PP

     П`ятниця, 23.08.2019, 12:35



вихід | Гість | "Гості" Гість | RSS 

 


Головна » 2014 » Серпень » 30 » Сергій Дашковський: «Незалежним завжди важче»
14:47
Сергій Дашковський: «Незалежним завжди важче»

Сергій ДАШКОВСЬКИЙ, электрослюсар і голова первинної організації НПГУ шахти «Гвардійська» ПАТ «Кривбасзалізорудком». В НПГУ с 21 березня 1992 року, має членський квиток під номером 4. Спочаткуу не входив до числа навіть активістів, а з часом став профспілковим лідером на шахті. В 1991-1994 роках - депутат Тернівської райради міста Кривого Рогу, входив до депутатської групи «Справедливість», яку очолював Микола КОРОБКО - народний депутат України першого скликанняя, а нині - голова Криворізького міського правозахисного товариства, голова Української екологічної асоціації «Зелений світ». З Сергієм Дашковським ми ведемо бесіду про незалежну профспілку і незалежну Україну.
- Незалежна профспілка гірників України й сама незалежна Україна - майже ровесники. Що спільного в іхній долі?
- Перш за все, Незалежна профспілка створювалася й розпочинала свою діяльність у період ейфорії початку 90-х. У людей тоді було бажання захищати свої права, ставати на захист своїх інтересів; і це їх об’єднувало. Так і в Україні: коли вона стала незалежною, коли були затверджені результати референдуму, був душевний підйом, духовне піднесення. Люди розуміли, що щось у їхньому житті має змінитися. Вже одне слово «незалежність» було виявом особистісного ставлення до історичної події.. Але тепер, у річницю незалежності, ми повинні знову відстояти незалежність України. І сьогодні наші гвардійці на Сході кладуть свої життя за це.
- Ті, що не дуже люблять Україну, до цих пір не можуть зрозуміти, від чого ж вона незалежна? І - від чого не залежить профспілка гірників? А що таке, по-вашому, незалежність і для країни, і для НПГУ?
- Для України це становлення її як держави, вихід на міжнародну арену. До розпаду Союзу слово «радянський» було синонімом слова «русскій», і для іноземців такими були и литовці, и білоруси, і українці А сьогодні стало більше уваги до історії, культури, мови республік, які просто нівелювались у «братній сім’ї народів». Хоча потім, як тільки Україна стала незалежною, будь-якого україномовного громадянина країни називали націоналістом або «бендерівцем» - у тому, ще «совковому», розумінні. І я теж так само те сприймав. Потім уже, спілкуючись із такими людьми, як Микола Іванович КОРОБКО, я зрозумів, що «націоналізм» - добре слово, і означає воно не ворожу ідеологію, а відданість своїй нації, без приниження інших. Тобто, все не так, як учили (а точніше, - лякали цим словом) у радянській школі. А незалежна профспілка – це ті люди, які першими ставлять питання, які хвилюють усіх. Вони не залежать від керівництва.
- Відомо, що це керівництво постійно намагається «вибивати» людей з організації, давить на членів НПГУ. Але ж деякі і самі йдуть з неї, без такого тиску чи загрози втратити частину заробітку або взагалі – роботу. У 1992-му, в рік створення, первинна організація НПГУ на «Гвардійській» нараховувала більше 360 чоловік. Сьогодні їх всього десять. Чим це пояснити? Тим, що профспілка виконала своє завдання?
- Ні. Профспілка має виконувати свої обовязки весь час, бо у людини, якщо вона працює на виробництві, завжди були, є і, на жаль, будуть проблеми. Вона потребуватиме захисту. Однак більшість працівників у нас, на жаль, мають психологію споживача. Вони хочуть, щоб за них хтось інший домагався виконання закону, задовольняв їхні потреби та їх захищав. А самі навіть посприяти в цьому не бажають. Так. Навіть тим, щоб хоч заяву написати, аби була хоч якась юридична підстава для того, аби їх захищати. Серед робітників не видно сьогодні (особливо – серед молодих) бажання активно захищати свої права. І це дуже погано. Я ось готуюсь на пенсію, буду менше, ніж сьогодні, брати участь у активному житті профорганізації, але не бачу, на кого її залишити.
- Не так уже й давно активно себе виявили ваші колеги на шахті імені Леніна. А як на «Гвардійській»?
- Так, наші побратими на шахті імені Леніна, двісті чоловік, 9 липня 2009 року лежали добу (не выходили на поверхню). І домоглися підвищення зарплатні на 15 відсотків, причому - для всього КЗРК. А у вересні того ж року мені на нашій шахті ставлять запитання: «А що там собі думають на шахті Леніна? Зарплату час знову підвищувати!» Я їм відповідаю: «Хлопці! Ви звикли на чужому горбу до раю в’їздити! А що ви самі зробили, щоб на ці п'ятнадцять відсотків була підвищена зарплатня? «Ленінці» лежали, тож їм і треба було підвищувати зарплатню. А ви звикли тільки про себе думати. Двісті чоловік домоглися підвищення зарплатні на 15 відсотків для дев’яти тисяч працівників. А якби нас було дві тисячі, з усіх шахт?..» Ось так нам і до цього часу відгикується те «совкове» виховання: за тебе вирішать, за тебе поміркують, а тобі скажуть, що робити і кого схвалювати; будь споживачем і не висовуйся!»
- Але ж у минулому році «Гвардія» показала приклад іншим шахтам (і тій же шахті імені Леніна), коли домоглися підвищення зарплатні.
- Я, на жаль, у момент активних подій був у відпустці. До того ж, я дотримуюсь такої позиції: не маю права закликати підземних робітників до активних дій у шахті, оскільки сам не є підземним робітником. Але на поверхні ми завжди підтримаємо тих, що влаштують акцію в шахті. А крім підвишення зарплатні минулорічна акція сприяла зростанню нашої чисельності. Але, на жаль, - не на довго: хтось не витримує тиску, а хтось порушує дисципліну і цим дає привід себе шантажувати. А хтось і «перегорів», бо вважає, що свою місію в робітничому русі вже виконав.
- А як же найактивніші учасники протесту минулого року – Олег СИЧОВ, Сергій ВАСИЛЬЄВ?
- Справа в тому, що їм треба ще досвіду набиратися. Наприклад, Олега я постійно стримую, тому що у нього дії випереджають аналіз: а до чого це може привести? Сьогодні вже не можна, так би мовити, размахувати шаблюкою, бо недостатня осмисленість таких дій лідера може нашкодити профспілці більше, ніж реакційний управлінський апарат підприємства.
- А у профорганизації є перспектива?
- Перспектива буде тоді, коли допечуть так, що неможливо стане далі терпіти.
- А ще не допекли?
- Поки що не сильно. А треба, щоб не під чиїмось керівництвом, а щоб кожен міг поміркувати, оцінити, зважити все і прийняти цілком самостійне рішення: так, терпіти більше не можна! До цього ще не дійшло. Бо десь у лазні , в «генделику» - всі такі розумні, грамотні, вимагають (один у одного) підвищення зарплатні. А коли справа торкається конкретних дій… Такий ось приклад: пізно вивезли з шахти. Але далі обурення справа не посувається. А потрібно всього лише кільком шахтарям написати заяву в адміністрацію, а потім – знову (це коли не відреагують). Після кількох заяв і актів залишається лише написати листа про те, що графік вивезення порушується систематично. І тоді його порушувати не будуть. Та хто ж такі листи буде підписувати? Ті, що у адміністрації «на гачку»? А я ж їм завжди кажу: «Ніколи не надівай своїми руками зашморг на свою шию». Тобто: не пий, не прогулюй – і тоді тобі нікого буде боятися, бо ні в кого до тебе не буде претензій.
- А сьогодні претензій вистачає?
- Звичайно. Наприклад, один «попався» на порушенні правил техніки безпеки. А йому кажуть: «Вийдеш із НПГУ, - тоді нічого тобі не буде». І таким чином у багатьох інших випадках, коли член профспілки припускається якогось порушення. Хоча я за це і вдячний адміністрації: у нас у профспілці тепер тих, що п’ють, знайти важко.
- А у незалежної України які перспективи?
- На перший погляд, парадоксально, але зараз у нас у країні ситуація набагато поліпшилась. Чому? Та тому, що, перш за все, піднявся рівень національної самосвідомості. Ми об’єдналися. Я всім кажу, що ми маємо бути вдячні ПУТІНУ за те, що він об’єднав націю. Повільно, але ми стаємо єдиною нацією, єдиним народом. І це вселяє оптимізм. А ще нам всім треба вчитися бути законослухняними. Так, ось нещодавно керівництво КЗРК було змушене виконати вимоги про підвищення зарплатні, оскільки це цілком законні вимоги. Інціаторами акції виступили члени НПГУ, але участь у акціях взяли й члени іншої профспілки, і позаспілкові. Тут об’єдналися самі робітники підприємства (навіть двох), оскільки вимоги підтримали працівники ПАТ «Євраз Суха Балка» під керівництвом профкома НПГУ.
- Ситуація у вашій «первинці» виглядає, як у країні: підйоми й падіння.
- На жаль, треба визнати, що між нашими профспілковими активістами не було і немає взєморозуміння. Коли мені довгий час довелося «воювати» з головою профкому НПГУ КЗРК Володимиром АЛЄКСЄЄНКОМ за профспілкові внески, за виконання вимог статуту, то деякі профспілкові активісти говорили прямо: «Він тобі внески не віддасть». І замість того, щоб підтримати мене, нашу організацію, вони просто констатували факт: він буде робити те, що захоче. У нас до цих пір немає об’єднаної організації НПГУ на «Кривбасзалізорудкомі». Об’єднання формальне: внески перерахувати, путівки отримати. Що ж стосується неузгодженості в діях лідерів профорганізації, яка вже всім помітна, то це – слабке місце в нашій організації. З подачі голови профкому НПГУ КЗРК Володимира АЛЄКСЄЄНКА був виключений з профспілки керівник первинної організації на шахті «Родіна» Микола НЕТІС, із формулюванням: «за дискредитацію профспілки». Хоча сам АЛЄКСЄЄНКО дискредитує НПГУ більше, ніж будь-який рядовий прогульник чи порушник дисципліни. До того ж, він уже багато років не звітує перед організацією, не надає ревізійній комісії документи для перевірки, занадто вільно поводиться з профспілковими грішми. Але у нього – незрозумілий захист у керівництві профспілки.
Та все ж не це – найголовніше. Найголовніше, що ми – і Незалежна профспілка гірників, і незалежна Україна – відбулися. Хоч незалежним завжди важче. Ми змужніли і вже нікому не дозволимо поставити нас в будь-яку залежність.
Слава Україні! Героям Слава!

Олег ПАВЛОВ,
м. Кривий Ріг. Переклад на українську мову з російської Сергія ЗІНЧЕНКА.
(Повна версія)


На світлині:


Сергій ДАШКОВСЬКИЙ
Фото автора.

Переглядів: 548 | Додав: pprosvita | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: