ШЕВЧЕНКОВІ … Понад хвилями Дніпровими, Понад галасом сторіч, Над полями, над дібровами, Королівством «День і Ніч» Розгортає думка крила І летить крізь час по світі, Бо нема такої сили, Щоб могла ту міць спинити, Що в Шевченкових віршах Рве кайдани забуття, Бережно трима в руках, Мов метелика, життя! Не слова пусті, а душу Заповів Кобзар Вкраїні, До свободи духу рушив, До глибин, що є в людині, Щоб вінчалася Свобода Із любов’ю до Життя, Щоб любов до свого роду Шлях проклала з забуття …
РІДНІ ОЧІ Минали дні, минали ночі, І світ навколо ріс зі мною, Змінилось все. Та рідні очі, Неначе сонечко зимою, Так само моє серце гріють, Розтоплюють сніги негод, Душа, як очі ті, ясніє, Й жага життя, жага пригод Знов овиває серце й душу, І напина вітрило вітер, І знов у путь рушати мушу В далекі мандри десь по світі … Та скільки б не пройшло років, Я мамин погляд пам’ятаю, Хай промайнуть мільйони днів, Я татка посмішку згадаю. Й серед духмяних квітів-трав Знов дому пахощі відчую, В світанках долі і загравах Я матір сонцем намалюю!
Катерина ШЕВЦОВА, студентка Дніпропетровського національного університету
|