 6 лютого виповнюється 100 років з дня народження президента США Рональда РЕЙГАНА. Сороковий американський президент, який вважав СРСР «імперією зла», був знаковою постаттю для цілого покоління українських дисидентів. Легендарною стала його зустріч у «перебудовчому» 1988 році в Москві з лідерами руху опору – політв’язнями, правозахисниками, діячами гнаних церков з усіх республік Радянського Союзу. Спогадами про цю зустріч, а також думками про роль президента РЕЙГАНА у наближенні краху «імперії зла» з «Голосом Америки» поділилися колишні радянські політрепресовані Михайло ГОРИНЬ, Ольга ГОРИНЬ та Левко ЛУК’ЯНЕНКО.
Михайло ГОРИНЬ: «Ми були удостоєні великої честі, коли нас, представників громадських організацій і рухів, було прийнято президентом однієї з наймогутніших держав світу – далекоглядним і розумним політиком Рональдом РЕЙГАНОМ. Це був сміливий, рішучий крок, і дуже результативний, як виявилося в майбутньому. Мабуть, ні один президент США до нього і опісля не розумів так ролі України в минулій історії, як і важливості її присутності як суб’єкта історичних відносин для майбутнього співжиття народів і держав. Викликає захоплення нестандартна нова політика РЕЙГАНА, який при своїй жорсткій позиції та рішучій протидії експансії комунізму зумів добитися не лише зустрічі з президентом Михайлом ГОРБАЧОВИМ, але й змусити його погодитися на зустріч із представниками репресованих рухів, церков, громадських організацій.
Ольга ГОРИНЬ: «На зустрічі у 1988 році я була також. Тоді запросили лідерів різних рухів, організацій і церков. А я була в комітеті захисту Української греко-католицької церкви. Пригадую, на тій зустрічі в посольстві був повен зал людей. Стояло 4 круглих столи по 10-12 чоловік за кожним. І все то були дисиденти, відмовники, священики не визнаних РПЦ церков. Приїхали з усього Радянського Союзу – і татари, і росіяни, і вся Прибалтика. Багато хто вбрався в національні костюми – пригадую естонку, яка прийшла з великою гаптованою стьожкою через плече. Від українців були Іван ГЕЛЬ, В’ячеслав ЧОРНОВІЛ, Ірина КАЛИНЕЦЬ, Петро РУБАН, Михайло ГОРИНЬ і я, Ольга ГОРИНЬ...
ЧОРНОВІЛ сидів за одним столом з президентом РЕЙГАНОМ. А я разом з іншими жінками сиділа за столом із Ненсі РЕЙГАН, і навіть дещо з неї словом перекинулася».
Мені ця зустріч з РЕЙГАНОМ запам’яталася несподіванкою великою. Бо у себе в державі мене не допускали ні до кого. Скажімо, коли я їхала зі Львова до КГБ, вже коли Михайла вдруге посадили, везла якісь заяви, документи і хотіла зустрітися з начальником тодішнім, щоб правди добитися, то мене не пускали. Казали – кидайте в скриньку, та й по всьому. Особистих зустрічей вони уникали. А якщо на мої заяви приїжджав хтось із Києва, то лише для того, щоб сказати: «все те, що ви написали, не підтвердилося». А з президентом РЕЙГАНОМ можна було особисто поспілкуватися за тим столом за чаєм! І радники президента потім вислуховували кожного і занотовували наші скарги».
У 1988 році Левко ЛУК’ЯНЕНКО ще був на засланні, і тому не міг взяти участь у зустрічі в Москві. Проте, як каже політик, тодішні політв’язні з тюрем уважно стежили за діями нового президента Сполучених Штатів Америки. «Коли прийшов на посаду президент РЕЙГАН, то ми відчули – хоча й здалеку спостерігали – що прийшла зовсім нова людина. Доти у світі встановилася двополюсна рівновага: Радянський Союз має потужну атомну зброю, і американці з Європою також мають потужну атомну зброю. І кожна сторона знала, що ця зброя може знищити іншу сторону, і це було чинником стримування. Таке рівномірне військове протистояння фактично означало, що американська дипломатія, американські президенти якось так обережно ставилися до Радянського Союзу. З одного боку, критикували, а з другого – це було фактично визнання статус-кво і примирення з тим статус-кво. Коли ж президентом став РЕЙГАН, то дуже швидко Америка відчула, і цілий світ відчув, що період отого примирення двох систем закінчився. РЕЙГАН повів активну політику, яку до нього не проводили американські президенти. Площиною для наступу проти СРСР стала проблема прав людини, а також проблема національних відносин у Радянському Союзі.
Так сталося, що після Другої світової війни у світі, в Європі, в Америці була доволі чисельна українська еміграція. Виїхало багато людей, і ця еміграція мала політичний характер, вона була дуже активною. Однак світ не був готовий сприйняти її пояснення, що таке Радянський Союз. І ось РЕЙГАНУ судилося використати оту інформацію, яку несли українські політики на Заході. Йому судилося, власне, глибше зрозуміти проблему національних відносин у Радянському Союзі. І якщо до того політики по американських університетах (та й самі президенти) якоюсь мірою перебували під впливом комуністичної пропаганди, то РЕЙГАН побачив суть Радянського Союзу. Він зрозумів, що тут є імперія і назвав цю імперію «імперією зла». Цей його вислів швидко пішов по цілому світу. Він був дуже влучною характеристикою того, що є Радянський Союз. Отже, це не союз рівноправних народів, а це Російська імперія. Вона тримається на репресіях і безконечному приниженні людини. Це є імперія зла. Оксана ЛІГОСТОВА, радіо «Голос Америки», 4 лютого 2011 року.
(У скороченому вигляді)
|
![[Vox.com.ua] Портал українця](http://www.vox.com.ua/button.gif){kind=small}
