PP

     Четвер, 22.08.2019, 16:30



вихід | Гість | "Гості" Гість | RSS 

 


Головна » 2014 » Травень » 31 » Ростислав ХОМ’ЯК: "Українські газети в Америці ще будуть"
11:26
Ростислав ХОМ’ЯК: "Українські газети в Америці ще будуть"
У 1960-ті американський часопис "Editor and Publisher" опублікував серію статей про пресу різних етнічних груп США. Автори дуже дивувались українцям: газет у них було значно більше, ніж в інших діаспор. Уже перша хвиля емігрантів до Канади й США (1891-1914) випускала свої газети: "Америка" (1886), "Народна воля" (1911), "Канадійський фармер" (1903). У 1893-му була заснована газета "Свобода", яка виходить дотепер у Нью-Джерсі. Це єдина україномовна газета, що публікувалась без перерв протягом ста двадцяти років. 77-річний Ростислав Хом’як багато років був кореспондентом "Свободи". Він народився у Львові, вчився в Канаді, з 1960 року мешкає в США. Працював у "Ukrainian Weekly", видавництві "Пролог", на "Голосі Америки", у 1967-1972 роках очолював український відділ "Радіо Свобода" у Нью-Йорку. Говоримо з паном Ростиславом про "Свободу" і пресу української діаспори загалом.
- Як Вам працювалося в редакції газети "Свобода" у 1960-тих?
- Коли я приїхав, газету очолював Антін Драган [головний редактор у 1955-1976]. Він мав характер лідера і був дуже добрим організатором. За його редакторства у газеті працювали дуже талановиті журналісти: Богдан Кравців, Іван Кедрин-Рудницький, Лука Луців. Робота в такому колективі була для мене колосальною наукою. Дуже гарні спогади лишилися з того часу. В теперішнього головного редактора "Свободи" Роми Гадзевич, на жаль, немає таких ресурсів.
- Наскільки високими були вимоги до журналістських текстів та професіоналізму журналістів в українських виданнях? Де здобували освіту їхні співробітники?
- До і після першої світової війни у Західній Україні були хороші журналісти, які не могли працювати за польської цензури. Тому шукали роботу деінде. Відповідно, на момент приїзду в Америку вони мали вже чималий досвід. Іван Кедрин, наприклад, до еміграції в США працював у газеті "Діло", був кореспондентом у польському сеймі, мав багато контактів серед колег по той бік океану. Богдан Кравців, окрім журналістики, мав досвід політичної діяльності, бо колись очолював краєвий провід Організації українських націоналістів. Освіта загалом великої ролі не грала: журналіст був або талановитим, або ні. Головний редактор одного з канадських видань, у яких я працював, дуже не любив випускників журналістських факультетів, тож мені довелося добряче постаратися, щоб зарекомендувати себе як доброго журналіста. В Америці редакційна робота побудована так, що редактор має практично необмежені повноваження. Так само було і в наших виданнях.
- Крім повідомлень інформаційних агенцій, які мали своїх кореспондентів у Москві, звідки і як ви отримували інформацію про події в Радянському Союзі?
- Ми давали собі раду в різний спосіб. Читали радянську пресу, мали доступ до "Правды Украины" та "Радянської України". Отримували листи з Батьківщини. Крім того, співпрацювали з видавництвом "Смолоскип", мали таємні способи отримання інформації від дисидентів, від радянських туристів, які привозили тексти та плівки самвидаву. Дещо отримували навіть від КГБ. Звичайно, це була дезінформація, з якої, проте, можна було робити певні висновки.
- Чи мали матеріали українського самвидаву розголос на Заході?
- Щоб американські ЗМІ щось опублікували, їм потрібне було підтвердження інформації.
- Чи мала американська журналістика вплив на розвиток української у США?
- Майже не мала. Дуже мало було таких людей, які, як я, вивчали журналістику у США або Канаді й потім працювали в українських виданнях. Відповідно, ніхто не вмів писати за американськими стандартами. За винятком, можливо, періоду, коли редактором "Свободи" був Драган. Проте наші читачі звикли до журналістики радянського типу.
- Українські організації та видання Північної Америки ініціювали кампанію за відкликання Пулітцерівської премії Волтера Дюранті. Проте комітет премії вирішив не відкликати нагороди. Чи є надія, що рішення буде змінене?
- Ні. У заяві комітету йдеться про те, що Дюранті дістав цю нагороду не за матеріали про Голодомор. Дюранті був продажним, писав для Сталіна, але нагороду отримав за матеріали, написані до 1933-го.
- Сьогодні в української діаспори не залишилось жодної щоденної газети. "Америка" і "Народна воля" закрилися, в інших постійно падають тиражі. Чому так сталося? Люди віддали перевагу інтернету?
- Ні, я не приймаю аргументів про інтернет. Дехто справді читає там пресу, але таких людей дуже мало, особливо серед мого покоління. Зменшення кількості читачів – це комплексна проблема. По-перше, вже немає таких талановитих і одержимих роботою журналістів, як колись. Драган буквально жив у редакції, він був там сім днів на тиждень. Те саме можна сказати про його попередника і вчителя Луку Мишугу. Тоді у "Свободі" були традиції та авторитет, яких немає зараз. По-друге, людей старшого покоління, звиклих читати "Свободу" та інші старі газети, дедалі меншає. Як мені говорив один із редакторів: "Кожного разу, коли приходить повідомлення, що хтось помер, я знаю: то був мій читач". По-третє, потрібен лікнеп. Українцям, які народилися вже в США, важко читати українською мовою. Хоча вони вчили її і знають літери, але не читають.
Англомовні українці США можуть читати "The Ukrainian Weekly".
- Зважаючи на це, яке майбутнє може чекати українські видання в Америці?
- Хоча зараз старі видання кволіють і зникають, дуже активною стала четверта хвиля українських емігрантів. Вони починають друкувати свою періодику, наприклад, "Закордонну газету". Загалом у них уже близько п’яти видань. Більшість інформації передрукована з українських онлайн-видань, але багато з цих газет є безкоштовними, тоді як передплата "Свободи" коштує п’ятдесят доларів на рік. Можливо, "Свобода" зникне, а залишаться ці нові, але українські газети в Америці ще будуть.
- А що ви зараз читаєте з української преси?
- Улюблене видання – "Україна молода". Коли ця газета створювалась, там були найкращі журналісти. Також, хоч значно рідше, я читаю "День". Ще мені подобається "Львівська газета", надзвичайно шаную "Дзеркало тижня" - дуже серйозне видання. Подобається також "Український тиждень". А ще читаю "Сегодня", тому що там часто є інформація, якої не мають інші.

Володимир МОЛОДІЙ
студент Школи журналістики Українського Католицького університету, сайт «Історична правда», 6 лютого 2014 року
Постійна адреса публікації: http://www.istpravda.com.ua/articles/2014/02/6/141228/
(У скороченому вигляді)
Переглядів: 455 | Додав: pprosvita | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: