Так, бо не на порожньому ж місці виникло чітко сформульоване бажання, наприклад, поставити пам’ятник Сталіну в Запоріжжі. А в Києві (в самій столиці) пішли ще далі: новий, 2010-й, оголосили «роком сталінсько-ленінського призову до лав Комуністичної партії» й (стукнувши Європу під ж...) засудили резолюцію ОБСЄ, котра прирівнювала сталінізм до нацизму. – Бо стаду хочеться докупи, під владу вожака-хижака, який би «разговарював панятно».

Сьогодні ж не секрет, що вчителі у школах тремтять за свої робочі місця й гнуться перед директором навіть більше, ніж безсловесний покірний робітник на заводі перед начальником дільниці. То чи навчать вони дітей гідності, чесності у стосунках з іншими, чи розвинуть в них творчу ініціативу, духовність?

Також не є секретом, що майже повсюдно журналісти прислуговують тим, хто їм дає гроші й замовляє матеріали. Але ж звідки тоді з’явиться у нас та «четверта влада», «голос народу»? - Це ж не свобода слова, а свобода базікати, коли влада насправді не контролюється суспільством через журналістів. Просто відбувається спектакль під назвою «Свобода слова».

Тільки й бачиш, як на роботу беруть покірних і ладних виконувати будь-які забаганки начальства., а тих, що мають свою думку, що захищають свої права, - правдами й неправдами викидають з роботи. Таким чином формується суспільство покірних, суспільство рабів, суспільство придатків…Тож і не дивно, що видатна українська письменниця Оксана Забужко у своєму інтерв’ю щодо написаного нею роману «Музей покинутих секретів» так сказала про сьогоднішнє суспільство: «У нас наразі не зовсім Україна, а постУРСР: від того, що прапор і герб почепили, вона не стала ні пострадянською, ні незалежною».

litbilkar.at.ua