З приходом «червоних» на початку 1920 р. ставлення до української справи докорінно змінилося. Перше, що створили комуністи в Слов'янську, був концтабір - один з двадцяти п'яти, організованих 1920 р. в Україні. Наказом за № 7 від 1 березня 1920 р. його комісаром було призначено товариша ЧЕВЕЛУ (з 28 лютого). Слов'янський район палав у вогні селянського повстання. Згідно повідомлення Губ. ЧК, в Донецькій губернії на серпень 1920 р. діяло лишень організованих постійних загонів повстанців 10 тисяч чоловік. 1200 з них різали комуністів у Слов'янському повіті. В липні 1920 р. в с. Терни (теперішнього Краснолиманського району) вибухнуло повстання селян, в якому брали участь 2000 чоловік. Повстанці повністю знищили загін, що займався "продразверсткой".
У травні 1921 р. на Ізюмщині було ліквідовано петлюрівський повстанський комітет, яким керував агент ПЕТЛЮРИ військовий повітовий комісар ФІРСОВ. Організація планувала захопити місто. Вона діяла в тісному зв'язку з аналогічними комітетами Лозової і Павлограду. Основу організації складали колишні учасники "Просвіти" та українських партій. Влітку того ж року слов'янське ЧК подало дані про розповсюдження листівки, спрямованої проти організованого «червоними» голоду, де чітко видно руку місцевих петлюрівських активістів:
"Червоноармійці, за що ви холодуєте й голодуєте? Що змушує вас плюндрувати і без того вже сплюндровану країну? Не вір комісарам, Україно, вони вчинили з тобою те, що зробили з Поволжям! Люди вбиватимуть одне одного за кусок хліба, а коли хліба забракне, їстимемо мертвих. Ні, не бувати цьому, вдосталь Україна звідала горя, селяни не давайте свого останнього хліба комісарам для відправки..." (Зі звіту ДонгубЧК про розповсюдження даної листівки в Слов'янському повіті в середині 1921 року // Ф. 1. - оп. 1. - спр. 1107. - ст. 137-138).
Задля повної картини наведемо цитату з характеристики Слов'янського району, яку надав у 1950 р. місцевий відділ НКВД своєму донецькому керівництву:
"Город Славянск и район в период 1918-20 гг. был сильно поражен белогвардейскими и другими бандами, оперировавших в то время банд САВОНОВА и других. В районе села значительное количество участников этих банд. В селе Банном находился крупный Святогорский монастырь, ставший в период Гражданской войны очагом концентрации белогвардейской и церковной контрреволюции... В 1918 году существовала банда под руководством ГОНТАРЯ и ДОРОГАНА, которая пополнялась за счет кулацкой части сел Райалександровки, Ореховатки и др., насчитывающая до 50 человек. С мая 1919 года до ноября 1919 г. территория г.Славянска была занята ДЕНИКИНЫМ, а с отступлением последнего помещиком ГОРБАКОВЫМ был организован карательный отряд, который формировался в Ореховатке... В селе Маяки существовала банда САВОНОВА, которая охватывала села Маяки, Сидорово, Пришиб, Банно-Татьяновки, Богородичное и частично села Изюмского района. Банда насчитывала до 500 человек и в конце 1921 года была ликвидирована. Засоренность района вылилась в активное выступление кулацкого элемента. В Хрестищевском сельсовете распространялись к-р листовки, организовывались волынки, два раза ликвидировался колхоз. Аналогичные случаи имели место в Райгородоцком, Никольском и Привольнянском сельсоветах..."
Повстанський рух в районі затих тільки в кінці 1922 року. Товариства "Просвіта" були витіснені з міст і перемістили свою діяльність до сіл. Вони продовжували діяти в межах теперішнього Краснолиманського (с. Шандриголове), Слов'янського (с. Богородичне), Артемівського (с. Федорівка-Два) районів. Ця тема ще не досліджена, тому подаємо нещодавно виявлені в архіві Донецької області матеріали:
«...Богородичанская волость... Есть «Просвита», насчитывающая до 50 членов, помещается в школе.
Шандриголовская волость... В Шандриголовке имеется «Просвита», организованная в июне 1922 г. Членов до 100 человек. Состоит преимущественно из середняков, есть библиотека до 2000 томов.
Николаевская волость... Во второй Федоровке есть "Просвита", которой руководит местный учитель. Работа сводится к постановке спектаклей..."
(Журнал "Просвещение Донбасса". – 1923. - №№ 1-2 (январь-февраль). - с. 134).
Поки що це єдина на сьогодні згадка про легально діючі "Просвіти" в Донецькій губернії на початку 1923 року. Курс на знищення їх владою призвів до їхньої повної ліквідації приблизно до 1925 року.

УКРАЇНСЬКА ЦЕРКВА. УКРАЇНІЗАЦІЯ. ПЕДТЕХНІКУМ. ЗАЧИСТКА СЛОВ'ЯНСЬКА ПЕРЕД ВІЙНОЮ

Легально діяти петлюрівський актив не міг вже з 1921 року. Як варіант продовження національної боротьби було обрано можливість створити Українську автокефальну православну церкву й влитися до лав «культурного фронту» - легалізуватись, ставши активним поборником курсу на українізацію.
На прикладі Слов'янська видно, як проходив цей процес. Так, вже у грудні 1923 року було подано на реєстрацію Статут громади УАПЦ с. Прелесного. Це була українська церква на Донбасі. Її першим священиком став о. Микола НЫКУЛЫШЕВ, що перейшов з РПЦ до УАПЦ. Близько 1928 р. за надмірну, на думку комсомольців, націоналістичну активність і авторитет серед віруючих будівлю церкви було спалено. 1924-го року Донецька губернська антирелігійна комісія прийняла рішення про передачу в спільне користування тихонівцями і автокефалістами храму в селищі Ново-Слов'янськ.

ПРОТОКОЛ №6
Заседания Донецкой губернской антирелигиозной комиссии
от 18-го ноября 1924 года
...Слушали
5.
б) О Ново-Славянской поселковой церкви б) Дать директиву передать церковь в совместное пользование автокефалистам и тихоновцам, согласовать этот вопрос с окружкомом КП(б)У гор. Артемовск Донецкой губ.
Председатель (ОЛЬХОВІЙ)
Секретарь (ГАВРИСЕЙКО)
(Протоколы закрытых заседаний бюро и секретариата губкома КП (б)У. - Ф1. - Оп. 1. – д. 2274. - л. 6-7).
Керівниками громади УАПЦ стали Марко БОТВІН і МАРАПУЛЕЦЬ. Вони пройдуть через закриття своєї церкви 1930 року, передвоєнний терор, відновлять УАПЦ в 1941 році і будуть розстріляні СД влітку 1943-го.
1926-го року при райвно м. Слов'янська було утворено бюро українських лікнепів. Його головою став Юрій ОНИЩЕНКО - майбутній редактор "Донецької газети". Марія КВІТКА і Федір ФІАЛКОВСЬКИЙ - члени "Просвіти" 1917 року - стали членами бюро. Вони активно взялися за справу українізації освіти. Юрій ОНИЩЕНКО, зокрема, говорив, що працювати треба дружньо і ідейно, використовуючи в навчанні підручники, складені ідейними українськими націоналістами: ІВАНИЦЕЮ (українська мова), ДОРОШКЕВИЧЕМ (українська література), використовувати і поширювати ВИННИЧЕНКА, ГРУШЕВСЬКОГО, ЄФРЕМОВА, не вносити по можливості слів російського походження при викладанні.
У 1930 році ОНИЩЕНКА на короткий час арештувало ГПУ за звинуваченням у причетності до діяльності Спілки визволення України. Незабаром ГПУ ОНИЩЕНКА звільнило, поставивши під нагляд і обмеживши його контакти при викладанні.
Але справу українізації Слов'янська вже було зроблено. 1934-го року з 77 шкіл району 71 була українською, а ще 2 - мішаними. У 1930 році у Слов'янську було відновлено часопис "Большевик". Друкувався він українською мовою, лише зрідка ставлячи невеликі російські замітки.
У жовтні 1930 року шляхом переведення 2-го і 3-го курсів студентів Артемівського ІНО (Інститут народної освіти) у Слов'янську було організовано педтехнікум. Його викладачами стали колишні активні учасники українських визвольних змагань.
1. БЄЛІНСЬКИЙ Йосип Ілліч - священик УАПЦ.
2. ЛЮДВІЧЕНКО Тихін Іванович - повстанець, офіцер в загонах отамана СТРУКА.
3. ВОЛИНСЬКИЙ Микола Костьович - дореволюційний діяч українських партій Чернігівщини.
1934-го року було «почищено» Артемівський ІНО, що опікувався Слов'янським педтехнікумом. Одним з «найстрашніших» викладачів з точки зору радянської влади був зав. кафедрою української мови Йосип СКАТИНСЬКИЙ - заступник міністра віросповідань в одному зі складів уряду УНР. Можна тільки здогадуватися, які кадри він зміг влаштувати в якості викладачів. У 1932-у році Слов'янськ відвідав Микола СКРИПНИК. Він є на фото в колі слов'янських учителів, випускник педтехнікуму Федір БАГЛАЙ розповідав авторові з якою помпою його зустрічали у місті.
У 1937-1938 рр. відбувається зачистка українського націоналістичного активу. В Слов'янську заарештовані ДРОЗДЕНКО, БЄЛІНСЬКИЙ, ФІАЛКОВСЬКИЙ, ЛЮДВІЧЕНКО та ін. Більшість в'язнів одразу ж було розстріляно. З листопада 1937 р. під Мєдвєж’єгорськом у Карелії (урочище Сандармох) в сумно знаменитому тепер Соловецькому етапі українців енкаведисти розстріляли члена "Просвіти" 1917 року м. Слов'янська КОТЛЯРЕВСЬКОГО Григорія Порфировича. Ще 1934-го року КОО ГПУ засудило його до розстрілу із заміною на 10 років таборів. На Соловках він деякий час працював завідувачем бібліотеки.
1939-го року відкрили нову середню школу № 15, яка мала російськомовний статус. З 1940 р. газета "Большевик" все більше друкує російських статей. Десь на межі 1940-41 років вона стає повністю російськомовною. Ще 1930-го року на вимогу учнів та хворих залізничної лікарні було закрито церкву в селищі Ново-Слов'янськ. Осередок УАПЦ було ліквідовано, а в храмі розмістився спортзал.
Здавалося б, радянська влада на початку 1941 року цілковито виконала план по знищенню своїх противників зі стану українських патріотів. Але через 10 місяців прийшли німці.
Олександр ДОБРОВОЛЬСЬКИЙ
(На світлині вгорі)
(Далі буде)