Стинає голови, хрести і квіти
Бездушна в люті, нежива орда.
Не здатна мислити, творити і любити,
Вона у праві нищити тверда.
Бо не права людські. Сліпі бажання
Жорстоких зверхників – її закон,
А натовп – це машина покарання,
Яка не знає меж і заборон.
І в нас та сила самості гарцює,
Що ладна розтрощити геть усе,
Коли не голова, а гнів працює,
І ти – мов кат, що зло в собі несе.
Таку ординську силу загнуздати
(Ту ненависть до не таких, як ти) -
Є крок до волі, котра нам – як мати,
Бо цілий світ готова вберегти.
Та тільки знову зверхності отрута
Серця збиває у ординський спис,
Який в шаленстві дикому, розкуто,
Над Україною загрозливо навис.
Уже дітей карає на Майдані
Ординська зграя за любов до мрій,
Уже у автозаки і в кайдани,
Невинних забирає лиходій…
Бажання нищити живе й красиве,
Що непокірно голову несе, -
Це звіра знак і та нестримна сила,
Яка для влади ладна геть на все.
І щоб її здолати і спинити,
Загнати звіра в клітку для катів,
Замало мрій, замало світ любити
Щоб встановити те, що Бог хотів.
Без віри в серці в істину високу,
Що сонечком цю землю зігріва,
Всі наші плани і наступні кроки -
Нікчемні, мертві, як і ці слова.
А тіло бездуховне – раб, та й годі,
Бо в ньому страх живе понад усе
Воно підвладне будь-якій природі.
І в першу чергу – тій, що зло несе.
Тому навкруг така пітьма безликих,
Зі страху зліплених живих істот,
А світлі задуми у криках диких
Вмирають, не піднявшись до висот.
Тому до істини нам так далеко
І правда мучиться серед брехні,
А із глибин у простір тільки клекіт
Летить і падає десь у лайні.
В собі долаючи орду звірину,
Ми зможем вирости. Та час іде,
А разом з ним неквапна Україна
У грізних сутінках кудись бреде.
Іван БІЛОХРЕСТ.
|
![[Vox.com.ua] Портал українця](http://www.vox.com.ua/button.gif){kind=small}
