PP

     Четвер, 28.03.2024, 21:49


вихід | Гість | "Гості" Гість | RSS 

 


Головна » Статті » СТАТТІ З ІНШИХ ДЖЕРЕЛ » Cтатті з іншіх джерел

Мирослав ЛЕВИЦЬКИЙ: Окупанти без маски — в минулому й нині…
КИЇВ — ТРЕТЄ МІСТО, в якому відбулася презентація виданої Народним Рухом України книжки «Окупанти без маски» та дискусія істориків і політиків з приводу показаних у ній механізмів нищення українського національно-визвольного руху.
Перша дискусія вчених та громадських діячів відбулася ще 18 лютого у Львові, друга того ж дня в Старому Самборі, а третя —11 березня 2011 року, вже у Києві. «Окупанти без маски» — шокуючий документ про злодіяння більшовицького режиму у час другого їхнього приходу у західні області України. Це вціліла від знищення інструкція для каральної більшовицької системи, як боротися з українським національно-визвольним рухом у Львівській, Станіславській (нині Івано-Франківській), Тернопільській, Волинській, Рівненській та Чернівецькій областях. Можливо, що вона розсилалася і в інші області України. Оприлюднені СБУ в 2008 році матеріали колишнього КГБ показують, що в кінці 40-х років на Київщині ще активно діяло національно-визвольне підпілля. А в опублікованому в книзі документі говориться про «полювання» на провід ОУН Північно-східних земель, який охоплював центральні та східні області України (включно з Харковом) та частину регіонів Білоруської РСР.
Окрім шокуючого змісту документу, у якому показана бісівська технологія (зокрема отруювання через агентів миш’яком людей, які були в криївках) боротьби з підпіллям, цікавою є історія його появи. Нині у сусідній Польщі та Німеччині історики відкрито кажуть, що в 1989-1991 роках функціонери тодішніх спецслужб активно палили свої архіви. Частину матеріалів зі згарищ все таки вдавалося врятувати. Оскільки система спецслужб колишнього соціалістичного табору була тісно пов’язана між собою та спецслужби окремих країн дублювали завдання, то поляки знаходять багато цінного матеріалу для себе в німецьких архівах… Звичайно, що і в колишньому СРСР — архіви (не лише як національна пам’ять, а в першу чергу, як сліди злочинів радянської тоталітарної системи) йшли у вогонь. І це, виявляється, не нова практика. Український дипломат Геннадій УДОВЕНКО розповів, що дипломатичне представництво УРСР при ООН, хоч формально вважалося самостійним, мало спільний для всіх дипломатичних установ СРСР у Нью-Йорку, підконтрольний Москві, секретний відділ, який відбирав у дипломатів кожний папірець, кожну копірку. Навіть газети з найменшими підкресленнями треба було здавати у секретний відділ. А він в одній з надокеанських дач все палив. Ця «технологія» в США викликала і здивування, і підозріння… Очевидно, що в Україні, вже просякнутим духом горбачовської перебудови виконавцям, на яких було покладено обов’язки пильнувати вогнища, цікаво було дізнатися, що ж все-таки пускається з димом. Тому окремі з папок вони намагалися заховати. І таким чином документ, який нині став основою книжки «Окупанти без маски», вцілів і є нині важливими свідченням більшовицьких злочинів.
Оприлюднена до 2010 року частина архівів КГБ СРСР — одне з джерел знань про час тоталітаризму. Врятовані з печей або паперових «січкарень» документи — друге, дуже важливе джерело. Чимало унікальних документів, які стосуються боротьби з українським національно-визвольним рухом (згодом - рухом опору) знаходиться в архівах Балтійських держав. Там є відомості, як чинилися провокації. В тому числі - й супроти українців, у зарубіжжі сущих. Один з таких документів 15 березня 2011 року на сайті «Історична правда» оприлюднив історик Руслан ЗАБІЛИЙ.
В більшості випадків учасники оунівського підпілля будучи захопленими органами МГБ, на слідстві «відмовляються називати свої прізвища, не надають відразу свідчень про свою антирадянську діяльність, не видають найближчі організаційні зв’язки, явочні і конспіративні квартири ОУН, „мертві” пункти зв’язку, склади зброї, друкарську техніку і тим самим дають можливість підпіллю швидко перебудуватися і не допустити наступних провалів і арештів членів ОУН”.
У піднятому з наукового небуття документі показане також, притаманне кожному окупаційному режимові, глумливе ставлення до національних прагнень українців. Цікаво, що стиль мови цього документу тотожний зі стилем документів, які цитуються у книгах (романі «Залишенець» Василя ШКЛЯРА та в збірнику «Холодний Яр» Романа КОВАЛЯ про повстання в Холодному Яру на початку 20-х років). Він також співзвучний зі стилем та з лексикою, якими пишуть про українців скандально відомий ТАБАЧНИК та уся шовіністична рать. Тому дискусія на усіх зустрічах — Львівській, Старосамбірській та Київській - стосувалася не стільки самого документу, скільки ролі і методів дії російського шовінізму як у минулому, так і нині. Для його утвердження у Москві, ще до початку війни ГІТЛЕРА зі СТАЛІНИМ, було утворене спеціальне управління для боротьби з національно-визвольними рухами (навіть в сучасній російській енциклопедії вони називаються бандитизмом) у Західній Україні, в західній Білорусії та в Балтійських державах. «І лише правда про минуле, розказана уцілілими документами, — надійний засіб консолідації нації та порозуміння у суспільстві», — констатували учасники зустрічей.
Оскілки ініціатором оприлюднення «доповідної записки» окремим виданням був громадський діяч та письменник (депутат першого та другого скликання українського парламенту) Богдан ГОРИНЬ, то він і був головним доповідачем на обговореннях «Окупантів». Щодо нинішньої ситуації, то Б. ГОРИНЬ, відзначив, що усі українці є свідками того, як колесо інтерпретації національної історії повернуло у протилежний бік, в сторону регресу. Тому що у кожного є тривога за долю України, за долю української нації, то вихід «Окупантів» та проведення розмови про злочини МГБ, КГБ є своєчасним.
Інший учасник проведеного НРУ київського круглого столу, професор Київського національного університету та громадський діяч Володимир СЕРГІЙЧУК (автор низки книг про цей період української боротьби за самостійність) сказав, що факти показані в опублікованій «доповідній записці» МГБ, підтверджуються величезною кількістю інших документів. Цей документ — одна із складових боротьби проти українського національно визвольного руху. Публікація таких документів потрібна та своєчасна. На щастя, не всі документи знищені. І якщо такі або подібні документи знищили десь на місцях, то вони зберігаються в Москві або, принаймні, є серед тих документів, які отримала наша діаспора із московського архіву. Нині цей фонд зберігається в бібліотеці Торонтського університету.
Ще один учасник київського круглого столу, професор Київського педагогічного університету ім. ГРІНЧЕНКА Арсен ЗІНЧЕНКО, підтримав думку свого колеги — професора СЕРГІЙЧУКА, що ні за стилістикою, ні за своїм характером автентичність опублікованого документу не викликає сумніву. Характер акцій розправи з українським національним духом пов’язаний із загальними окупаційним характером більшовицького режиму. Його, за словами професора, треба називати своїм іменем — російським окупаційним режимом. Тим паче, що колишній голова уряду УРСР Християн РАКОВСЬКИЙ свого часу прямо казав, що радянська влада — це російська влада. Так і нині треба казати, що маємо справу з російським окупаційним режимом.
Український дипломат та юрист-міжнародник, професор Володимир ВАСИЛЕНКО, який взяв участь у круглому столі, сказав, що навіть те, що міститься в опублікованій у «доповідній», з правової точки зору — злочинна діяльність, яка суперечила тим законам, що на той час були чинними в СРСР. Це дає підстави навіть нині порушувати кримінальні справи за фактами тих злочинів, які тоді відбувалися. Професор ВАСИЛЕНКО висловив здивування, що ніхто не виходив з тими пропозиціями. Тим паче, що час президентства ЮЩЕНКА був сприятливим часом, коли це можна було зробити.
На жаль, щоб повністю викласти думки і пропозиції усіх учасників круглого столу, ця стаття мусила б стати великою журнальною статтею.
В дискусії з приводу публікації «доповідної записки», окрім вище названих осіб, взяли участь — колишній міністр закордонних справ України, голова Генеральної асамблеї ООН, колишній голова НРУ Геннадій УДОВЕНКО, заступник голови Народного Руху України, народний депутат України В’ячеслав КОВАЛЬ, заслужений працівник культури — доцент прикарпатського університету Петро АРСЕНИЧ, відомий громадський діяч, доктор історичних наук Сергій БІЛОКІНЬ та українська журналістка Ірина ЯСТЩЕМБСЬКА. Стіл вів заступник голови Народного Руху України, діяч українського та міжнародного молодіжного руху, юрист і політик Іван КРУЛЬКО. Він сказав, що подаватиме до суду позовну заяву про визнання наведених у «доповідній» фактів та методів «боротьби» з українським національним рухом злочином проти людяності. Тим паче, що такі злочини, відповідно до міжнародних конвенцій, не мають терміну давності. Голова Народного Руху України, відомий у світі дипломат та політик, народний депутат України, віце-прем’єр опозиційного уряду Борис ТАРАСЮК, який відкривав дискусію та робив підсумкове слово, запевнив зібраних вчених та журналістів, що НРУ робитиме все, від нього залежне, щоб якомога більше людей могло познайомилося з викладеними в опублікованій «доповідній» та у працях названих професором СЕРГІЙЧУКОМ фактами злочинів більшовицького тоталітаризму проти людяності.

Мирослав ЛЕВИЦЬКИЙ, інформаційно-аналітичний відділ НРУ. Постійна адреса цієї сторінки в Інтернеті:
http://maidan.org.ua/static/mai/1300297971.html
(У скороченому вигляді)

Категорія: Cтатті з іншіх джерел | Додав: pprosvita (27.03.2011)
Переглядів: 705 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: