Сонце збиралося зазирнути у вікна відомої на увесь Кривотрубінськ установи, але, згадавши вчорашні безрезультатні відвідини всього лише одного із десятків тамтешніх кабінетів, вирішило за краще перепочити за хмарами. А тим часом у великій залі тієї центральної установи з широким екраном для перегляду фільмів і з дубовими столами для членів президії виступав улюбленець місцевої правлячої знаті (на сьогодні – найпочесніший гість із самої столиці) Саша БРУДМАЙСТЕР.
- …Там , у Києві, - продовжував свою промову високопоставлений оратор, - і досі не розуміють величі нашого неповторного краю. Уявіть лишень: їм здається (і вони щось там таке навіть намагаються довести на цифрах), що наше місто – найбрудніше не тільки в Україні, а мало не в цілому світі. Теоретики нещасні… Звикли накази віддавати, а на практику життя не зважають. Бо якби зважали, то одразу зрозуміли б нашу неповторність. А в чому вона, як ви гадаєте? – і високопоставлений гість повів очима туди, де за столами купками сиділи представники місцевої правлячої еліти. Але кожен, на кому зупинявся його погляд, тільки опускав очі. А тому вся зала мовчала, і було навіть чути, як у відчинену кватирку над президією залетів крупний шершень і на секунду завмер під стелею.
- Мовчите?.. - і він ще раз повів очима на всі боки. – Це погана ознака, бо вказує на вашу інертність, на недостатню зацікавленість життям громади. Так от…, - Саша БРУДМАЙСТЕР раптом зупинився, бо побачив, що ведучий цього зібрання, який сидів поряд із ним за столом президії і чомусь постійно зазирав у ноутбук перед собою, тепер не тільки опускав очі, як інші, а навіть намагався сховатися за маленьким екраном тієї електронної машинки.
- Це я від шершня переховуюсь, он він уже готується нападати з висоти, - виткнулась на хвильку голова того переляканого ведучого з-за ноутбука й знову поспішно сховалася.
-… Я вам відповідально доповідаю, - продовжував, відмахнувшись від тих слів, захоплений ходом своєї думки промовець, - неповторність Кривотрубінська - в тому, що ми, його жителі, є свідками брудного небокраю. А брудний небокрай – це наслідок господарювання людини на землі. Тобто, саме цим брудним небокраєм ми найбільше й проявили себе на планеті, а інших – наче й не було на ній, бо так, чистенькими й непомітними, без видимих наслідків, вони і зійшли в могили. Зійдуть і інші всі, крім нас! А вони, нещасні теоретики, кажуть, що наше місто – найбрудніше. Брешуть і одночасно помиляються, бо воно – найлюдяніше: таке де люди найбільше слідів після своєї діяльності залишають, бо вже чи не до самого сонця наші дими дістають!..
Після цих слів кожного з присутніх неначе підкинуло, бо вони повставали й дуже гучно аплодували найкращому своєму ораторові. Та так сильно, що навіть той зальотний шершень, що тимчасово у роздумах завмер під стелею, злякався й хутко-хутко вилетів через кватирку геть. А сонце, розсунувши хмари, теж почуло, як внизу, у тому приміщенні, де воно ніяк не могло домовитися з місцевою владою про відшкодування заподіяних природі збитків, чомусь дуже вже метушаться й галасують. Але було воно призахідним, а тим часом уже червоні зірки з’являлися на небі, і тому знову довелося відкласти свій вирішальний візит на завтра.
Тарас РЕДЬКА,
м. Кривий Ріг
|
![[Vox.com.ua] Портал українця](http://www.vox.com.ua/button.gif){kind=small}
