«Вибачаємо і просимо вибачення» – такими простими словами через 20 років після війни польські єпископи звернулися до німецьких владик. Саме вони поставили крапку у війні народів-сусідів. Ця щирість і стала фундаментом нової Європи, іншої, не тієї, про яку так мріяли біснуваті фюрери й проголошені нині «ефективними менеджерами» тогочасні вожді. Здатність відповідати добром на зло, відчувати чужий біль як свій, нести вантаж бід іншого й означає бути людиною. Зрештою, саме це й створило європейців, а не об’єднання вугілля і сталі. Бо якби поляки не примирилися з німцями, а ті з французами, Старий світ був би й дотепер розділений кілометрами колючого дроту...

Складається таке враження, що представники чинної влади так і не почули або не хотіли почути, що заяви лідерів демократичних країн щодо неправового і недемократичного суду над Юлією ТИМОШЕНКО та можливого обвинувального вироку, - це серйозно і на це потрібно зважувати. Чомусь упродовж усього процесу влада, засліплена жадобою помсти, жила у полоні ілюзій, що мовляв, "захід поговорить і забуде про ТИМОШЕНКО"...

Ми - ті, хто у 91-ому приймали Акт проголошення незалежності, а до того боролись за це, - мріяли про українське національне відродження і припинення русифікації українців. Проте зараз у гуманітарному просторі України продовжує домінувати все російське і керують Україною не українці. Ми думали, що ми нагадаємо українцям про те, як розстрілювали нашу інтелігенцію, як забороняли українську мову, як морили голодом українське село, як вивозили до Сибіру «куркулів», - і українці повернуться до своїх національних витоків, стануть палкими патріотами своєї мови і нації. Але після проголошення Незалежності з’ясувалося, що за 340 років входження України до складу російської імперії, політика царів і вождів, яка була спрямована на асиміляцію українців під росіян, дала свої відчутні і реальні плоди: значна частина українців стала національно розмагніченою і національно розкодованою.

ДЛЯ ТОГО, щоб людина почувалася комфортно, вона повинна бачити якусь досяжну чи хоча б недосяжну мету. Одним словом, хоча б чогось хотіти. Найбільшою суспільною проблемою, і навіть бідою, є відсутність бажань. Хоча, як правило, ця хвороба полягає у тому, що великі бажання, великі мрії редукуються до дрібних, людина замикається у найнеобхідніших потребах, маліє. Це стосується як всього українського суспільства, так і багатьох із нас особисто.

САМОВІДДАНО працюючи над народними піснями, В.СКРИПКА виступає на славістичних конференціях в Києві, Одесі, Вінниці, на VІ міжнародному з’їзді у Празі. У Києві 1965 року в Інституті мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН України він успішно захистив кандидатську дисертацію «Українська, чеська та словацька народна лірика (історико-порівняльне дослідження)» і на її основі підготував та в 1970 році опублікував монографію, в якій розглянув весільні пісні, пісні про кохання, соціально-побутові та історичні пісні.

Він працює тренером із греко-римської боротьби у спортклубі "Буревісник" при агроуніверситеті міста Біла Церква Київської області. Живе в однокімнатній квартирі 6-поверхівки. За склом шафи розвішані фотографії: діда, офіцера царської армії, та онука Антона. На стіні висить картина — Олександр МАМАЛИГА з оселедцем, сережкою у вусі й вишиванці. Нижче — виготовлена господарем шабля з алюмінію — для онука...

БОРОТЬБА за відбудову української держави велася багатьма поколіннями і дорого обійшлася українцям. На початку ХХ сторіччя українська еліта лише частково і на короткий відрізок часу зуміла добитися політичного самовизначення українського народу, але після кількох років тяжкої боротьби як на внутрішньому, так і на зовнішньому планах, незалежна Україна зазнала поразки. Однак українці не переставали сподіватися, що коли-небудь стане можливим створення самостійної України.

В масштабі держави 12 серпня 2010 року пройшло буденно і нічим особливим не запам’яталося. Відпускники відпочивали на морі, інші звично працювали. Та в житті однієї, відомої багатьом у місті Кривий Ріг людини, відбулися події, які поділили її існування на дві половини: до і після цієї дати. За 54 роки свого життя підприємець і людина з активною життєвою позицією Віталій Васильович НАГУЛ із закладами психіатричної допомоги справ не мав. Але зустріч із людьми, які працюють у цій сфері, перевершила всі його можливі уявлення.

КИЇВ — ТРЕТЄ МІСТО, в якому відбулася презентація виданої Народним Рухом України книжки «Окупанти без маски» та дискусія істориків і політиків з приводу показаних у ній механізмів нищення українського національно-визвольного руху.
Перша дискусія вчених та громадських діячів відбулася ще 18 лютого у Львові, друга того ж дня в Старому Самборі, а третя —11 березня 2011 року, вже у Києві...