Невтомні зливачі націй, лжеінтернаціоналісти, це ж врони готували нам мовний Чорнобиль, запевняючи, що процес асиміліції мов виникає стихійно, що оніміння націй, самознищення народу треба розглядати як вищий етап прогресу. Нині ясно вже, що то був тяжкий злочин проти національних культур, то була акція запланована, сусловські лакизники з ученими ступенями вже прикидали терміни, коли і яка мова загине остаточно. Готувалася національним мовам доля штучно видублених «неперспективних» сіл. Хіба не для цього так посилено заохочувалася міграція величезних мас людності з регіону в регіон? – робилося це з метою нині очевидною: швидше перемішати, перетопити всіх нас в єдиному соцказані, перетворити націю в кочуючі орди, щоб, руйнуючи генетичну пам'ять народів, позбавляти їх коріння, щоб дедалі більше виростало людей ніяких, безпам’ятних, апатичних, - окрім бормотухи, байдужих до всього, - щоб замість мислячих свідомих громадян мати перед собою натовпи спримітизованих, задурманених догмами послушників, сонних і напівсонних душ, таких зручних для адміністративно-бюрократичного апарату
Нерідко нам колють очі: це така ваша нація, не вміє дорожити своїм, сама відмовляється продовжувати свій генетичний рід. Але згадаймо реальність: окрім начіплювання ярликів, чи було коли-небудь сказане офіційне слово на захист честі й престижу мови українського народу? Чи могла вчителька відкрито сказати у школі своїм вихованцям: «Діти, ваша мова прекрасна, не соромтесь її, не цурайтесь, вона нічим не гірша за інші мови!» Що-що, а ярлик «націоналістки» такій учительці був би забезпечений. І хто її захистив би?..
А хто відповів по закону за здирання українських вивісок у Вінниці, за вигнання української мови з установ, з офіційних свят, з системи шкіл, зокрема, - зі славетних наших університетів? А хто відповів за знесений у Києві будинок ЗАНЬКОВЕЦЬКОЇ, ДОВЖЕНКІВ – у Житомирі, за браконьєрські акції у Володимир-Волинському, Кривому Розі, за те, що бездушними ділягами розорювались стародавні городища, степові кургани… (виділено РЕД.)
Дико, а втім вважалося нормальним, що одна з найбагатших слов’янських мов із року в рік все більше занедбується. Принижується, зводиться до становища упослідженої…
Олесь ГОНЧАР,
(З виступу письменника на відкритті установчої конференції Товариства української мови імені Тараса ШЕВЧЕНКА 11 лютого 1989 року),збірка матеріалів «Просвіта»: історія та сучасність (1868-1998)», Київ, видавничий центр «Просвіта», видавництво «Веселка», 1998 рік.
|
![[Vox.com.ua] Портал українця](http://www.vox.com.ua/button.gif){kind=small}
