1917 РІК. УКРАЇНСЬКА РЕВОЛЮЦІЯ І ГРОМАДЯНСЬКА ВІЙНА НА СЛОВ'ЯНЩИНІ

29 квітня 1917 року українська громада Харкова скликала Губернський український з’їзд. Його головою було обрано професора ЗАЙКЕВИЧА. З'їзд накреслив план організації роботи на Харківщині, обговорив справу українізації війська. Було утворено постійно діючу Губернську українську раду на чолі з РУБАСОМ. Ця Рада однією з перших визнала Центральну раду своїм тимчасовим урядом.
Губернське земство влітку 1917 р. для вчителів народних шкіл Харківської губернії створило курси українознавства. 11 серпня того ж року відбувся з'їзд представників "Просвіт" Слобожанщини. У всіх цих заходах найактивнішу участь брали нащадки козаків Ізюмського слобідського полку.
Центром національного українського руху до Лютневої революції на Ізюмщині було велике село Бугаївка. У Бугаївці народилися два українських поета - Степан Васильович ОЛЕКСАНДРОВ, автор поеми "Вовкулака", та його син Володимир Степанович ОЛЕКСАНДРОВ, автор відомої драми "Не ходи, Грицю, та на вечорниці", укладач альманаху "Складка". Саме тому це село вважалося найбільш національно свідомим на Півдні Харківщини, воно було зв'язано підпільно по національній роботі з рядом інших сіл Ізюмщини та деяких районів Харківської губернії. Після Лютневої революції 1917 р. напівлегальний український рух оформився у вигляді товариств "Просвіта", які розпочали надзвичайно активно національну роботу серед українців. Як зазначають у своїх документах більшовики, в самому Ізюмі та Слов'янську, дощенту зрусифікованих за півтори сотні років, їх підтримка була мінімальна. Це дало місцевим «червоним» привід заявити про безперспективність українського руху на Ізюмщині.
Але за півроку ситуація змінилась діаметрально. Так, у випущеному 1927 р. нарисі з історії революційної боротьби Ізюмського округу ті ж самі більшовики зазначали наступне. "В период Октябрьской революции, когда классовая борьба обострилась еще больше, четко наметился водораздел между революционным крестьянством и рабочим классом с одной стороны, и буржуазией, помещиками и кулачеством - с другой стороны. Кулачество, часть помещиков и часть интеллигенции на Изюмщине чрезвычайно активно выступили против советов с желто-блакитным знаменем... Украинцы всех оттенков, от эсеров до монархистов, объединялись вокруг «Просвиты»...".
Одразу після повалення царизму, навесні 1917 р., утворилася "Просвіта" в Слов'янську. Про той період ми знаємо небагато. Маємо лише два документи з карної справи Федора ФІАЛКОВСЬКОГО, члена "Просвіти", якого засудили до восьми років ув'язнення 1937 року. Це - допити самого в'язня та першого організатора й керівника Марії Миколаївни КВІТКИ-БЄЛІНСЬКОЇ. Вони характеризують моменти становлення "Просвіти" та напрямок роботи.

ПРОТОКОЛ ДОПРОСА
7 октября 29 дня сотрудником г/о Славянска НКВД БОРОДАВЧЕНКО в качестве свидетеля КВИТКО-БЕЛИНСКАЯ Мария Николаевна 1881 г р., место рождения - г. Славянск, место жительства - г. Славянск, ул. Розы Люксембург, №42. Род занятий - преподавательница украинского, русского языка и литературы, социальное происхождение (род занятий и имущественное положение):
а) до революции отец служил делопроизводителем городской управы, имел один дом;
б) после революции - служащая, учительница;
Образование: окончила прогимназию, незаконченное высшее образование, беспартийная.
Вопрос: Скажите в каком году была организована в Славянске «Просвита», кто был организатором «Просвиты»?
Ответ: «Просвита» в Славянске была организована после Февральской революции 1917 года, инициаторами были учащиеся технического училища МИЛЮТЕНКО Дмитрий и ЧАСОВНИКОВА Галя, руководил впоследствии ЗУБАШЕВ Иван, б/голова городской управы, принадлежал к социал-демократам.
Вопрос: Кто принимал участие в организации «Просвиты»?
Ответ: Согласно приказа ЗУБАШЕВА, все учителя должны были пройти курсы «Просвиты», среди служащих был и ФИАЛКОВСКИЙ Федор Захарович.
Вопрос: Какое участие в организации «Просвиты» принимал ФИАЛКОВСКИЙ Ф.З.?
Ответ: Кроме как слушатель ФИАЛКОВСКИЙ другого участия в работе «Просвиты» не принимал.
Вопрос: Какую цель ставила организация «Просвиты» помимо просвещения?
Ответ: «Просвита» носила характер просвещения, в основном, в овладении украинским языком и литературой, кроме того, устраивала вечера с постановкой украинских пьес и т.п., политической окраски, насколько я помню, она не имела.
Вопрос: Кто читал лекции на курсах «Просвиты»?
Ответ: Лекции читали профессора, приезжавшие с Харькова: ПЛЕВАКО, СИНЯВСКИЙ и ХОТКЕВИЧ.

ПРОТОКОЛ ДОПРОСА
Показания обвиняемого ФИАЛКОВСКОГО Федора Захаровича от 1 октября
Вопрос: Скажите, какое участие вы принимали в организации «Просвиты» в гор. Славянске и кто является руководителем «Просвиты»?
Ответ: После Февральской революции 1917 г. в г. Славянск были организоваы курсы под названием «Просвита» - на которых обучали желающих украинскому языку. По приезду с родины, т. е. с села Рясного, в августе м-це 17 года я тоже вступил на эти курсы «Просвиты», где принимал участие некоторое время. Письмоводителем «Просвиты» была Мария Николаевна КВИТКО-БЕЛИНСКАЯ. На этих курсах обучали украинской литературе, грамматике и украинской истории... Грамматика была ОГИЕНКО... На курсах «Просвиты» принимало участие человек 20, состоящих из местных городских славянских учителей.
Вопрос: Какая политическая платформа была в «Просвите»?
Ответ: С программой «Просвиты» в период ее существования в гор. Славянске я знаком не был, в последующий период мне известно, что «Просвита» являлась одной из контрреволюционных организаций на Украине.
Вопрос: Назовите фамилии участников «Просвиты» г.Славянска и где находится КВИТКО-БЕЛИНСКАЯ?
Ответ: Участники: КВИТКО Клавдия Николаевна, теперь учитель школы им. Артема, РЕЗНИКОВА Анна Ивановна - учительница школы им, Горького, ЦАПКО Елена Павловна - учительница школы им. Горького, ГОРБАСЕВА работает в одной из школ Славянска, ИННОКОВА Александра Алексеевна - зав. школой на курорте, КОТЛЯРЕВСКИЙ Григорий Порфирьевич в данное время находится в ссылке на Соловках за к-р деятельность, КВИТКО-БЕЛИНСКАЯ проживала на Почтовой улице, дом № 45, собственный дом, где работает точно не знаю, возможно, - на изоляторном заводе».
1917 року на чолі організації культурно-освітніх справ на Слобожанщині стає Микола ПЛЕВАКО. В першу чергу він організував літні курси вчителів усієї Слобожанщини. На них читали лекції професори Д.БАГАЛІЙ, М.СУМЦОВ, О.ВЕТУХОВ.
Але головний тягар ліг на плечі самого ПЛЕВАКО та його друга Олекси СИНЯВСЬКОГО.
Микола ПЛЕВАКО читав історію української літератури, Олекса СИНЯВСЬКИЙ викладав українську мову. Тому не важко здогадатися, що подібні курси або лекції читалися ними по приїзду в Слов'янськ у "Просвіті". Гнат ХОТКЕВИЧ, вочевидь, приїздив до української трупи, що діяла під керівництвом Ф.КАЧАЛОВА та Є.С.ЛАЗАРЕВИЧА в селищі Ново-Слов'янськ.
Восени 1917 року збори Ізюмського повітового земства прийняли постанову про підтримку уряду Києва.
"Изюмское уездное земское собрание высказывается за присоединение Изюмского уезда к Украинской Демократической Республике на основе принятых Центральной Радой положений о санкционировании Украинской Республике Всероссийским Учредительным Собранием, создаваемым на основе четырехлетней формулы с пропорциональным представительством, при условии гарантий прав национальных меньшинств, причем окончательное выявление воли народа должно быть произведено путем плебисцита, организованного Учредительным Собранием... 3емское собрание признает краевым органом власти Генеральный Секретариат Украинской Центральной Рады..."
Для поширення національної ідеї на Ізюмщині за кошти земства для шкіл, гімназій, органів влади був передплачений харківський часопис "Нова Громада". З грудня 1917 року в Ізюмі відбувся 5-й і останній повітовий селянський з'їзд для виборів кандидатів до Українських установчих зборів. Було прийнято наступну резолюцію:
«... 2. 0бміркувавши сучасний момент, з'їзд Ізюмської Ради селянських депутатів постановив вітати Центральну Раду і її виконавчий орган - Генеральний Секретаріят як першу Верховну Владу Української Народної Республіки і дійсного виразника волі Українського народу.
3. Заслухавши повідомлення про похід більшовиків проти Центральної Ради, з'їзд Повітової Ізюмської Ради Селянських Депутатів, висловлює своє обурення з приводу цього і заявляє, що всіма силами буде боротися проти насильників, які посміють підняти руки на верховну владу Української Народної Республіки - Українську Центральну Раду».
З'їзд постановив взяти найдіяльнішу участь у виборах до Українських установчих зборів. Потім таємним голосуванням з'їзд обрав 3-х кандидатів від Ізюмського повіту до Українських установчих зборів. В порядку більшості одержаних голосів, були обрані кандидатами такі товариші:
1. СКРИПНИЧЕНКО Дмитро Гаврилович.
2. ГАВРИЛЕНКО Іван Степанович.
3. ЗУБАШЕВ Іван Якович
Зазначимо, що ЗУБАШЕВ Іван Якович на цей момент був міським головою Слов'янська і водночас керував "Просвітою".
За кілька днів перед цим у Петербурзі відкрилися Всеросійські установчі збори. Наскільки за півроку було пробуджено національну свідомість українців Ізюмщини у період з лютого по листопад 1917 року, свідчить кореспонденція з Ізюму, що датована початком грудня:
"28 листопада у вівторок місто Ізюм святкувало день відкриття Всеросійських Установчих Зборів. О першій годині на площі проти Собору відбувся величезний мітинг і парад війська. Звичайно, гадалось мітинг провести під червоним прапором і навіть дуже червоним, а саме більшовицьким, але після виступу українських промовців свято відкриття Всеросійських Установчих Зборів перетворилося в українське свято. Гучне "Слава Україні!", "Нехай живе Українська Народня Республіка козаків, робітників і селян", "Вся влада Українській Центральній Раді" - було лейтмотивом цього мітингу (часопис "Нова Громада" - № 21 від 6-19 грудня 1917 р.).
Відроджені "Просвіти" виконали свою місію. До речі, тоді ж діяв прообраз «Молодої Просвіти». Гурток української молоді "Ясний Промінь" складався з молодих членів "Просвіти". "Ясний Промінь" розгорнув широку культурну роботу, його базою була молодь вищого навчального училища Ізюму. Проіснував гурток до кінця грудня 1917 р.
Більшовики так і не змогли прийти до влади в Ізюмському повіті законним шляхом. Тоді вони 16 лютого 1918 р. за прикладом "київських товарищів" розігнали 5-й з'їзд повітових рад Ізюмщини, позаяк більшість делегатів була налаштована антибільшовицьки. Український національний рух у нашому краї став поза законом. Що робили місцеві комуністи із свідомими українцями в той час, дуже докладно розповіла газета "Нова Рада" від 12 січня 1918 року в інформації "Большевицька робота":
"До Генерального секретарства в освітніх справах прибув член філії Лозово-Павлівської "Просвіти" на Орлово-Єленовському руднику Єлисей КАРПЕНКО, делегат на Всеросійські установчі збори від Катеринославщини. Вдершись у "Просвіту", російська наволоч порозкидала всі книжки, пошматувала портрети Тараса ШЕВЧЕНКА, Бориса ГРІНЧЕНКА та інших українських письменників, поздирала зі стін і порвала українські національні прапори. Тим, хто заговорить по-українському, загрожували Варфоломіївською ніччю. Погромники вдерлися також до помешкання КАРПЕНКА, розгромили його, повиколювали очі на портреті Тараса ШЕВЧЕНКА. Сам господар ледве втік, привізши до Києва пошматовані портрети і прапори; перші, сховавши в шапці, а прапорами - обмотавшись навколо тіла, бо місцеві залізниці були в руках "большевицької банди", яка обшукувала пасажирів".
Голова "Просвіти" Слов'янська Марія КВІТКА деякий час переховувалася у надійних людей.
У квітні 1917 р. в Слов'янськ вступили українські війська. На заклик вступати до лав гайдамаків відгукнулося багато гімназистів комерційно-торгівельного училища. Записався і брат Петра МІЛЮТЕНКА - Павло. Вірогідно цей факт, як і те, що й сам Павло МІЛЮТЕНКО брав активну участь в організації "Просвіти", змушувало останнього відмовлятися від усіх пропозицій відвідати Слов'янськ до самої своєї смерті. З добровольців у гайдамаки було утворено «Чорний каральний курінь», який налічував у своєму складі до 500 осіб. Керував ним офіцер Микола КОЛЬЦОВ.
У цей же час діяла українська трупа на залізничному вокзалі. Зокрема, відомо, що була поставлена п'єса «Юрко ДОВБУШ». Такий стан українського руху протримався на Ізюмщині до січня 1920 р. (за виключенням піврічного перебування 1919 р. в наших краях Добровольчої армії Антона ДЕНІКІНА).

Олександр ДОБРОВОЛЬСЬКИЙ.
(Далі буде)