Під цією рубрикою ми (виконуючи просвітницьку функцію) популяризуватимемо матеріали (не завжди в повному обсязі через брак площі), в яких ітиме розповідь про дії фахівців найвищої проби, котрі професійно ведуть боротьбу за життя людей і є справді гуманістами. На прикладі їхньої діяльності демонструватимемо, як це важливо: бути відповідальним за свою справу й жити по любові, а не влаштовуватися в житті за розрахунком. Перша публікація – з газети «День» про Ольгу БОГОМОЛЕЦЬ.
Ольга БОГОМОЛЕЦЬ: «Наша держава показала неспроможність захищати свій народ і цілісність території...»
Медичне братство Майдану — саме так називає своїх колег та волонтерів заслужений лікар України Ольга БОГОМОЛЕЦЬ, яка координувала роботу медичних шпиталів упродовж останніх трьох місяців. Ця робота триває і зараз. Із пані Ольгою ми зустрілися в офісі, де нині працює координаційний центр з організації допомоги постраждалим. Волонтери час від часу відволікали свого тимчасового шефа на узгодження робочих моментів. Зараз тут збирають гроші на медикаменти військовим у Криму, а ще складають електронну базу усіх медиків, медичних сестер та волонтерів, які працювали і ще працюють на Майдані. І це лише частина питань, які тут вирішуються.
- Нещодавно була зустріч із сотниками, ми обговорювали питання, що вони мають пройти профілактичні огляди. Є хлопці, які потребують ще допомоги, у деяких полишалися осколки в тілі. Вони доліковуються у медпунтках на Майдані, яких уже значно менше, і в лікарнях. Більше навантаження зараз — це реабілітація поранених. Наші волонтери збирають документи для відправки поранених у Польщу, Латвію, Чехію, Німеччину, Ізраїль. Вони працюють цілодобово, наша телефонна лінія 063-233-03-03, на яку дзвонять люди, які потребують допомогти, і ті, хто хоче допомогти. Зараз ми передаємо ще й медикаменти у Крим.
— Нещодавно ліки, які зберігалися у складах на Михайлівському, вивезло КП «Фармація» на свою територію, чому досі їх не передали у районні чи сільські лікарні?
— Справа в тому, що у нас був політичний медичний штаб, який був керований опозиційними політиками. Я працювала самостійно, не мала доступу ні до коштів, ні до медикаментів, які туди надходили. Я навчала лікарів, взяла на себе організаційні питання, польову роботу, спілкування зі ЗМІ. З перших днів я стояла на Майдані не для того, щоб змінити одних політиків на інших. Адже медики мають бути аполітичними. Ми також надавали допомогу на протилежній стороні барикад.
— Із якими травмами та пораненнями були спецпризначенці?
— 18 лютого я працювала у Будинку офіцерів, у нас було півтори тисячі поранених. А з іншого боку — близько десятка, з переломами, забоями. Унаслідок урядової неспроможності держави була розв’язана громадянська війна, і це було найтяжче розуміти. Я намагалася згладити гострі кути, спілкувалася з представниками МВС під час протистоянь. Нещодавно я була у госпіталі МВС, куди ми принесли ліки. Мною був організований медичний пункт у таборі афганців. У нас були підпільні шпиталі, які ми розгортали у церквах. Адреси не розголошували. Один з них був у Лютеранській кірсі на вулиці Банковій, прямо в тилу ворога. Під цим собором стояв кордон.
— А як же ви проводили туди потерпілих, прямо на очах у «Беркута»?
— По одному, і ті солдати, які стояли на кордоні, знали, що на другому поверсі шпиталь, там було людей 20. Пастир нам віддав верхню залу. Двері в церкву завжди були відкриті, тобто прихожани теж ходили на службу. Правда, на церкві було написано, що це німецька кірха, власне, це стало одним із моментів міжнародної підтримки. Ще був госпіталь у церкві Святого Василя на вулиці Смирнова-Ласточкіна, на вулиці Гончара, були інші адреси, але їх знали тільки ті, кому треба було знати, ми їх ніде не афішували.
— Яким ви бачите майбутнє медичної служби, адже лікарі самоорганізувалися, об’єдналися навколо спільної проблеми та біди, як їм співпрацювати далі?
— Останні кілька тижнів ми збираємо базу даних усіх лікарів, медсестер та волонтерів — це «Братство медиків Майдану». Ми хочемо зробити інформаційний ресурс, сторінку у «Фейсбуці», але поки не час, бо Майдан ще стоїть. Медики приїздили сюди на тиждень, два. Деякі тільки у найгостріші моменти. Ми маємо усі журнали, де вони реєструвались, зараз ми переносимо ці дані в електронний варіант, зідзвонюємось, запитуємо, де вони працювали, це марудна робота, але її треба зробити.
— Багато лікарів у таких умовах, практично воєнних, працювали вперше, і вперше надавали допомогу від кульових поранень. Чи всі пройшли такі випробування?
— Моя донька — студентка другого курсу медичного університету. Ще півроку тому вона боялася зробити перший укол. За ці три місяці, коли вона була на передовій, на Грушевського, коли вбивали перших хлопців, усе змінилося. Тепер ніяких запитань не виникає. За цей час я зрозуміла, як сивіють матері і як народжуються громадяни
— На вашу думку, як змінився Майдан за останні тижні, зараз ситуація тут більш-менш спокійна, але дехто нарікає, що не той контингент людей перебуває, зовсім з іншими намірами і настроями?
— З одного боку, з’явилося багато псевдогероїв, які намагаються показати свої амбіції. А з другого боку, з точки зору самоідентифікації, активного громадянського суспільства, Майдан народжується саме зараз. Кожного вечора ми маємо зустрічі з великими групами активістів, які зараз трансформують свою енергію у зовсім інше русло. Їх не видно, бо ці зустрічі проходять у залах, приміщеннях. Те, що зараз тут немає людей, нічого не значить. Ніхто нічого не забув. Майдан має бути німим нагадуванням політикам, які своїх зобов’язань ще не виконали
— Як своєрідний миротворець, ви зверталися до політиків 20 лютого, аби зупинили жорстокі розстріли. Зараз ви зі схожими зверненнями апелюєте вже до іншої влади, аби не допустила війни у Криму. Як вам здається, вас чують?
— Позиція українського уряду не відповідає державотворенню. Я за те, щоб Крим був автономний. Але запускати чужі війська на територію, ніяк не реагуючи, це державна зрада. І тим, що в перші дні не була проведена максимальна мобілізація, щоб їх витіснити, наша держава показала неспроможність захищати свій народ, цілісність території. Якби Майдан так поводився, то не було би цих політиків в уряді. Але мирно довести свою обороноспроможність ми зобов’язані, для чого тоді ті паради, на що витрачаються гроші у системі оборони? І ті хлопці, які самі тримаються у Криму, це герої. Ми в оточенні були в Будинку офіцерів чотири години, і це був час, коли ти не знаєш, що тебе чекає. А вони в оточенні вже стільки днів…

Інна ЛИХОВИД, газета «День», 21 березня 2014 року
(У скороченому вигляді)

НА СВІТЛИНІ:


Ольга БОГОМОЛЕЦЬ