До свята Воскресіння Господнього Україна наближалася під враженням понесення жертв Небесної сотні, гнітючого в моральному відношенні путінського вторгнення до Криму та інспірування протистоянь у східних українських областях. Понесені жертви зобов’язують всіх громадян України стати на шлях правди і справедливості. Це, в рівній мірі, стосується і діячів церкви. Як відомо, отці Української православної церкви Київського патріархату ще 20-го лютого поточного року перестали молитися за владу, що остаточно довела свій злочинний хист. Ця ж церква і далі діє у згоді з Богом і народом. Чи дочекалися українці такого ж чіткого благословення від Української православної церкви, що у єдності з Московським патріархатом? За всіма ознаками, у важливій справі відстоювання незалежності України вона перебуває у стані невизначеного маневрування. У цьогорічних Великодних посланнях ієрархи східноукраїнських єпархій закликали вірян не вдаватися до ненависті і не допустити громадянської війни – і все це як наслідок багатьох проблем, що накопичилися за тривалий час. Є ще згадка про українську владу, що має проявити терпіння і не вживати заходів із застосуванням сили … І жодної згадки про путінську анексію Криму, про захоплення антиукраїнськими угрупованнями державних установ на сході України та про небезпечні ігрища з прапорами держави, яка порушила територіальну цілісність України. І марно шукати в тих посланнях церковних звернень до єдиновірного «брата» на ім’я ПУТІН, щоб той не порушував Божу заповідь «Не вкради!». Марно шукати згадку про звернення українських ієрархів до свого зверхника КИРИЛА з проханням миротворчо вплинути на кремлівську владу, з якою він регулярно обмінюється високими нагородами та вірнопідданськими поцілунками. Отже, вважайте, що промосковська церква свою місію виконала: у той час, як порушена державна самостійність України, як у державі має місце громадянське протистояння, згадок про жодні зовнішні впливи немає, а українська влада за цих умов смиренно зобов’язана бути стриманою. Погрози та агресивні дії ПУТІНА згадану церкву не обходять. Микола КОРОБКО
|