Я – трохи колюча, тривожна, сумна,
Проте не суди мене строго, коханий.
Коли я вмирала – цей світ не впізнав
Ні вірша мого, ні розлуки, ні рани.
Зарано побачила зірку в імлі.
Зарано взяла спрагле небо на плечі.
А в небі летіли сумні журавлі.
Вони – безумовно – поетів предтечі.
Болить моє серце. Одвіку – болить!
Хтось може назвати цей біль декадансом.
Мене всі печалі Вкраїни знайшли.
За мною не тужать світанки Провансу.
Люблю – не на жарт. Не на день. Не в кредит.
Люблю – бо замкнулося коло вогненне.
Хтось милому скаже: «Розлюбиш – іди».
А в мене вся кров почорніє у венах,
Якщо ти розлюбиш. Тому зрозумій –
Я кожної миті зітхаю тобою,
Радію – тобою. Молюся: «Ти мій».
В ім’я наших істин борюся з юрбою.
Не вір, що тебе зрозуміють пажі.
Не думай, що зможе любить одаліска.
Я – рідна тобі. А вони всі – чужі.
За нашим дитям тужить світу колиска.
Буденність ховається в шатах інтриг,
Та ми – збережем почуттів самоцвіти…
Мені говорили суворі вітри:
- Кохання – як сонце. Сліпому не світить.
03.01.2013
НОТАТКИ ДО НЕПРОЖИТИХ ДНІВ
Я тільки раз дорікала Небесам –
з Любові.
Я тільки раз утікала з Едему –
до тебе…
Не проси мене бути доброю
до ворогів і привидів,
бо Та, кого люблю,
не знесе ганьби і помре вдруге –
вже на твоїх руках.
Усе тимчасове у світі цьому.
Тільки любов – безсмертна й всемогутня.
Невже покинемо її саму
в лабіринті вагань?
Запам’ятай лиш одне:
таких, як я, не буває…
А Та, що по інший бік веселки –
не для тебе.
13.08.2012
Наталя ФЕДЬКО,
м. Дніпропетровск
|
![[Vox.com.ua] Портал українця](http://www.vox.com.ua/button.gif){kind=small}
