГО. – Ґазета "Нескорена нація”, № 13, 1992). ТИХИЙ мав ще операцію на виразку дванадцятипалої кишки.
Згодом ТИХОГО перевели до нашої 17-ї камери. Він терпів люті болі, але осявав співрозмовника доброзичливою, та надто болісною усмішкою. Світло-сірі очі його світилися на правильному, красивому його лиці – от зразковий українець, чимось на ШЕВЧЕНКА схожий. Говорив спокійно, розважливо, ніколи не вживав лайливих слів чи жарґону, мова його була взірцева за лексикою, за стилем, якась аж надто правильна – так пишуть, а говорять простіше. При цьому був людиною залізної волі, рідкісної толерантності і виняткової терпимості. З ним не можна було посваритися.
Багато читав і осмислював прочитане, затівав розмови на філософські теми, особливо любив психологію, етику. Достойними співрозмовниками йому були Михайло ГОРИНЬ та Юрій ЛИТВИН, але їх скоро розвели по різних камерах. Улюблена тема його розмов – педагогіка. Це мав бути видатний педагог, але, кажу ж, замість кафедри він мав каторгу. В цьому розумінні в його особі маємо "пропащу силу”. ТИХИЙ чітко усвідомлював, що справа визволення нації потребує жертви найкращих. І це нормальна, природна поведінка свідомої людини, яка поважає себе і почувається громадянином своєї батьківщини. Коли твій рід, твій народ загрожений – громадянин докладає зусиль, щоб усунути загрозу, а навіть покладає за спільноту своє життя. Але одна справа йти на бій у складі цілої армії, дещо інша – повставати одному з мільйона або з невеликою групою одержимих…
Василь КУРИЛО пропальпував Олексі живіт (мав чутливі пальці, бо коли підупав йому зір, то працював масажистом). Нічого не сказав Олексі, але співкамерникам за його відсутности зізнався, що підозрює метастази. Олекса ж нічого не говорив про свої муки. І не стогнав. Хіба у сні. І зубами скреготів. Казав: "Хто не має про що дбати, той дбає про здоровיя”. Коли ТИХОГО діймав лютий біль, він кидав осоружну роботу, лягав на підлогу чи на купу шнурів, підбирав руками ноги під груди і так затято, без стогону, терпів. Мабуть, так йому було легше. Наглядач відчиняв перші двері, гримав ключем об ґратчаті двері, вимагаючи встати і працювати, не порушувати режиму. Але ТИХИЙ не озивався: кожне слово буде розцінене як "пререкания”, після чого настане покарання. А їх і так доволі. Хоч би й ті вуса. Кожної неділі ведуть нас до лазні, де відбувається одна й та ж сама процедура: "Тихий, сбрейте усы”. Тихий мовчки складає руки за спиною, демонструючи, що він того не робитиме, але й опору не чинитиме. Сідає на стілець. Банщик Грицько КОНДРАТЮК, постригши машинкою голову (цьому ТИХИЙ не противився), так само мовчки подає машинку наглядачеві і той зістригає вуса.
Ми не раз казали Олексі, що, може, на цьому не варто стояти, але він був упертий: "Якщо сьогодні поступлюся в цьому – завтра завимагають ще чогось”. Це принцип. Один відступ від принципу поставить тебе у ряд безпринципних, яким несть ліку і числа. Але він часом і дивував мене. Вийдемо на прогулянку в той дворик, а він, отакий зранений, стане в кутку на голову і стоїть довго-довго. Каже, це корисно для кровообігу (колись займався йогою). А ходив уже зігнувшись. У тому дворику більше лежав на лавці або й на снігу, підібгавши ноги під груди. Або набере води в рот і з годину сидить за книжкою чи за роботою. Це, каже, теж корисно. Психологічна вправа. Щоб зосередитися в собі. І не підтримувати порожніх побутових балачок.
Василь ОВСІЄНКО,
філолог, громадський діяч, політв'язень (1973-1988 рр.), історик дисидентського руху, 3 лютого 2012 року, інтернетвиддання «Українська прада», сайт «Історична правда».
(У скороченому вигляді. Закінчення – в наступних числах)
|
![[Vox.com.ua] Портал українця](http://www.vox.com.ua/button.gif){kind=small}
