Було це 1944 року десь числа 10-15 березня. Жили ми тоді у селі Графське (тепер Павлівка) Троїцько-Сафонівської сільради Казанківського району Миколаївської області. Тільки пройшов фронт, і мене, п’ятнадцятилітнього хлопця, послали за 20 кілометрів у село Озерівка хоронити загиблих солдатів. Дали воза запряженого чотирма кіньми. Тоді була страшенна грязюка, за день я не доїхав довелося заночувати у дорозі. На місці боїв уже була похоронна частина. З таких, як я, була сформована бригада, командував офіцер. Вся рівнина біля села була порита німецькими окопами у повний зріст. Було дуже багато вбитих у солдатській формі, але було багато й у цивільному, - в основному, молоді хлопці. Німецьких солдатів ми вкидали у їхні окопи, а наших, після того як офіцери забирали документи і нагороди, звозили до братських могил. Могил було декілька. Тіла вкладали у три шари один на одного перекладаючи їх солдатськими шинелями. Як засипали могили я не бачив, бо мене відпустили і я поїхав додому. Олександр ДОРОХОВ, м. Кривий Ріг
|