І плаче від горя зажурена мати,
І листям шепоче засмучений сад:
„Куди ж відлітаєте ви, журавлята?..
Верніться з дороги живими назад.
Верніться назад, ви, мої журавлята.
Невже вам не досить своєї землі?
Якби я уміла, як пташка, літати,
Я б вас зупинила своїми крильми”.

В долонях моїх пломеніють жоржини,
На скроні густа вже лягла сивина.
Чекає додому синів Україна. –
Як матінка рідна, чекає вона.
Верніться назад, журавлі-журавлята,
Я вас виглядаю в тривожній імлі,
Думками навчилась, мов пташка, літати,
А серцем завжди я на рідній землі.

Раїса ПОЛІЩУК
м. Кривий Ріг