 Здається, страшне минуле мало б навчити нас тому, що тоталітарні режими налаштовані у діях своїх проти українського народу: проти його мови, проти його культури, проти його прагнення до волі. Доказом жахіття дій тієї влади є загибель мільйонів українців, які стали жертвами нацизму і сталінізму ще у двадцятих-сорокових роках минулого століття за часів Радянського Союзу. Але, на превеликий жаль, треба визнати, що те минуле нас так і не навчило цінувати своє, українське, цінувати свою волю, свободу слова і перші завоювання демократії молодої Української держави. А тому цим неуцтвом нахабно користується нинішня влада, особливо місцева (обласна і криворізька), нав’язуючи нам «вчорашні» зразки часів «імперії зла».
Я точно не знаю (можу тільки дуже віддалено уявити), що зробили б, наприклад, поляки з представниками центральної влади і мером якогось великого польського міста, якби ті стали з ними регулярно спілкуватися не державною мовою, а російською чи німецькою. Або якби хтось із них своїми діями (чи бездіяльністю) попирав конституційні права громадян і примушував інвалідів 1 групи робити вибір між смертю і тотальним збіднінням, а не отримувати повноцінну медичну допомогу. Або - сприяв тому, аби комерційні структури будували що завгодно і де завгодно, не враховуючи при цьому думок громадян і те, що таке будівництво призводить до катастрофічних наслідків… Як мінімум, ті всі високопосадовці розпрощалися б у Польщі зі своїми посадами назавжди. Та, на жаль, не так це відбувається у Кривому Розі… Про це – з наступних прикладів…
26 грудня минулого року минало рівно двадцять років після того, як Михайло ГОРБАЧОВ перестав бути Президентом СРСР, і тому з тією «імперією зла» було нарешті офіційно покінчено. Але дуже своєрідно на це відреагувала муніципальна телерадіокомпанія «Рудана». У вечірньому випуску новин того дня на екрані в телесюжетах один за одним з’явилися аж чотири (!) посадовці місцевої влади, які говорили не державною мовою, а російською (мовою «міжнаціонального спілкування» часів СРСР). Це були міський голова Юрій ВІЛКУЛ, секретар Криворізької міської ради Сергій МАЛЯРЕНКО, голова Дніпропетровської обласної ради Євген УДОД і голова Дніпропетровської обласної державної адміністрації Олександр ВІЛКУЛ. Більше того, «па-рускі абщался» і директор комунального підприємства «Швидкісний трамвай» Роман ТЕРЕЩЕНКО, якого місцеві підвладні ЗМІ пропагують як борця за українську мову… Але то був далеко не поодинокий епізод, коли названі представники української влади чхати хотіли на обов’язок спілкуватися з громадянами державною мовою…
Приблизно протягом півроку (!) кілька інвалідів 1 групи, які користуються апаратом «штучна нирка» на гемодіалізу, змушені були пройти через справжні муки і збідніння, аби відстояти свої конституційні права на життя і на повагу до їхньої гідності. І тільки в результаті численних звернень у листах (а звернення були в тому числі і до міського голови Юрія ВІЛКУЛА, і до голови Дніпропетровської обласної державної адміністрації Олександра ВІЛКУЛА), завдяки зверненням та інформаційним запитам через нашу газету, завдяки колективним поїздкам до Дніпропетровська вони з величезними труднощами домоглися того, аби держава перестала їх обкрадати і більше не штовхала діями чиновників та лікарів на смерть…
А скільки було звернень і запитів до обласного та міського керівництва з того приводу, що внаслідок нахабних дій комерційних структур (дозволених, зрозуміло, місцевою владою) мешканці дев’ятиповерхового будинку №1 по вулиці ПУШКІНА, що в Кривому Розі, буквально кожного дня перебувають перед загрозою аварії чи катастрофи?! Тільки завдяки якомусь диву цей будинок не згорів 16 квітня минулого року, а ще за кілька місяців там у окремих квартирах все-таки погоріла побутова техніка. Але ані міська, ані обласна влада вже роками (!) не реагують діяльно ні на звернення громадян, ні на статті в газеті. І виходить, що підтриманий цією владою обман, коли без всілякої згоди з боку мешканців того будинку тут неочікувано-негадано у прибудові з’явився не маленький магазинчик продовольчих товарів, а ціле кафе, зал для комп’ютерних ігор і зал гральних автоматів із попередньо виритим котлованом об’ємом понад 600 кубометрів – цілком узаконений?!
Тож виходить, що той антиукраїнський режим часів «імперії зла» знайшов у особах сьогочасних місцевих керівників своїх надійних послідовників? Я змушений сказати «так» у відповідь на це запитання, бо знаю, що подібні до вищезгаданих «діяння» (чи бездіяльність) уже ввійшли в систему. Адже не секрет, що на все величезне місто (восьме в Україні за населенням) – лише одна повністю україномовна газета, та й та - на громадських засадах. І це при тому, що під час останнього перепису населення майже 80 відсотків криворіжців вважають себе українцями! І що з того, що в місті чимало українських шкіл? А ви спробуйте тут знайти хоч одне підприємство чисельністю більше двохсот чоловік, де б оперативні (та й інші) наради проводилися українською. Ви спробуйте вслухатися й почути, якою мовою спілкуються між собою та з відвідувачами працівники центрів зайнятості чи військкоматів. Спробуйте найти хоч одну первинну профспілкову організацію на промислових підприємствах Кривого Рогу, де б збори і засідання профкомів проводилися українською. Хоча одну (вибачте!) первинну (але, мабуть, тільки одну!) можна знайти. Це первинна організація НПГУ шахти «Гвардійська» під керівництвом національно свідомого робітника і громадянина України не тільки за паспортом Сергія ДАШКОВСЬКОГО. Але при цьому уявіть собі, який тиск він отримує з усіх боків, коли всього лише за рік ця організація зменшилася кількісно більш ніж утричі і коли ще з серпня минулого року тільки їй одній із всіх інших НПГУ на КЗРК кошти зі зданих внесків на рахунок цієї організації не перераховуються, бо ті кошти тепер ідуть на профспілкову організацію НПГУ апарату КЗРК за велінням її керівника пана (а швидше – «товаріща») Володимира АЛЄКСЄЄНКА.
Дуже показовим стосовно розуміння ставлення до українства в нашому місті з боку нібито української місцевої влади був минулорічний вересневий захід під назвою «Єдина родина – моя Україна». А точніше – «фестиваль национальных культур» (бо так назвав його з імпровізованої трибуни міський голова Юрій ВІЛКУЛ). Був тут і голова Дніпропетровської обласної держадміністрації Олександр ВІЛКУЛ, син вищеназваного міського голови, який підкреслив: «мы сегодня с вами на площади пишем историю». Так ось батько й син якраз і творили тут свято «совка» на базі «языка межнационального общения», після якого я остаточно зрозумів, що вони є чи не головними особами мовно-інформаційної окупації, яка відбувається в місті і області, і від якої – зовсім недалеко до ОКУПАЦІЇ В ПОВНОМУ ОБСЯЗІ. До речі, вже на самому початку заходу мене за руки хапала міліція, яка (до того ж) намагалася перешкодити проведенню відеозйомки. Таку, значить, «нову історію» творять ці послідовники імперського режиму.
Сергій ЗІНЧЕНКО
|
![[Vox.com.ua] Портал українця](http://www.vox.com.ua/button.gif){kind=small}
