PP

     Неділя, 08.12.2019, 22:56


вихід | Гість | "Гості" Гість | RSS 

 


Головна » Статті » СТАТТІ З ІНШИХ ДЖЕРЕЛ » Cтатті з іншіх джерел

Євген МАРЧУК: «А «святе» місце виявилося не просто гріховним…»
Потрібно дещо нагадати. У найбурхливіші часи національного відродження я ніколи не відмовлявся від своєї роботи в КДБ. Це була жорстка школа. Вона показала мені, що і тоді можна було залишатися людиною. І тоді можна було допомагати людям, які потрапляли в лещата репресивної системи. Ця моя позиція дорого коштувала мені в наступні роки. Часто згадую, як далекого 1992 року я, як перший голова СБУ, завершував роботу над Законом про Службу безпеки України і дописав до нього останню 35-ту статтю. Вона вимагає: співробітники СБУ «повинні відмовитися від виконання будь-яких наказів, розпоряджень або вказівок, які суперечать чинному законодавству. За протиправні дії та бездіяльність вони несуть дисциплінарну, адміністративну та кримінальну відповідальність». Мені тоді багато хто з колег дорікав: навіщо ти її включаєш, адже оперативна робота — це робота на грані, а ця стаття буде лякати, стримувати оперативників. А я хотів захистити їх від імовірних злочинних вказівок. І добре, що Верховна Рада тоді підтримала цю норму. Закон та його 35-та стаття до сьогодні є чинними. Як виявилось потім, навіть і ця стаття Закону про СБУ не зупинила деяких азартних гравців людськими долями. Але це вже їхня відповідальність.
...А тепер розрахунок робиться і на те, що все, що пов’язано з убивством ГОНГАДЗЕ, було давно, більше як десять років тому. Багато вже забули, що тоді відбувалося. За десять років у доросле життя прийшло не менше як п’ять мільйонів молодих людей, які навряд чи щось пам’ятають про ті події. Тому й організована така агресивна атака на громадську думку, щоб розвіяти хоча б залишки пам’яті про всі обставини навколо тих страшних подій. А найголовніше, що з ключових свідків у цій справі залишилися живими всього двоє, а може, троє. Інші — на тому світі.
Що ж роблять ці піарщики? Відповідь уже всі бачать, вона на поверхні: організовують масовану дискредитацію та залякування цих поки що живих свідків. А паралельно переакцентовують увагу на інші питання: хто за ким стояв, інтригують участю спецслужб інших держав тощо. На мою думку, саме зараз слідство має всі можливості розібратися з усіма спецслужбами, особливо зі своїми. І хто за ким стояв, і хто мав «згнити в тюрмі, якщо не дасть голосів» на виборах 1999 року, кого, за чиїм наказом і для чого мали «віддати чеченцям», хто й чому гигикав під час доповіді-звіту про жорстоке побиття Олексія ПОДОЛЬСЬКОГО та про згорілі двері його квартири, хто і як домовився «закрити рота» народному депутату ЕЛЬЯШКЕВИЧУ і як це було реалізовано... (Скільки статей Кримінального кодексу України тільки в цих епізодах?) І ще дізнатися багато-багато чого такого, від чого, гадаю, ще раз здригнеться громадська думка, як це було в 2000—2001 роках. Тільки тепер, сподіваюся, це вже, нарешті, буде очищення...
А тому, щоб цього не сталося, для преси підкидаються спрощені формули, наприклад: а де саме слова з точно сформульованим наказом — убити? Тиражуються серіали з клятвами на Біблії, поширюються «розмишлізми» з приводу: законно чи не законно плівки визнано речовими доказами, навіть якщо, як тепер видно, жорстокі побиття ПОДОЛЬСЬКОГО та ЕЛЬЯШКЕВИЧА повністю збігаються із записами на цих плівках, уже не кажучи про вбивство ГОНГАДЗЕ. Ну і, звичайно, нібито найсильніший аргумент, особливо для показних патріотів: Як так? «Святе» місце — кабінет Президента України — і підслуховувався? А «святе» місце виявилося не просто гріховним, а місцем, де тривалий час віддавалися злочинні накази і потім обговорювалося їх виконання. Планувалися наступні акції. Ішлося про людські життя, про долі не винних ні в чому людей. Майже як у кримінальному угрупуванні. І в цій вакханалії з азартом брали участь найвищі посадові особи держави того часу. До чого тут державна таємниця? Хіба щоб приховати від світу, кого у нас приводили до влади.
Ні земні закони, ні біблейські не можуть захищати такі кабінети. Хоч би хто в них сидів. А присяги, до речі, приймаються офіцерами на вірність не президентам, а на вірність українському народові. А це зовсім різні речі. Президенти тимчасові, а інколи, як свідчить сучасна історія, і сідають на лаву підсудних. 60-та стаття Конституції України жорстко вимагає: «Ніхто не зобов’язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази. А за віддання і виконання явно злочинного розпорядження чи наказу настає юридична відповідальність».
Мудрий Леонід Макарович КРАВЧУК недавно в одному інтерв’ю зазначив, що якби МЕЛЬНИЧЕНКО діяв за інструкцією і сказав президенту КУЧМІ: «Я став свідком розмови, яка мене перевернула, і я оприлюдню її зміст», — то тоді його вже не випустили б із того кабінету... Леонід Макарович добре знає Леоніда Даниловича. Думаю, що важливе значення мають і недавно сказані слова Віктора ЮЩЕНКА про те, «як виглядали записи і свідчення, які були в записах, вони виглядали дуже правдоподібно, тому я їм довіряю. Те життя, в тому числі в кабінеті президента, на мій погляд, досить адекватним було тому, що на плівці». Ці думки двох президентів України, які добре знали атмосферу президентського кабінету Леоніда КУЧМИ того часу, не можна просто відкинути при оцінці тієї зловісної ситуації. Навіть при тому, що вони обидва не можуть собі уявити, щоб Леонід КУЧМА прямо дав наказ убити людину.
А тепер запитання до патріотів-захисників президентського кабінету. Уявіть собі, що ви берете участь у виборах президента України 1999 року, які були дуже схожі на партизанську війну, спровоковану адміністрацією тогочасного президента Леоніда КУЧМИ. Прикладів сотні, якщо не тисячі. І от до вас як до опозиційного кандидата в президенти підходить молодий чоловік і попереджає, що днями вашому синові мають підкинути наркотики і заарештувати. Інформація, за його словами, стовідсоткова. І дійсно, через декілька днів все підтверджується, але вам вдається відвернути цю загрозу, бо вас попередили. Не вийшло з наркотиками — сина тягають у міліцію на допити уже по іншій штучно спровокованій справі, за іншою статтею Кримінального кодексу. А потім цей же молодий чоловік попереджає вас, що під час одного із ваших виступів у залі відбудеться вибух чи його імітація, щоб викликати паніку. І це підтверджується. А потім підтверджуються інші попередження про жорстокі провокації проти вас особисто і проти людей, які вам допомагають. І от виявляється, що цією молодою людиною є Микола МЕЛЬНИЧЕНКО. Він мене попередив про ці провокації і я йому за це вдячний. Але я не мав жодного стосунку до всього, що накручували у ЗМІ майстри-відволікальники. Ні до організації підслуховування того кабінету, ні до «касетного скандалу». Слідству це зараз відомо.
Я думаю, що «патріот-захисник кабінету» в цій ситуації негайно повідомив би про це особисто президенту, ну і «куди треба». В той же день Микола МЕЛЬНИЧЕНКО, без сумніву, пропав би безвісти, як там казали, «віддали б чеченцям», або, або... Це залежало б від «творчої наснаги» тепер уже відомих «майстрів людських душ». Що було б далі — спрогнозувати досить легко. Ніхто ніколи нічого не дізнався б.

Євген МАРЧУК,
перший голова СБУ, екс-секретар РНБОУ, екс-міністр оборони України, екс-прем’єр-міністр України; з матеріалу «Правда, яку не вдасться приховати», газета «День», 22 квітня 2011 року.
Категорія: Cтатті з іншіх джерел | Додав: pprosvita (29.04.2011)
Переглядів: 418 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: