Попри всі запевнення, військове командування, як і раніше, повільно реагує на зміну оперативної обстановки, не організовує перехід економіки і виробництва на військові рейки, не мобілізує для війни всі наявні резерви. Про це свідчать численні факти: військова техніка, яка перебувала на консервації, у бойовий стан переводиться повільно, повсюдно бракує інструменту, навіть гайкових ключів. Військове відомство має можливість шляхом мобілізації залучити всю необхідну кількість фахівців, які за весь пройдений країною шлях ведення військових дій могли б уже кілька разів виконати весь необхідний обсяг робіт із відродження бойової техніки.
Спостерігаючи за відеоматеріалами бойових дій, можна бачити, що військові наряди по цей час пересуваються з допомогою звичайного автотранспорту або бронетехніки, яка не споряджена протикумулятивними екранами. Є повідомлення про те, що на виготовлення подібних захисних виробів уже надіслали свої кошти наші земляки з Австралії. А у воюючій Україні за півроку війни спромоглися організувати лише 6 робочих місць із виготовлення цих виробів. Це до сліз мізерне використання існуючих можливостей. Для успіху справи достатньо владі надати для цих потреб виробничі майданчики, метал і зварювальні матеріали – абсолютно малозатратні речі, здатні значно скоротити втрати живої сили і бойової техніки. Для людей знаючих не є відкриттям, що у кожному великому промисловому місті України дуже нескладно організувати виробництво цього бойового спорядження. За наявності робочого місця бригада у десяток осіб спроможна щодня виготовляти по два захисних комплекти. Зважаючи на той факт, що наймані працівники потребують оплати праці і працюють у півсили, у кожному місті досить легко в якості робочої сили залучити добровольців. Незважаючи на гостру потребу в негайній організації цього малозатратного переозброєння, воно не набуло характеру мобілізаційного.
Досить дразливим є ставлення влади до учасників бойових дій. Велика кількість учасників ішли до лав захисників не заради контрактів, багато хто із них не отримав нічого із обіцяного владою і ставляться до цього із розумінням ситуації, але влада тупо експлуатує статутні вимоги воєнного стану. У той час, як учасникам сепаратистських формувань, які не вчиняли кривавих злочинів (як це можна визначити?), дарується свобода, бійців добровольчих підрозділів, які, не маючи належної координації зверху, збройної підтримки і постачання відходили з поля тяжких боїв, потрапляють під прес переслідування. Військова прокуратура в інтересах слідства щодо невдалого проведення операцій затримує учасників бойових дій і аж ніяк не штабних працівників, тим самим наперед позначаючи, хто має бути винуватцем. Цілком очевидно, що розслідування обставин, за яких полишалися бойові позиції, можна провадити без затримань підозрюваних під вартою, без приниження наших співгромадян, які своєю кров’ю зросили полишені позиції, без збурення непотрібного невдоволення збоку навіть патріотично налаштованих громадян.
Микола КОРОБКО,
ст. лейтенант у відставці
|
![[Vox.com.ua] Портал українця](http://www.vox.com.ua/button.gif){kind=small}
