PP

     П`ятниця, 29.03.2024, 16:19



вихід | Гість | "Гості" Гість | RSS 

 


Головна » 2014 » Травень » 31 » Слідство завершене. Що далі?
11:27
Слідство завершене. Що далі?

"У нас ніколи не буде іншої міліції: ані американської, ані кітайської, ніякої!" Мій співрозмовник не сперечається, не аргументує. Він просто диктує мені свою думку, чує і розуміє тільки себе, тобто, робить єдине, що вміє. А співрозмовник - не простий! Зробив кар`єру від дільничного інспектора, що боровся з розкраданням соціалістичної власності шляхом збирання хабарів з розкрадачів, аж до начальника райвідділу, отримав за свої заслуги непогану пенсію і перекваліфікувався в нотаріуси, накопичує майно і гроші, якими ні в якій мірі не зможе скористатися, але й зупинитися не може. Не зважаючи на поважний вік, він зберіг головні якості своє молодості: нахабство, впевненність у власній безкарності, цинізм... І наполегливі дзвінки з того світу у вигляді хвороб його лякають не надовго: вірить, що обдуре саму природу, як і все життя дурив людей. Його промова спрямована на мене, але я мовчки посміхаюся, повторюючи про себе слова позитивного героя з "Пармського монастиря" СТЕНДАЛЯ: "-Сперечатися з жандармом - принизити себе!" Нехай балака! Його думка (а точніше - його побажання) базується тільки на тому, що ні в якій іншій міліції, окрім радянської та пострадянської, людина з його діловими та моральном якостями не прослуже більше тижня.
Інформація, яку я хочу донести до читача, може стати в нагоді багатьом. Яка б пригода не сталася - чи паспорт загубили, чи сусіди дошкуляють, чи обікрали нас- маємо йти до міліції. А вона повинна допомагати. І це - не моє побажання, а її обов`язок. Самостійно проводити слідчи дії, затримувати порушників, повертати вкрадене або відновлювати правопорядок ми права не маємо. Міліція ж, у свою чергу, не має права "фільтрувати" заяви на свій розсуд, залишати злочини без кари, а нас - без допомоги. Але вона опікується все більше своїми правами та нашими обов`язками: любе, береже та охороняє саму себе і живе за принципом «не відкладай на завтра те, що можна не робити взагалі!» Суспільство ж на наших очах перетворюється на дикий ліс, бо які б закони не приймали законотворці, вони нічого не варті без контролю за їх виконанням.
А тепер я бажаю потішити читача розповіддю про те, як саме робиться беззаконня. Місце подій - Саксаганський район, час - наші дні. Я намагаюся здати до канцелярії чергову заяву про правопорушення, які тривають роками, стосуються сотень людей і не приховуються. Я не поспішаю, бо жодного разу візит до міліції не тривав менше, ніж півгодини. Вартовий на турнікеті і черговий офіцер за склом теж не поспішають: солдат спить - служба йде! Мені добре видно через скло повільні рухи, періодичні погляди в мій бік: «ну, коли він вже зрозуміє, що його ігнорують, і піде геть?!» А я приймаю правила цієї, так би мовити, гри і наполеглево вивчаю витяги з закону "Про міліцію", з наказів МВС, що розвішані на стіні, фотографую ці документи. Вони гарантують мені увагу з боку працівників міліції, захист моїх законних прав, нетерпимість до будь-яких проявів беззаконня... Як приємно!
Аж бачу одну жіночку (виглядає вона десь років на сорок, з тривогою в очах), яка кудись дуже поспішає. Видно, що прибігла вона за терміновою допомогою, і їй - зовсім не до красивих текстів. Адже, виявляється, всього лише кілька хвилин тому у неї з автівки, яку було припарковано біля супермаркету за 500 метрів від райвідділу, викрали фотоапарат, гроші і, головне, - документи доньки й квиток до Києва, куди та має їхати навчатися. Біда! І жіночка поспішає, вона благає швидше опитати свідків, передивитися записи з камер спостереження, аби по гарячих слідах спіймати злодіїв, що кудись поїхали на білого кольору машині... Але правил гри потерпіла не знає! Бо лише аж хвилин за п'ятнадцять з`являється молодий офіцер, який погоджується прийняти від неї заяву про крадіжку та опитати її. Але на пропозицію кудись іти й проводити слідчі дії відповідає кривою посмішкою: "Так це ж "зальотні"! Все, слово знайдене, а значить і робити вже нічого не треба! Жіночка сірішає обличчям від образи та безнадіїї…Згодом їй надійде повідомлення про закриття справи через неможливість встановити злочинців. А можливо, і не надійде, бо постанову про закриття справи можливо оскаржити в суді. А там з`ясується, що матеріали справи складаються з однієї заяви потерпілого, і це зовсім не в інтересах слідства. Я, наприклад, чекав подібний документ з 14 січня до 20 травня. Не допомагали навіть звернення до двох міністрів. Та місце події я вказав недаремно. Приблизно у то самий час на телебаченні промайнув хвилинний сюжет про те, як десь на Півночі України шахрай видурив у дідуся всі його невеликі гроші. Отямившись, постраждалий побіг до нечисленої сільскої влади - дільничного та голови ради. І ті, спираючись виключно на схвильовану дідову розповідь про свою біду та колір машини зловмисника, кинулися навздогін, знайшли, затримали, викрили мерзотника кілометрів за сорок у іншому районі. А якби вдача не була не їхньому боці, то вони все одно отримали б немалу нагороду: право дивитися прямо в очі землякам. Тільки ця нагорода не грошова, вона має цінність лише для тих, хто зберіг совість, тобто - здібність самостійно відрізняти погане від доброго. Закони та статути про совість мовчать, про неї матуся в дитинстві мала розповісти. Та матусі, як і міліціонери, трапляються різні. І я чекаю, поки приймуть та зареєсструють мою заяву, аби мати право потім у черговий раз доповісти президентові та читачеві, що Україна - не правова держава, і ми маємо з цим щось робити.
По ходу цієї розповіді ділюся з читачем власним досвідом: якщо за місяць після звернення вас не викликали, не опитували додатково, не проводили очних ставок і так далі - починайте скаржитися, бо вашій заяві вже визначене місце - у сміттєвому кошику. Та ви можете навіть і не дізнатися, з яким саме формулюванням напльовано на закон та ваші права громадянина. І не страхайтеся зіпсувати стосунки з міліцією - вона і так не на вашому боці. Я, наприклад, так і не знайшов у двох томах досудового розслідування за моєю заявою, які саме висновки зробив слідчий Х. із зібраних ним відвертих лжесвідоцтв: справу тихенько передали іншому слідчому, бо я поскаржився генпрокурору. Найбільш типові відписки такі: «встановити неможливо»., «факти не підтвердилися.», «немає складу кримінального злочину», «це ваші цивільні правовідносини, з`ясовуйте їх в суді».
Майже завжди це звичайнісінька брехня, розрахована на безсилля пересічного громадянина. За шість років я отримав всю гаму таких відповідей, виграв декілька судових процесів, дійшов у своїх скаргах до адміністрації президента, якого зараз шукає міліція (і робить це погано, як майже все, що вона робить!), в якій підтвердили те, що ясно як білий день: боротьба з правопорушеннями - завдання міліції! А вона з цим погодитися ніяк не хоче! Отримавши заяву в січні минулого року, слідчий Х. опитав мене, залучив купу додаткових документів і зник на два місяці. Тоді я почав бомбардувати райвідділ додатковими заявами та скаргами. Слідчий образився і розпочав слідчи дії ... відносно мене. Перше, що зробила ця молода людина з важким похмільним поглядом та уповільненою мовою (як у ненайкращі радянські часи), вона звернулася до ПНД за довідкою про моє психічне здоров`я. Оскільки слідчий знає "контору" з середини, я розумію перебіг його думок: тільки божевільний може сподіватися на те, що міліція буде робити зайві рухи без користі для себе. Найдовша фраза, яку я чув від нього, була приблизно такою: "Ви вже зверталися декілька разів, та нікому нічого не зробили!" Таким чином він пояснив сьогоднішнє беззаконня беззаконням вчорашнім, а разом і обгрунтував своє право нічого не робити в подальшому. Та думки міліції сучасна українська психіатрія вже не розділяє, і про це можна було здогадатися, бо під час подання заяви я назвав місце роботи, де хворого помітять швидко. Але так хотілося видати мене за божевільного, що й довідка з ПНД пана офіцера (мабуть, вищу освіту має!) не переконала, і він почав творити з бажаного реальність. Перші реальні слідчи дії, допити свідків (а ті ж свідки - співучасники правопорушень) не містять запитань слідчого та відповідей за суттю справи. Вони не залишають сумніву: в справі про порушення закону в діяльності юридичної особи - обслуговуючого кооперативу - міліцію більше за все цікавить особа заявника, його діагноз, відносини з сусідами, майно... І свідки наговорили багато цікавого! Тільки є два "нажаль": по-перше, все це не має ніякого відношеня до суті справи, по-друге, всі свідки - і "безробітний" підприємець з вищою освітою, що їзде на сучасному "Мерседесі", і кавказець, який ледве володіє російською, і випадковий мешканець Довгинцівського району, що особисто мене не знає, але чув про мене від маловідомого товариша по пляшці - всі однаковими словами повідомили те, що бажав почути слідчий, і що він залучив до справи без будь-якої перевірки на відповідність реальності. Виходячи зі стилю та словникового запасу, не свідки, яких попереджено про кримінальну відповідальність за надмірні фантазії, створили мій одностайний портрет, а саме слідчий. Собі ж, коханому, він лжесвідоцтво пробачає. Начальник слідства, начальник райвідділу, слідче управління областного УВС та прокуратура Саксаганського району йому теж пробачили, і він за власним бажання і без оргвисновків передав справу слідчому Ф., так і не зробивши за півроку першого реального кроку задля з`ясування обставин, тобто - не залучив до матеріалів обов`язкових в діяльності юрособи документів. А я не те щоб пробачаю збирання та розповсюдження під виглядом слідства пліток відносно мене, а просто не цікавлюся думкою мерзотників, як і міліція ігнорує той статистичний факт, що з усієї країни їй довіряють хіба що самі співробітники та члени їх сімей.

Леонід БАГАШВІЛІ,
м. Кривий Ріг
(Далі буде)

Переглядів: 666 | Додав: pprosvita | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: