У Кривому Розі виходила вже газета «Дзвін», головним редактором якої був Михайло ПРОНЧЕНКО, а заступником Іван ПОТАПЕНКО. Я досить часто заходив до редакції і навіть дав, мабуть, дві статті під псевдонімом Володимир ПОЛЮК.ПРОНЧЕНКО мені казав, що він має цілу збірку поезій і хотів би їх надрукувати, але німці забороняють друкувати. Одного разу, коли я був у редакції і розмовляв з Михайлом, туди увійшов німецький лейтенант. Як шефу пропаганди йому підлягала газета і він займався цензурою. Якщо я не помиляюся. Той німець називався РОЗІНГЕР. Імені не пам’ятаю. Він був здивований, що я вмію говорити по-німецьки. Ми мали розмову з тим німцем. Я йому сказав, що ПРОНЧЕНКО хоче друкувати маленьку збірочку своїх віршів. Він сказав, що це неможливо – заборонено і невільно. Але сказав. Що він ще буде думати і прийде через два дні. За два дні я знову був у редакції і розмовляв з тим німецьким лейтенантом. Він сказав мені: - Я сам також є поет. І мені ніколи не дозволяли друкувати своїх віршів. Я знаю, як поетові болить така заборона. І томя я дозволю надрукувати ту збірочку. Відтак він дав дозвіл друкувати «Кобзу» М.ПРОНЧЕНКА. Ось так вона вийшла. Євген СТАХІВ, діяч українського підпілля на Донбасі, в Маріуполі й у місті Луганську в роки Другої Світової війни.(Зі спогадів «Що зберегла пам'ять», вміщених у збірці віршів Михайла ПРОНЧЕНКА «Кобза», що була перевидана у ВПОП «Дніпро» 1995 року).
Портрет Михайла ПРОНЧЕНКО
|