Сучасний стан визнання (а точніше, ставлення під сумнів) державності української мови з боку політиків та держслужбовців промосковської орієнтації нерідко збуджує дискусії у колах інститутів громадянського суспільства про значимість рідної мови. Пропонуємо читачам міркування з цього приводу відомого екологіста, голови союзу «Громадянський дозор», депутата Нікопольської міської ради п. Юрія БАБІНІНА, які він надіслав до електронної розсилки природозахисного співтовариства «Хортицький Форум».
«Дозвольте надати і свій допис у захист рідної мови та нагадати, що вже не за горами 21 лютого - Міжнародний день рідної мови, чому присвячені ці вірші і проза, бо переконаний, що без любові до рідної мови, землі-країни, де дав нам Господь зараз жити, не може бути і щирої природозахисної діяльності.
Мабуть, саме наявність мови є чи не найголовнішою ознакою, яка відрізняє людину, істоту, створену за образом і подобою Творця світу, від простих нерозумних тварин.
„Як тварина, людина їсть і п'є, як тварина, людина множиться... Але як янгол, людина думає, як янгол, ходить просто, і як янгол - священною мовою розмовляє'' - говорив, цитуючи відомого філософа, один із персонажів видатного українського письменника доби розстріляного Відродження" Валер'яна ПІДМОГИЛЬНОГО.
„Слово рідне, мово рідна,
Хто вас забуває,
Той у грудях не серденько,
Але камінь має..."
Коли західноукраїнський письменник, поет і драматург Сидір ВОРОБКЕВИЧ у дев'ятнадцятому столітті написав оці самі слова, він дуже добре і знав, і відчував, про що пише. Будучи талановитим і визнаним в усій тодішній Австро-Угорській імперії публіцистом, міг би зректися рідного слова, писати румунською, польською, німецькою, був би заможнішим і більш зрозумілим для учасників, абсолютна більшість з яких у найбурхливіший уяві не спромоглася б повірити в те, що Україна колись стане самостійною і соборною державою, до якої належатиме й рідна ВОРОБКЕВИЧУ Буковина. Але ні, не міг! Не міг, бо шматок хліба в горло б не поліз, бо серце не витримало б …
У подібному становищі на межі дев'ятнадцятого і двадцятого століть опинився і славетний галичанин Іван ФРАНКО, коли промовив:
„Ти, брате, любиш Русь,
Як любиш добре пиво,
Я ж не люблю, як жнець
Не робить спеки в жниво.
Бо твій патріотизм –
Празнична одежина,
А мій – то труд важкий,
Гарячка невдержима...
Ти любиш Русь, за те
Тобі і честь, і шана,
У мене ж тая Русь –
Кривава в серці рана.
Ти брате, любиш Русь,
Як дім, воли, корови, -
Я ж не люблю її
з надмірної любови."
«На початку було Слово, і Слово було у Бога, І Слово було Бог", - говориться у перших віршах Євангелії від Іоанна. За християнським віровченням, Слово є однією з сутностей самого Творця, Триєдиного Бога. А відтак і всяка мова людині дається від Бога. Подібне розуміння присутнє і в усіх найпоширеніших у світі інших релігіях. Коли людина відчуває себе людиною, її не треба вчити любити рідну мову, їй не треба наводити факти про те, що двічі на всесвітніх конкурсах з милозвучності мов, які проводилися в XX столітті, українська мова посідала третє і друге місця (в 30-ті роки в Парижі - після французької та перської, в 80-ті роки у Женеві - після італійської); їй не треба нагадувати, що у далекому сімнадцятому столітті на прохання французького короля запорозький кошовий Іван СІРКО з мізерною кількістю козаків за кілька днів захопив північно-французьку фортецю Дюнкерк, з якою славнозвісний д'АРТАНЬЯН з відбірними загонами мушкетерів не міг впоратися протягом кількох місяців. Таку людину не треба питати, на чию честь названо найбільший у Франції та один з найбільших у світі паризький аеропорт Орлі. А коли з об'єктивних причин українська людина цього не знає, достатньо розповісти їй про це один раз...
1. У мові творів Івана ФРАНКА, так само, як і в мові творів усіх західноукраїнських письменників того часу, назва „Русь" є абсолютним синонімом назви „Україна".
2. Аеропорт Орлі французи назвали на честь Григорія ОРЛИКА, сина славетного Гетьмана України на вигнанні Пилипа ОРЛИКА, автора першої у своєму роді в Європі та світі демократичної Конституції гетьманської України. В другій половині XVIII століття Григорій став гідним продовжувачем справи свого батька та одним з найбільш шанованих офіцерів французької армії.
(У скороченому вигляді)
|
![[Vox.com.ua] Портал українця](http://www.vox.com.ua/button.gif){kind=small}
